Розділ 29

Олі й справді ніде не було видно. Ні в готелі, ні на пляжі та взагалі ніде.

-Не могла ж вона ось так просто зникнути. З нею щось трапилося,- сказала Кіра усім членам родини, які перервали свій відпочинок та зібралися у холі мініготелю.

-Костя теж зник. Це наш швейцар,- повідомила присутніх Валентина Федорівна,- зник прямо серед робочого дня. Навіть не відпросився. Хай тільки з’явиться, відразу вилетить з роботи. У нашому готелі безвідповідальні працівники не потрібні.

-А може вони разом зникли,- припустив Пітер,- можливо сподобалися один одному…

-Пітер, це ніяк не можливо,- заперечила відразу тітка Люба,- що у цього хлопчини може бути спільного з моєю Олечкою. Йому, мабуть, ще й двадцяти нема, так що ви про таке і не думайте…

-Костя хороший хлопець з порядної сім’ї,- заступився за нього Віталій Миронович,- він би не став нічого б такого чудити.

-Я дещо дізнався,- до холу готелю зайшов Артем, який до цього ходив берегом річки та показував на своєму смартфоні фото Олі та розпитував у відпочивальників чи не бачили вони цю дівчину,- мою сестру бачили з якимось хлопцем.

-А я вам про що,- вигукну Пітер,- для кохання роки не мають значення.

-Він її викрав,- тітка Люба була готова ось-ось втратити свідомість.

-Так, всі заспокоїлися,- Тимур вирішив взяти все під свій контроль,- я зараз з Артемом все перевіримо, а ви чекайте тут. Якщо і справді щось трапилося погане, цей Костя загримить до в’язниці. Ніхто не сміє ображати мою сестру. Артеме пішли.

-Я теж піду з вами,- сказала Кіра,- Оля моя подруга і я можливо їй буду потрібна.

Ніхто не став заперечувати. Вирішили, якщо через декілька годин нічого не вийде з’ясувати, то зателефонують до поліції. Ну, а поки що Тимур, Артем та Кіра пішли у напрямку дороги, що вела до лісу. За словами деяких очевидців, саме туди попрямували Оля та Костя. Артем прихопив з собою рюкзак у який поклав аптечку та пляшку з водою.

-Якщо цей негідник з нею щось зробить, я йому відірву голову прямо на місці,- сказав Артем.

-Я ось, чого не розумію, як Оля могла піти разом з ним. Що він їй такого сказав, що вона пішла слідом,- Тимур прийнявся розмірковувати над цим,- хіба що Пітер має рацію говорячи про те, що у них спалахнули почуття один до одного. Якщо це так, то навіщо тікати нікого не попередивши? Хто, хто, а Оля знає, що за неї будуть хвилюватися і шукати.

-Згодна, що це на Олю зовсім не схоже. Ще й потаємно тікати. Вона відповідальна людина,- Кіра намагалася вдивлятися у глиб лісу по обидві сторони дороги з надією щось помітити.

-А у мене ось таке запитання,- Артем зупинився.- Чому в ліс? Куди веде ця дорога? Я хоч і виріс у бабусі в цих місцях, але цією дорогою ніколи раніше не ходив. Кіро, а ти знаєш куди ця дорога веде?

-Тато, щось казав про те, що десь тут неподалік рибацький клуб знаходиться. Можливо ця дорога туди веде,- почала пригадувати Кіра,- ну, якщо це й так. То навіщо їм туди йти?

-Я чую, що по дорозі їде машина,- Тимур приклав палець до своїх губ даючи зрозуміти Артему та Кірі, щоб ті мовчали, а потім показав рукою на сосни за якими їм варто сховатися.

Вони втрьох зійшли з дороги заховавшись за деревами. Вже через хвилину по дорозі проїхав пікап у кузові якого сиділа на підпитку молодь. Вони щось весело викрикували, курили та пили пиво.

-Чомусь я думаю, що Костя переконав Олю піти з ним порозважатися, тобто розслабитися,- Артем слідом за Тимуром та Кірою вийшов знову на дорогу,- впевнений десь попереду знаходиться те місце де збираються ті хто не проти випити, покурити травку, спробувати наркотики. Чудове місце обрали - ліс.

-Але ж Оля не така. Вона розсудлива і серйозна. Я відмовляюся вірити у те, що вона добровільно на це погодилася та й ще потаємно,- сказала Кіра,- цей Костя її примусив. Мабуть, забив їй голову всякими дурницями, а вона й повірила і відразу пішла з ним.

-Може й так,- погодився з Кірою Тимур,- Оля все своє життя робила тільки те, що скаже їй її мати. Тітка Люба аж занадто опікувалася нею, не пускала навіть з подругами гуляти, не те що з хлопцями.

-І не подумав би, що тітка Люба така,- Артем почухав потилицю.

-В Олі астма, тому вона весь час переживає за неї, намагається весь час контролювати її, опікуватися. Та Оля молодчина, почала відстоювати свою незалежність. Але цей її вчинок, зовсім необдуманий,- Кіра ще більш засмутилася,- головне, щоб з нею все було добре.

-З нею все буде добре,- Тимур обійняв Кіру.

-Здається ми вже дійшли, чуєте музику. А галасують-то як, весело їм,- замислившись хвилинку Артем додав,- у мене є план.

-Розповідай,- Тимур підійшов ближче до брата, а Кіра в слід за ним.

-Ми удамо, що теж прийшли повеселитися. Тож прикинемося сп’янілими, безтурботними. І щойно побачимо Олю забираємо її й по-тихому звалюємо звідси,- сказав Артем.

-А якщо вони помітять, що ми чужі, запанікують?- Кіра подумала про це.

-Не думаю, що у тому стані в якому вони знаходяться щось помітять, а й коли помітять то не придадуть особливого значення,- Тимур поплескав Артема по плечові,- гарно придумав. Так і зробимо. Затримуватися не будемо, пішли, кожна хвилина важлива.

-Зачекайте,- Артем підійшов та обійняв Кіру, яка відразу відступилася від нього звільнившись від його руки.- Ти що робиш?

-Артем не раджу тобі псувати зі мною стосунки,- Тимур незадоволено подивився на брата.

-Та ви не все так зрозуміли,- махнув рукою Артем,- ми повинні бути переконливі, коли ввійдемо туди удаємо, що ми ніби втрьох… Ну, ви розумієте… Потрібне щось незвичайне, щоб вони нам більш повірили. Бо у таких колах все нестандартне. Розумієте, коли все занадто правильно, то це привертає увагу, викликає підозру, а так… Отож вдаємо, що ми втрьох на підпитку і ніби маємо близькі стосунки. А самі уважно роздивляємося в усі боки.

-Ідея-то хороша, але я проти щоб ти обіймав Кіру,- Тимур відчув ревнощі.

-Та годі тобі братику. Відтоді коли я дізнався, що Кіра твоя дівчина, я поводжусь нормально й у ваші стосунки не лізу. І якщо ти пам’ятаєш у мене є дружина,- Артем зовсім не хотів сваритися з Тимуром.

-Ми втрачаємо час,- вмішалася у розмову Кіра, а потім увійшла у свою роль вдаючи, що вона на підпитку,- а ну, хлопчики обійміть мене…

Колись і справді тут був рибацький клуб, але тепер це місце стало притулком для любителів випивки та наркоманів. В основному це була молодь. Біля порогу одноповерхової з вибитими вікнами будівлі було припарковано три машини. Серед яких Кіра помітила і той самий пікап, який їх нещодавно обігнав по дорозі. Переступаючи купи сміття, які валялися на підлозі Тимур, Кіра та Артем намагалися знайти Олю серед десятки присутніх. У кімнатах стояв дим та смерділо перегаром. Хтось сидів на голій підлозі упершись спиною у стіну і ловив кайф, хтось курив. Грала гучна музика і декілька сп’янілих дівчат танцювали, намагаючись показати стриптиз хлопцям, які сиділи на потріпаному старому дивані, який стояв серед кімнати.

Олі ніде не було видно. Та раптом Кіра побачила Костю, того самого, який зараз повинен бути на своєму робочому місці у готелі. Але цю роботу відтепер він точно втратив. Та не це зараз мало значення, а знайти Олю.

-Он Костя,- сказала Кіра Тимурові та Артемові й ті відразу кинулися до нього придавивши його до стіни.

-Де Оля? Ще раз тебе запитую, де Оля?- Тимур був готовий вдарити йому кулаком в обличчя,- кажи де вона.

-Що? Хто…?- Костя не зміг нічого зрозуміти, а тільки сміявся.

-Він чи п’яний, чи обкурений,- сплюнув Артем.- Де Оля?

- Я бачу Олю,- крикнула Кіра і побігла до неї відштовхуючи хлопців, які тиняючись хотіли познайомитися з нею.

Оля сиділа на підлозі майже непритомна, їй було важко дихати.

-Вона задихається. Їй потрібно на свіже повітря,- Кіра запанікувала.

Та Тимур не розгубився, а підбіг та підхопив Олю на руки. Поніс на вихід, а Артем узяв Костю за одяг і теж потягнув на вулицю. Ніхто не звернув на них увагу, якось було всім байдуже. Тільки два хлопці наважилися щось розповісти Артемові та той натомість спокійно всадив їх знову на диван. Сказав, щоб не наривалися на неприємності. Пояснив вдало, бо більше не стали чіплятися.

Коли Тимур виніс сестру на подвір’я то посадив під сосною, яка росла неподалік від будівлі:

-Їй погано, вона задихається. Треба знайти інгалятор… Його у кишенях немає… мабуть, випав… Будьте з нею…

Тимур швидко побіг знову до будівлі, а Кіра кинулася навколішки біля Олі та розстебнула верхні ґудзики на блузі, щоб хоч якась допомогти їй. Артем штовхнув Костю на траву і сам теж побіг допомагати Тимурові шукати інгалятор.

-Костя як ти міг?- крикнула Кіра зі злістю на нього.

-Вона сама захотіла спробувати,- пробурчав Костя під ніс, якому почало доходити те, що зараз тут відбувалося.

-Що спробувати? Наркотики?- здогадалася Кіра.- Що ти їй дав? Відповідай?

-Вона зробила декілька тяг. Їй, що дуже погано?- Костя хотів підвестися на ноги, щоб підійти до Олі та не зміг.- Я хочу їй допомогти…

-Ти вже допоміг тим, що трохи не вбив її,- сказав Тимур, який підбіг з інгалятором у руці та простягнув його Кірі, яка піднесла його до рота Олі,- треба викликати швидку.

Та Оля покивала головою, даючи зрозуміти, що не треба, бо їй почало легшати й вона вирівняла дихання, повністю прийшовши в себе. Артем у цей час вже встиг зателефонувати у готель та повідомити, що їм вдалося знайти Олю та Костю. А Віталій Миронович сказав, що зараз під'їде на машині та забере їх.

-Та точно швидкої не потрібно?- вкотре перепитав Тимур.

-Не треба,- сказала Оля, яка вже могла говорити,- приступ пройшов. Зі мною все буде добре. Дякую вам…

-Олю, що це було? Цей негідник тебе змусив…,- та Тимур не встиг договорити, бо Оля його перебила кинувшись захищати Костю.

-Його вини ніякої немає. Я сама захотіла піти з ним.

-Пішла з ним і нікому нічого не сказала, не попередила. Це на тебе несхоже,- Кіра тільки розвела руками,- і я не вірю, що ти добровільно наважилася курити всяку гидоту. Олю ти ж не така.

-Вибачте мені, мій вчинок був спонтанний, нерозсудливий…