Розділ 28

Після вечері Валентина Федорівна взяла на себе зобов’язання всіх гостей провести до готелю та розселити по номерах. Кіра була вдячна своїм батькам за допомогу та підтримку. Емоції, які її переповнювали зараз вибивали із сил та вона все ж зайшла до Олі в номер, щоб перепросити та поговорити.

-Олю, вибач мені, будь ласка, що приховала від тебе правду і не розповіла, як воно у мене з Тимуром було насправді,- Кіра стояла у дверях не наважуючись пройти у глиб кімнати та сісти поруч з Олею на ліжко.- Чи зможеш ти мені вибачити?

-Ти проходь, сідай,- запросила Оля, поступившись місцем, посунувшись на край,- мені звісно, неприємно те, що ти мене дурила і Тимур теж, але я не ображаюся, чесно. Я теж не завжди була відвертою з тобою та своїми рідними. Я про Тома. Пам’ятаєш?

-Це не одне і теж,- Кіра сіла поруч,- у тебе була така ситуація.

-А у тебе хіба не була ситуація?- Оля подивилася на реакцію подруги, яка тільки закусила нижню губу нічого не відповідаючи.- Тепер розумієш? Пропоную залишити все це позаду, бо я страшенно за тобою сумувала і так хотіла тебе побачити та поговорити.

-Я теж за тобою сумувала,- Кіра обійняла Олю радіючи, що з їхньою дружбою все гаразд.- Як там у тебе з Франсуа?

-Та ніяк, бо ми розсталися,- сказавши це Оля зовсім не засмутилася,- він одружений, і свою дружину кидати не збирається. А мені хочеться мати родину. Хочеться вийти заміж, народити дитину.

-Ти прийняла правильне рішення. Ти повернулася у провінцію чи так і продовжуєш жити у Реймсі?- поцікавилася Кіра.- І як у тебе з мамою?

-З Реймса я нікуди не планую виїжджати. І відразу після повернення у Францію піду працювати в книжковий магазин,- Оля здивувала Кіру,- мама майже щодня навідується до мене. П’єр її привозить. Буває вимагає, щоб я повернулася додому, то радить берегти себе і вчитися бути самостійною. У принципі вона потроху звикає, що я віднині живу окремо. Мені її шкода і тому буває, що я готова все покинути і поїхати назад, але потім опановую себе. Переконую саму себе, що я чиню правильно лишаючись у Реймсі. У мене повинно бути своє власне життя. Про маму звісно я ніколи не буду забувати, але жити хочу окремо. І тому так і роблю. Але годі про мене. Ти краще скажи, що тобі заважає бути з Тимуром, коли ти його кохаєш?

-Мені заважає те, що я не до кінця вірю йому,- зізналася Кіра,- а що як він знову скаже мені, що хоче жити сам. Скаже, що нам треба розлучитися, що тобі краще без мене. А я цього більше не витримаю. Якби ти знала, як мені було боляче тоді.

-Він помилився, але ж він визнав свою помилку. Ми всі помиляємося. А він хіба не міг?- Олі хотілося допомогти подрузі.

-Так ми всі помиляємося,- погодилася Кіра,- але сумніви, які роздираю мене сильніші за внутрішні переконання.

-Головне, не переконання і не сумніви які тобі не дають спокою, а почуття. Почуття кохання повинні мати перевагу над усім цим,- Оля говорила серйозно,- якщо ти по-справжньому його кохаєш, то повинна довіряти. І повинна дати йому ще шанс.

-А з тебе Олю вийшов би непоганий психолог,- Кіра обійняла подругу,- я дам йому шанс. Дякую тобі за пораду.

-Звертайся. А знаєш, що я щойно подумала?

-Кажи…

-Кіро, я піду навчатися на психолога. Я все ж таки хочу здобути вищу освіту, просто не знала на кого мені вчитися. А тепер знаю, на психолога.

-Гарне прагнення. Вірю, що у тебе вийде,- Кіра підтримала рішення Олі.

Вже було далеко за північ, а спати зовсім не хотілося. Кіра вийшла на терасу готелю, з якої відкривався чудовий краєвид на річку. Навіть зараз, у ночі на терасі було приємно знаходитися. Прохолода з боку води обвівала тіло після спекотного дня.

-Небо прямо усипане зірками, давно такого не бачив,- до Кіри підійшов Тимур і теж оперся на поручні,- хороше місце. Я впевнений, що туристи залюбки будуть обирати твій готель і просити заселити їх у номера з виходом на річку. Бо природа захоплює. Головне, щоб комарі не покусали.

-Ми подбали про захист від комах і встановили електричні знищувачі по всьому готелю,- сказала Кіра Тимурові, якого аж ніяк не очікувала побачити прямо зараз.- Не спиться?

-Ні, так само як і тобі. Я весь час думаю про тебе,- зізнався Тимур їй.

-Я теж про тебе думаю. І попри такий виснажений день спати аж ніяк не хочеться,- Кіра повернулася обличчям до нього.- Навіщо ти розповів правду? Тепер всі твої рідні на тебе ображаються.

-Вони мене вибачать. А чи зможеш ти мені вибачити?- Тимур теж повернувся до неї.- Я розповів їм правду, бо не хочу більше нічого вдавати, не хочу більше грати. Хочу, щоб все було по-чесному. Хочу бути з тобою не тому, що мені так треба для чогось, а тому, що я кохаю тебе. Хочу, щоб ми одружилися і прожили довге щасливе життя. Я помилився, зробив неправильний крок.

-Я зовсім не ображаюся на тебе. Сьогодні мені твоя сестра сказала, що почуття повинні переважати над усім іншим. Найголовніше почуття, те що відчуваєш серцем.

-І що відчуває твоє серце?- з надією у голосі запитав Тимур.

-Я кохаю тебе Тимур і хочу бути з тобою,- зізналася Кіра і відразу смутилася та опустила очі.

-Я тебе теж кохаю,- Тимур підійшов до неї ближче і провів своєю рукою по її щоці, піднявши підборіддя та подивився їй у вічі.

А потім поцілував… Такий довгоочікуваний, пристрасний поцілунок за мить пробудив бажання близькості, належати один одному. Тимур підхопив її на руки та поніс у свій номер, який знаходився на першому поверсі мініготелю у кінці коридору. Обережно поклав її на ліжко, а потім скинув з себе футболку, джинси… Вид його міцного, красивого тіла з тату тигра на плечі змусило Кіру відчути ще більший трепет, ще більше збудження, тепло, яке приємно охопило всю її. Від ніжного поцілунку Кіра заплющила очі запускаючи свої руки у його волосся…

-Я так давно мріяв про тебе і так сильно хотів тебе,- прошептав Тимур хриплим, збудливим голосом знімаючи з нею сукню…

-Я теж хочу тебе,- Кіра потягнулася до нього, а він ще міцніше обійняв її.

І вона відкрилася на зустріч йому, повністю розслабившись у його обіймах. Не з чим незрівнянна насолода одночасно охопила їх і стогін задоволення зривався з їхніх вуст занурюючи у блаженство. А потім вони заснули в обіймах один одного.

З ранку Тимурові зателефонував Артем вносячи пропозицію організувати шашлики на березі річки. Тимур схвально сприйняв цю ідею і пообіцяв зібрати всіх.

-Сподіваюся, що це нашу родину знову зблизить і ми гарно проведемо час,- сказав Тимур Кірі хотів було обійняти її та знову лягти поруч та вона вислизнула із ліжка.- Тікаєш від мене?

-Не хочу від тебе ніяк тікати, але мені треба подбати про своїх перших постояльців. Забезпечити їх сніданком і тебе теж. Не можу ж я все відразу скинути на своїх батьків. Відтепер у мене побільшало обов’язків,- Кіра поцілувала Тимура,- а ти можеш ще полежати, відпочити, згадати ніч проведену разом. Вона була неймовірною.

-Повністю згоден.

Прийнявши душ та одягнувшись Кіра була готовою йти та розпочинати виконання своїх обов’язків. Та наостанок запитала у Тимура, який переглядав повідомлення у смартфоні:

-Як тобі вдається керувати своїми готелями не виходячи щодня на своє робоче місце?

-Необхідно, все правильно організувати, найняти освічених людей. Я тебе навчу хитрощів готельного бізнесу, розповім про нюанси та розкрию декілька секретів у керуванні. І потім ти у майбутньому зможеш разом зі мною з ранку нікуди не поспішати й ніжитися у моїх обіймах.

-Це хороші плани. Але зараз я покваплюся,- і Кіра зникла за дверима.

Ще не всі прокинулися та Валентина Федорівна давно була вже на ногах і щойно побачила доньку повідомила її:

-До нас ще засилилися постояльці. Отож, у нас тепер усі номера зайняті. Навіть прийшлося відмовляти. І це у перші дні. Сподіваюся цей успіх нас буде переслідувати завжди. А ти де це пропадала? І що за посмішка на твоєму обличчі?

-Мамо, я помирилася з Тимуром. І тепер ми знову разом, по-справжньому,- Кіра обійняла маму поділившись з нею радісною новиною.

-Головне більше ніякої фіктивності,- Валентина Федорівна щиро пораділа за доньку,- ну, досить обіймів, треба зайнятися справами. Наш сервіс повинен бути на висоті.

-Згодна. Мало не забула тобі сказати, що Артем і Тимур планують сьогодні організувати пікнік на березі річки, шашлики, пиво. Так що будь із татком готові до цього. Я впевнена, що сьогодні все пройде без сварок і при дружніх обставинах.

-Будемо сподіватися, а зараз треба подбати про каву для наших гостей.

Уздовж берега річки було багато відпочивальників. Купалися, засмагати, грали у м’яча, спілкувалися…

-А як ваша річка називається?- запитав у Кіри Пітер.

-Дніпро, найдовша річка України 981 км у межах нашої країни,- відповіла Кіра Пітерові, який нанизував замочене м’ясо на шампурі,- ви обов’язково повинні прогулятися Києвом. Ви будете у захваті від нього. Хоча наше невелике місто у Київській області сподіваюся теж не залишить вас байдужим.

-Звісно що ні. Ваше місто все потопає у зелені й це мені дуже подобається. Та я нетерпляче чекатиму, коли Тимур нам влаштує екскурсію по вашій столиці. Ти ж приєднаєшся до нас?- запитав Пітер взявши до рук наступний кусок м’яса.

-Приєднаюся, я гадаю, що ви вже помітили, що ми з Тимуром знову разом, - Кіра задоволено посміхнулася спостерігаючи за коханим, який разом зі своїм братом розводили багаття.

-Важко було не помітити. Я радий за вас. Після вчорашньої відвертої розмови з боку Тимура, ми з Ніколь стали ближчими. Вона нарешті зрозуміла, що їй не повернути Тимура, і що їм не бути разом. Я кохаю Ніколь і готовий чекати скільки знадобиться, коли вона нарешті буде мріяти тільки про мене і ми нарешті одружимося.

-Я вірю, що все буде добре.

-До речі, у тебе Кіро гарний купальник, ну, а тату прямо магнітом притягує погляд. І в Артема теж така сама тату. Мабуть, Віра учора правду сказала, що ти з Артемом зустрічалася? Вибач, можеш не відповідати. Це не моя справа,- Пітер і справді пошкодував, що запитав про це.

-Ми цього не приховуємо. Колись Артем і я були разом, ми навіть збиралися одружитися та моя найкраща подруга Віра перехопила у мене цю мрію. І зараз я їй навіть вдячна за це, бо мені подобається, як складається моє життя зараз.

-Моя Ніколь знайшла спільну мову з Вірою, як бачиш. Вже разом купаються у Дніпрові та засмагають. Готово,- Пітер закінчив нанизувати м’ясо,- йдемо готувати шашличок. От, якраз і Віталій Миронович на підході. Допоможете мені?

-Я залюбки,- сьогодні батько Кіри був у гарному настрої.

До Кіри підкотився м’яч і Бед підбіг підняв його і прямо на ходу сказав Кірі.

-Я теж радий, що ви з моїм батьком разом. Тітка Люба розповіла мені вашу історію і я нормально це сприймаю,- посміхнувся Бед до Кіри.

-Дякую Бед. Твоя підтримка важлива. А де це до речі, тітка Люба? Та й Олі не видно.

-Та он де і тітка біжить,- кивнув у той бік головою Бед, а сам побіг далі грати у волейбол з новими друзями та своєю дівчиною.

Тітка Люба у розпачі, важко переводячи подих підбігла до всіх і через силу вимовила:

-Оля зникла…