Розділ 27

Коли Кіра вийшла з ресторану, то відразу помітила Тимура, який обіймав Ніколь разом з Пітером. Вона навіть завмерла на місці, відкривши рота від такого-то видовища. Ну, й Ніколь… З неї б вийшла гарна актриса, подумала Кіра. У неї талан, якому би позаздрив багато хто, а саме талант маніпулювати людьми, насамперед чоловіками. Але на Тимура це зовсім не схоже, щоб він піддався їй. А може він вже подумує повернутися до неї, продовжувала розмірковувати Кіра не зводячи з них своїх очей. Тим більше тепер, коли вона, Кіра сказала йому, що вони не будуть разом. Тож не варто й ображатися на нього, варто сприймати все як є. Та чомусь не виходило і ревнощі, як буря почали вирувати всередині й були готові ось-ось вирватися на зовні бурхливим плеском. Та все ж таки вдалося стриматися та вгамовувати емоції. Ці декілька секунд, які стояла Кіра на порозі ресторану здавалися їй цілою вічністю.

І ось, нарешті Тимур помітив Кіру і відступився від Ніколь. Винувато подивився у бік Кіри стискаючи свої долоні у кулаки. Зараз він сам себе ненавидів за цю слабкість. Він нічого до Ніколь не відчував крім співчуття. Хотів тільки заспокоїти свою колишню дружину і нічого більше, аби це могла зрозуміти Кіра. Бо саме її він кохав по-справжньому і хотів бути тільки з нею. Але ще не знав, що повинен зробити для того, щоб вона теж хотіла бути з ним. Йому здавалося, що з кожної хвилини, вони ще більше і більше віддалялися один від одного.

-Вітаю вас,- сказала англійською Кіра коли вони підійшли до порогу будівлі,- всі нетерпляче чекають на вас.

-Добрий вечір,- Пітер привітався з Кірою перший і тільки він один серед них мав гарний настрій,- мені подобається ваша країна. Хотів би я затриматися у ній як найдовше і помандрувати містами та спробувати українську кухню.

-Сьогодні у вас Пітер буде можливість спробувати українські страви,- Кіра була вдячна Пітеру за легкість розрядити напружені обставини, які ніби позбавили всіх вміння говорити.

-Зачекайте одну хвилиночку,- раптом згадав Пітер і побіг до мікроавтобуса,- Тимур, а ну відчини. Кіро, ми ж привезли з собою вино, яке передав для вас Андре, а також шампанське. Справжнє французьке…

Поки Пітер з Тимуром діставали гостинці з машини Кіра вирішила проявити ввічливість і запитала у Ніколь англійською:

-Як ти? Чи все у тебе гаразд? Бо Бед сказав, що тобі стало недобре.

-Тимур з Пітером зуміли мене заспокоїти й зараз мені набагато краще. Тільки не розумію, чому ми зустрічаємося в ресторані та будемо жити у готелі,- Ніколь нахабним поглядом розглядала Кіру.

-А де треба було?- Кіра відразу і не зрозуміла натяку.

-Як де? У вас вдома. У будинку де ти живеш з Тимуром,- Ніколь поправила свою зелену сукню, яка гарно пасувала до кольору її очей.

-Про що йде мова? - чоловіки повернулися з пакетами й Пітер поцікавився про що говорять жінки.

-Про це потім,- Кіра скористалася моментом, щоб уникнути відповіді на це запитання, на яке вона наповал не знала, як відповісти.

Ніколь та Пітера Кіра пропустила вперед, бажаючи затриматися і запитати у Тимура, як все-таки варто відповісти на те запитання яке поставила щойно Ніколь, бо та обов’язково, без сумніву його повторить.

-Скажемо, що наш великий, просторий будинок ще будується і тому ми проживаємо у маленькій квартирі то в тебе, то в мене,- Тимур прямо на ходу почав все вигадувати,- Кіра я хотів би пояснити чому обіймав Ніколь.

-Не треба, це не мої справи,- Кіра намагалася здаватися байдужою та в неї це погано виходило і Тимур це чудово бачив.

-Я нічого до неї не відчуваю. Це було тільки співчуття. Кіро, будь ласка, повір мені,- Тимур хотів було зупинити Кіру доторкнувшись до неї своєю рукою та вона продовжувала йти не зважаючи на його жест,- почекай, поговорімо.

-У нас немає часу на розмови, на нас чекають за столом,- Кіра додала швидкості своїм крокам і за мить вже була біля столу на який Пітер ставив пляшки з вином та шампанське.

-Артем, братику радий тебе знову бачити,- Тимур обійняв брата, а потім Віру та привітався зі своїми фіктивним тестем та тещею,- я бачу, що ви вже познайомилися і розібралися хто де.

-Звісно,- сказав Артем, а потім додав,- я щасливий, що ви з’явилися у моєму житті.

-Ми теж тобі раді,- Оля посміхнулася до свого молодшого брата.

-В честь цієї зустрічі ми зобов’язані відкупорите шампанське,- сказав англійською Пітер,- шкода, що я не знаю української мови та сподіваюся англійську розуміють всі.

-Звісно, ми всі розуміємо англійську. Ми все ж таки освідченні люди,- відповів на те Віталій Миронович.

-Зовсім не хотів вас образити дорогий свату. То як п’ємо за зустріч?

Французьке шампанське створило святковий настрій за столом і зняло напругу. Навіть вічно нічим незадоволена Ніколь розтанула і посміхалася до присутніх. Тітка Люба та Валентина Федорівна відразу гарно поладили, а Віталій Миронович знайшов спільну мову з Пітером і вже разом пили вино та злегка сп'яніли. Артем розповідав про своє життя, де вчився, ким працював, чим захоплювався...

-А чи давно ви з Вірою одружилися?- поцікавилася Оля.- Чи є у вас дітки?

-Ми вже одружені два роки,- відповів Артем, кинувши погляд на Кіру, яка тільки зараз дізналася про це,- а про дітей тільки мріємо.

-На все свій час,- додала Віра.

-А дискотека у вас тут є?- запитав Бед у Кіри.- Ми б з Люсі залюбки пішли б потанцювали.

-Трохи далі уздовж берега річки є дискотека просто неба, яка щоліта збирає усю молодь міста,- відповіла Кіра,- там гарно.

-А ми в цьому вже сьогодні переконаємося. Люсі йдемо на танці,- Бед підвівся із-за столу простягнувши руку своїй дівчині,- не ображайтеся, але нам з Люсі хочеться динаміки й тому ми вас покидаємо.

-Синку…,- Ніколь хотіла заперечити та не встигла, бо Бед перебив її.

-Мамо, ми будемо обережними, розсудливими. Дядечко, я був радий з вами познайомитися та поспілкуватися.

-Взаємно, дорогий племіннику,- відповів Артем.

-Головне не заблукайте і нікуди не вплутайтеся,- сказав серйозно дітям Тимур,- щоб о дванадцятій були у готелі «Білий лебідь», що знаходиться поруч біля цього ресторану. Зрозуміли?

-Тату, все буде добре,- і Бед обійнявши Люсі пішли на вихід.

-Хай гуляють поки гуляється. Молодість на те і дана,- сказав їм у слід Віталій Миронович.

-Ми ще всі молоді. Ще вина?- запитав Пітер у присутніх.

-Завтра хочу скупатися у річці,- повідомила про своє бажання присутніх Оля.

-З твоїм-то здоров’ям…,- почала було тітка Люба.

-Мамо, дозволь мені самій вирішувати. І якщо я хочу скупатися, то зроблю це,- Оля впевнено наполягла на своєму.

І цим Оля здивувала Кіру, а саме, своєю переміною у своїй поведінці. Довела, що змінилася, що віднині вона самостійно приймає рішення і несе за них відповідальність.

-Я хочу вам в де в чому зізнатися,- після того, як Тимур це сказав за столом запанувала тиша і всі присутні перевили на нього свої погляди,- це стосується мене і Кіри.

-Невже подали на розлучення?- здогадливо посміхнулася Ніколь радіючи.

-Ти майже відгадала Ніколь, але прошу мене не перебивайте,- Тимур перекинувся поглядом з Кірою, ніби даючи зрозуміти, що на цю відвертість він наважився заради неї,- з самого початку у мене з Кірою були фіктивні стосунки та фіктивний шлюб.

-Не може бути,- тітка Люба не стримала здивування.- Це все через бажання мого батька?

-Так, через бажання дідуся, бо я не хотів його засмучувати й тому пішов на цей крок. Але…

-Не можу не перебити, раніше коли я телефонувала до тебе, а це було років три потому, то відповідала твоя дружина і ми з нею розмовляли й тоді мій батько ще не був при смерті й ніяких бажань не висловлював. Але ти вже тоді був одружений на Кірі.

-Я був одружений на іншій Кірі, яка покінчила життям самогубством,- Тимурові важко було про це говорити, але він зізнався у цьому. Після того випадку моє життя ніби зупинилося, навкруги для мене була одна темрява і я думав, що ніколи не зможу нікого покохати. Але помилився, я покохав Кіру. Ось цю саму Кіру, яка зараз сидить поруч зі мною. Саме вона повернула мене до життя, пробудила в мені бажання. Так, наш шлюб був фіктивний, але згодом він став справжнім ще коли ми перебували у Франції. Та повернувшись в Україну, я зробив одну велику помилку, розлучився з Кірою.

-Навіщо? – запитав Пітер.

-Я й сам не знаю навіщо відпустив від себе ту яку кохаю. Та чомусь я тоді думав, що їй буде краще без мене, що я не маю права псувати їй життя, що вона заслуговує на кращого чоловіка ніж я. Сказав їй, що буду жити сам. Але не зміг без неї. Хотів повернути її, але теж не зміг.

-Але ж ви зараз разом. Чи ви знову співпрацюєте, розігруєте цю виставу для нас,- тітка Люба обурено кинула серветку на стіл,- ви всі тут тримаєте нас за…

-Вибач тітко, але це тільки моя вина і звинувачуй тільки мене,- Тимур сподівався, що його родина зрозуміє його.

-І ти Артем теж про це знав?- запитала Оля свого меншого брата.

-Як ти міг від мене це приховувати?- Віра швидко все зрозуміла та піднялася з-за столу щосили відштовхнувши від себе стілець,- я вам більше скажу…

-Віро не треба,- Артем кинувся заспокоювати дружину та вона не зважала, бо наскільки розлютилася, що хотіла ще більше всім зашкодити.

-А чи знаєте ви, що мій чоловік колишній наречений Кіри. Як вам ця новина?

-А ну нагально припиніть,- стукнув кулаком по столу Віталій Миронович,- вечерю закінчено.

-Любий заспокойся,- Валентина Федорівна,- витерла серветкою своє обличчя,- давайте всі заспокоїмося. Віро, Артем, будь ласка, сядьте на свої місця, не треба, щоб на нас дивилися всі присутні в цьому ресторані. Тимур проявив сміливість бути відвертим з нами й ми повинні поважати його за це.

-А я поважаю його за це,- Пітер поклав собі на тарілку ще кусочок запеченої курки,- він щойно зізнався у своєму коханні до Кіри, сказав, що кохає її одну. Отож ми повинні це почути й сприйняти як належне. Якщо він нас дурив, це означає, що була на це причина. Ми повинні вчитися вибачати один одному.

-Дякую друже, що ти мене розумієш. Сподіваюся інші теж зрозуміють і знайдуть в собі сили вибачити мені,- Тимур не втрачав надії.

-Не переживай Пітер, я чудово все почула і зрозуміла. Налий мені краще ще вина, воно допомагає зняти стрес,- сказала Ніколь простягнувши свій келих Пітеру,- я багато чого зрозуміла і навіть вдячна за таку честь.

-За яку честь?- запитала Віра, яка теж простягнула свій келих Пітерові, щоб той і їй налив ще вина.

-За честь відгородитися від мене. Хіба я не маю рацію Тимуре?

-Вибач Ніколь…

-Цікаво, що на це скаже Кіра. Чи кохає вона Тимура? Чи хоче вона бути з ним?- запитав Пітер, але скоріш не він сам хотів почути відповіді, а хотів, щоб їх почула Ніколь і нарешті перестала плекати надію повернути Тимура,- Кіро чи кохаєш ти Тимура по-справжньому? Чи хочеш бути з ним теж по-справжньому?

-Так, я кохаю Тимура по-справжньому. Але чи хочу я бути з ним, не знаю…