Розділ 26

Цей святковий день нарешті настав, а саме, день урочистого відкриття мініготелю. І саме сьогодні повинні були приїхати рідні Тимура. І вони приїхали, точніше, прилетіли літаком в Україну і саме зараз Тимур зустрічав їх в аеропорту Бориспіль. Потім повинен був привести їх до Кіриного мініготелю, де на них чекали підготовлені номери, а також вечеря замовлена у ресторані, який знаходився поруч, теж на березі річки. Саме за цією вечерею планувалося знайомство з Артемом, на яке він збирався прийти разом зі своєю дружиною Вірою.

Та це буде увечері, а саме зараз, Кіра стояла на порозі свого мініготелю перед мешканцями міста, які прийшли на відкриття. Рекламу, яку вона розмістила в інтернеті спрацювала, зацікавила людей. Мер міста Герман Федорович не тільки приїхав на відкриття зі своєю дружиною Людмилою Миколаївною, а навіть виступив з промовою.

-…цьому мініготелю з красивою назвою «Білий лебідь» я бажаю тільки процвітання, успіху і щоб він постійно був переповнений постояльцями,- завершив свою промову Герман Федорович посміхаючись до натовпу, які гучно поаплодували йому.

Ну, а потім Герман Федорович урочисто перерізав червону стрічку і це сфотографували журналісти із місцевої газети, які згодом взяли інтерв’ю й у Кіри. Вона-то розуміла, що такою увагою з боку журналістів має завдячувати своєму дядечкові. Ну і звичайно мамі, яка на передодні провела неабияку бесіду зі своїм братом. Нагадала тому, що він зобов’язаний підтримувати свою родину і це ще сильніше підніме його авторитет в очах виборців. Звісно, що Герман Федорович погодився тільки через власні інтереси, а не через те, щоб допомогти Кірі на початку її нової справи.

-Дякую вам, що не відмовилися приїхати,- Кіра подавила в собі небажання спілкуватися з рідним дядьком,- сподіваюся, що ми добре будемо ладити у майбутньому і не будемо більше тримати зла один на одного. А ще, я сподіваюся, що ви теж коли-небудь зможете відкрити свій власний готель.

-Я пропонував тобі подарувати мені цей мініготель, а ти відразу нацькувала на мене свого коханця. Для мене це було принизливо і я ще ображений на тебе. Аби ти знала, чого мені було варто сюди приїхати. За це дякуй своїй матері.

-По-перше, Тимур Андрійович мені не коханець, а діловий партнер. По-друге, ви мені не залишили вибору, прямо змусили мене звернутися до нього через свої погрози. А по-третє, не обов’язково було приходити, відкриття готелю не вимагає присутності мера міста. Але ви прийшли й не тому, що моя мама наполягла, говорячи про сімейні цінності, а тому, що це потрібно для вашої кар’єри. Так що в очах людей ви отримали свою долю слави,- Кіра була відвертою зі своїм дядьком.

-Гарно сказано, дорога племінничко. Можу запевнити, що з тебе вийде гарна бізнеследі. І я навіть готовий тобі вибачити…

-А хіба мені є за що вибачати?- обурено запитала Кіра.- Хіба я вас чимось образила? Навпаки, це ви маєте просити у мене вибачення, за те, що вплутали мене у свої авантюри.

-Завдяки моїм авантюрам ти маєш цей мініготель… Не забувай про це. Ми ще з тобою поговоримо. Але не переживай, вимагати я нічого більше не буду і вплутувати у свої, як ти говориш авантюри теж не буду,- Герман Федорович побачив у натовпу знайомого і помахав йому рукою даючи зрозуміти, що зараз до нього підійде,- треба все-таки пам’ятати, що ми одна родина.

Коли дядечко відійшов, Кіра зробила глибокий вдих-видих і підійшла до гостей, які стояли у холі з келихами шампанського, яке розкупорили у знак відкриття. Гості вітали Кіру з відкриттям та висловлювали свої побажання піднімаючи їй настрій. Батьки Валентина Федорівна та Віталій Миронович теж були у гарному гуморі й це радувало Кіру, адже вона змогла зробити щось для своєї родини. Ну, а в першу чергу звичайно завдяки Тимурові. Саме він дав їй можливість розпочати цей готельний бізнес.

Тимур, Тимур, Тимур… Не виходив з її голови, думки весь час були тільки про нього. Сьогодні увечері знову прикинеться його дружиною, а він буде не відходити від неї. Вона відчувала неспокій через те, що не витримає лишатися байдужою і ніяк не реагувати на нього. Та все-таки налаштовувала себе триматися холодно з ним, щоб не попасти під його чари та не сказати йому «так»…

Артем з Вірою вже чекали за столом у ресторані, коли до них підійшла Кіра зі своїми батьками. Вони привіталися та сіли навпроти.

-Я відчуваю легке, але приємне хвилювання,- зізнався Артем.

-Це нормально,- відповіла на те Валентина Федорівна,- головне бути самим собою, хоча це не завжди можливо.

-Коли ти не маєш вибору бути самим собою, то це прямо вбиває,- Віталій Миронович помітно був незадоволений тим, що приходилося прикидатися фіктивним тестем.

-Тату, будь ласка,- Кіра благаючими очима подивилася на батька, а той тільки налив собі мінеральної води та почав пити, щоб знову не сказати лишнього.

-А що ви мали на увазі Віталій Миронович?- запитала Віра.

-Нічого не мав на увазі, просто сказав,- відповіла замість чоловіка Валентина Федорівна,- я тут подумала, що настав час тобі Віро і тобі Кіро помиритися, згадати, якими хорошими ви подругами були.

-Я про це вже давно говорив,- Артем підтримав маму Кіри,- а то моя душа ніяк не може найти спокій через те, що я став між вами, між кращими подругами. Може і справді помиритися, вибачите один одному і мені теж. Я багато про що шкодую і хотів би виправити, та знаю, що це не можливо, бо у минуле не повернутися.

-Про що це ти шкодуєш?- Віра почала заводитися відчувши ревність.- Невже шкодуєш, що одружився зі мною, а не з Кірою?

-Ну що ти люба…

-Припиніть цей балаган,- підвищив голос Віталій Миронович, нерви якого почали здавати,- не хочуть миритися, то не варто і наполягати. А ти Артем звісно, що вчинив підло, змусив мою доню страждати. Та я радий, що ти не став моїм зятем, бо такий розпусник як ти не гідний бути поруч з моєю донькою. І додам, що Віра теж далеко від свого чоловіка не відійшла. Яка ж то подруга, яка лягла під нареченого своєї подруги. Безсоромниця…

-Віталій, будь ласка. Ми домовилися ж зберігати спокій,- Валентина Федорівна почала заспокоювати свого чоловіка,- будь ласка…

-Я не збираюся терпіти образ у свою адресу. Віталій Миронович, я вас знаю усе своє життя і ви багато чого зробили для мене хорошого, коли ми з Кірою ще дружили й саме через це я вибачаю вам вашу нестриманість. Але на майбутнє слідкуйте, будь ласка, за тим, що говорите,- Віра вся кипіла від злості й була готовою піти геть.

-Мені твоє вибачення аж ніяк не потрібно, якщо треба буде, то я знову і знову готовий повторити слова, які чітко охарактеризують твою поведінку,- вже спокійніше у відповідь сказав Віталій Миронович, знову взявши до рук склянку з мінеральною водою.

-Вибачте ще раз і мене і мою дружину,- Артему було незручно та він тримався і не дозволяв собі піддаватися емоціям.

-Пропоную заспокоїтися і налаштуватися на знайомство з нашою французькою родиною,- посміхнулася до присутніх Валентина Федорівна,- Кіро, чому ти весь час мовчиш? А ну збадьорилася, виправила плечі, посміхнулася, встала і пішла зустрічати свого чоловіка та свою сім’ю, які, як я бачу у вікно вже під’їхали до ресторану і виходять з мікроавтобуса. Кіро, а ну хуткіше.

Кіра встала із-за столу прислухавшись до слів матері. Це добре, що вона у неї така смілива та енергійна жінка. Яка, як завжди може контролювати будь-яку ситуацію. Кіра вже підходила до вхідних дверей ресторану коли побачила Олю, яка встигла зайти до середини та радо кинулася обіймати Кіру.

-Яке це щастя тебе знову бачити,- Оля це так голосно вимовила, що інші відвідувачі ресторану повернулися у їхній бік проявляючи цікавість.

-Я теж,- у Кіри за мить піднявся настрій і вона взаємно обійняла Олю радіючи їй.

-Тітонько Оля досить, бо я теж хочу обійняти Кіру,- сказав посміхаючись Бед, який теж підійшов до них,- ви маєте чудовий вигляд, як завжди. Моєму батькові пощастило мати таку дружину.

-Дякую тобі Бед, а ти за ці пів року, що я тебе не бачила змужнів,- Кіра теж обійняла хлопця,- і тебе Люсі я рада бачити, сподіваюся, що тобі сподобається Україна.

-Вона вже мені подобається,- відповіла Люсі на ламаній українській мові.

-Тітонько Люба проходьте, будь ласка, до столу та припиніть плакати,- Кіра поцілувала жінку в щоку.

-Це я від щастя. Радість-то яка знову побувати на рідній землі.

-Я Артем,- він не витримав чекати за столом і теж підійшов, і почав потискати кожному руку та обіймати, радіючи знайомству.

-А ви з Тимуром схожі,- помітила Оля.

-З тобою теж сестричко,- посміхнувся Артем і знову обійняв Олю,- але ти найгарніша з нас трьох. До речі, завжди мріяв мати сестру та брата. І ось, моя мрія здійснилася, дякуючи батькові.

-Він-то такий був…,- тітка Люба ще дуже розплакалася.

-Вибачте, невдало пожартував,- Артем зовсім не тримав зла, на колишню коханку свого батька, бо це не мало ніякого значення зараз,- Бед, а ти добре володієш українською.

-Звісно дядечку, бо наполовину я українець. Радий з вами познайомитися.

-А зараз підемо за наш стіл, і я познайомлю вас зі своєю дружиною та батьками Кіри,- та потім Артем помітив, що Кіра ніяк не зрушила з місця і тому запитав у неї.- А ти чому не йдеш?

-Ще не всі зайшли, чомусь Тимур, Ніколь та Пітер затримуються,- Кіра продовжувала вдивлятися у вхідні двері.

-Вони вже йдуть,- запевнив їх Бед,- просто моїй мамі треба опанувати свої емоції й тато з Пітером їй допомагають.

-Тепер зрозуміло,- кивнула Кіра головою,- ви йдіть сідайте, а я вийду на вулицю та переконаюся, що все гаразд і потім разом приєднаємося до вас…