Розділ 25

-Що? Артем, ти одружений? І ти…,- Кіра щосили дала ляпас Артемові,- та як ти можеш…

-Як ти можеш бити мого чоловіка,- Віра підбігла і стала між ними.

-А ну, припинили,- крикнув Артем потираючи щоку,- якщо Кіра дала мені ляпас отож є за що. Вибач мені Кіро, не хотів тебе дурити…

-Це ти у мене повинен просити вибачення, - Віра розлючено дивилася на свого чоловіка, - зраджуєш мені з нею.

-Я тобі не зраджував і не думав цього робити Вірунчик,- почав виправдовуватися Артем перед своєю дружиною,- коли я побачив Кіру, нахлинули спогади минулого і невидима сила потягнула нас один до одного.

-Ти говори тільки за себе, бо мене ніяка невидима сила до тебе не тягнула,- Кіра відійшла нарешті від неочікуваного, усвідомлюючи те, що зараз тут відбувається.

-Ти що її ще й досі кохаєш? Хочеш до неї повернутися?- Віра ніяк не могла заспокоїтися.

-Вірунчик я кохаю тебе і хочу бути тільки з тобою. До речі, Кіра теж заміжня. І ти не повіриш, коли я скажу, що вона дружина мого брата,- Артем був задоволений собою, бо йому здалося, що він зумів заспокоїти Віру.

-Дружина Тимура?- Віра не довірливо подивилася на свою колишню кращу подругу.

-А ось і Тимур, якраз вчасно,- Артем побачив свого брата, який зайшов до готелю з букетом ромашок,- мій брат майже щодня дарує ромашки своїй дружині. Один вже стоїть у вазі, а сьогодні новий приніс.

-Тимур,- звернулася Віра до нього,- а чи ти знаєш, що твоя дружина зраджує тебе з моїм чоловіком?

-Віра, які ти нісенітниці зараз верзеш,- обурилася Кіра,- я нікому ні з ким не зраджую. Я взагалі…

-Я довіряю своїй дружині,- Тимур перебив Кіру, бо зрозумів, що вона намагалася далі сказати, а йому б хотілося, щоб Віра не сумнівалася у правоті слів Артема,- і переконаний, що твої звинувачення є недоречними. Ти, мабуть, щось не так зрозуміла.

-І я ж про те Вірунчик, що ти не так все зрозуміла,- Артем хотів обійняти її та вона відступилася.

-А що ти скажеш на те Тимур, що коли я зайшла до готелю то побачила, як вони цілувалися,- Віра ще виглядала роздратовано,- і якби я їм не завадила, то вони продовжили прямо тут за стійкою рецепції.

-У тебе занадто бурхлива фантазія,- Артем почав нервувати.- Чого ти зараз намагаєшся досягти? Хочеш розлучення? Що ж пішли напишемо заяву.

-Ну, що ти коханий,- почувши це Віра відразу змінила свій тон і тепер вона хотіла обійняти його та він демонстративно відійшов вдаючи образу,- я тобі вірю. Якщо ти запевняєш, що між вами нічого не було, то так воно і є.

-Може разом присядемо та вип’ємо кави,- запропонував Тимур протягуючи Кірі букет квітів та намагаючись було поцілувати її та вона відвернулася.- Щось не так люба?

-Все так, але я кави пити ні з ким не хочу,- Кіра прямо висмикнула ромашки із рук Тимура.

-А ти Тимур я бачу зовсім не ревнивий,- зауважила Віра вже обіймаючи Артема.

-Я ж сказав, що довіряю своїй дружині.

-Доброго дня,- до холу увійшла Валентина Федорівна,- рада усіх бачити.

-Мамо, Тимур приїхав за раніше,- Кіра підморгнула матері даючи зрозуміти, що гра вже розпочалася.

-Яка я рада тебе бачити любий зятю,- Валентина Федорівна відразу увійшла у роль тещі й підійшла, обійняла та поцілувала Тимура роздивляючись його.

-Я теж радий знову вас бачити Валентино Федорівно. Маєте гарний вигляд,- Тимур проявив галантність посміхаючись до жінки, вдаючи, що вони вже давно знайомі,- дякую, що підтримуєте мене.

-Ми як одна велика родина повинні завжди підтримувати один одного. Пропоную присісти та попити кави. Кіро, доню попроси, щоб приготували каву. А ми все ж присядемо на дивані та зачекаємо наші напої, поговоримо,- Валентина Федорівна чудово справлялася зі своєю роллю.

Кіра продовжувала мовчати намагаючись утихомирити емоції, які прямо бушували у неї всередині, подумки дякуючи мамі за її підтримку та уміння володіти ситуацією. Зараз Кіра і не знала, що її найбільше дратувало чи Артем, який не тільки нахабно приставав до неї, але ще й приховав той факт, що одружений. Одружений на тій самій Вірі з якою колись зраджував їй самій. Чи Тимур, зі своїми забаганками. Їй хотілося побути на самоті, хотілося розібратися у собі, заспокоїтися. Налаштуватися на відкриття готелю, а не на гру фіктивної дружини.

Обвела поглядом усіх присутніх, які пили каву та мило спілкувалися. Що не говори, а мама у неї майстер об’єднувати людей і тримати все під контролем. Аби зараз тут не було Віри, то і не довелося вже сьогодні розігрувати виставу дружньої родини. Віра, як багато дитячих спогадів пов’язано саме з нею, подумала Кіра. І як шкода, що їхня дружба зіпсувалася в одну мить. Та й ще із-за чоловіка.

Віра, таких років як і сама Кіра, і зростом однакові й колись і зачіски носили однакові. Багато хто вважав, що вони сестри, бо так були схожі між собою. Та зараз Віра перефарбувалася у чорний колір та підстриглася під каре. А що їй пасує нова зачіска, подумала Кіра. А чи змогли б вони помиритися? А чи змогла б вона пробачити подрузі те, що та відбила у неї нареченого? Артема ж пробачила і зараз вже майже на нього не ображалася за його нахабність. Подумала про те, що Артем хотів зрадити свою дружину з нею, Кірою. Вона посміхнулася сховавши посмішку за чашечкою кави. Вони ніби з Вірою помінялися ролями. Але все ж чи змогла б вона їй пробачити? Раніше ні, але зараз так. І не проти б знову дружити, як і колись. Сходили б разом на пляж, позасмагали б розповідаючи одна одній новини кожен зі свого життя. Навчилися б знову довіряти одна одній. Та, мабуть, Віра цього не хоче, вирішила Кіра. Бо навіть зараз, намагається зашкодити їй. Хотіла посварити її з Тимуром, бо не встиг він зайти до готелю, так вона відразу кинулася йому розповідати про вигадану зраду.

-Про що там замріялася?- запитав Тимур.

-Це не важливо, немає значення…,- Кіра відігнала від себе думки та приєдналася до бесіди.

Вже потім, коли Артем з Вірою пішли Валентина Федорівна сказала Тимурові:

-Як бачите, ми вже почали підігрувати вам Тимуре Андрійовичу і сподіваюся, що ви будете нами задоволені. Але я не дозволю, щоб ви ображали мою доньку.

-Мамо,- Кірі стало незручно і вона намагалася зупинити свою матір,- не треба говорити лишнього.

-Це не лишнє, а головне. Я не дозволю, щоб моя донька плакала через вас,- Валентина Федорівна не зважала на заперечення Кіри.

-У мене немає жодних поганих намірів стосовно вашої доньки,- Тимур сказав це спокійно,- я навпаки хочу зробити її найщасливішою у світі. Запевняю вас Валентино Федорівно, що я з вами зараз цілком відвертий.

-Чомусь погано у вас це виходить Тимуре Андрійовичу, і поки що вона тільки витирає сльози після побачення з вами.

-Я не знав, буду намагатися краще. І, будь ласка Валентино Федорівно, називайте мене просто Тимур, не треба ніякого офіційного звернення,- Тимур поглянув на Кіру,- якщо я тебе образив, то вибач мені.

-Я бачу, що вам є про що поговорити. Тож я вас залишу і ви поговоріть,- Валентина Федорівна зібрала порожні чашки та поставила їх на таці,- я буду називати вас Тимуром лише тоді, коли моя донька буде посміхатися поруч з вами й ви припинити всі ці ігри.

-Я вас зрозумів Валентино Федорівно і запевняю вас, що не розчарую. Дякую, що ви відверті зі мною.

Згодом Тимур запропонував Кірі прогулятися уздовж річки. Вже вечоріло і спекотне сонце ховалося за обрій. Приємною прохолодою віяло з боку води.

-Пам’ятаєш, як ми тут гуляли взимку?- запитав Тимур.- А як багато рибалок сиділо тоді на кризі по всій річці.

-То була зовсім не романтична прогулянка, як і зараз,- у Кіри не було настрою.

-Може присядемо на траві під деревом і ти мені розповіси чому плачеш після зустрічі зі мною? Он дивись хороше місце,- Тимур вказав під дерево, яке росла біля самого берега,- пішли там присядемо.
 
-Моя мама перебільшила, коли це казала. Нічого я не плачу і плакати не збираюся,- Кіра присіла на траву осмикнувши рожевий літній сарафан,- я прийняла рішення.

-Яке рішення?- Тимур теж сів поруч з нею.- Невже згодна вийти за мене заміж?

-Навпаки. Коли твої родичі поїдуть назад у Францію ми з тобою розійдемося назавжди,- Кіра не наважувалася на нього подивитися і тому дивилася на річку по якій пропливали пара качок.

-Я думав ти мене кохаєш, як і я тебе,- Тимур не міг зрозуміти чи серйозно вона говорить, чи просто дратує його. Навіщо нам розставатися назавжди, коли нам може бути добре разом.

-Ще не так давно ти мені казав, що тобі буде краще жити самому. І я теж так вважаю, що мені буде краще жити самій, тобто без тебе,- Кіра повернулася до нього і сказала впевнено, дивлячись йому прямо у вічі,- я більше не вірю у твоє кохання. Ти граєшся зі мною, що тоді, що зараз.

-Ти серйозно так вважаєш?- Тимур теж не зводив з неї погляду.

-Так,- підтвердила вона.

-Я не заперечую того, що я граю…

-Ось бачиш ти не заперечуєш,- нервово посміхнулася Кіра очікуючи іншої відповіді всупереч своїм переконанням.

-Я граю, але тільки не твоїми почуттями,- Тимур хотів доторкнутися до її плеча та потім передумав, бо не хотів, щоб вона подумала знову не те,- і тоді я помилився сказавши, що мені краще буде самому. Я вже тобі про це говорив раніше. Шкодую. Вибач мені мою невпевненість. Кіро я кохаю тебе і хочу бути тільки з тобою і хочу тільки тебе. Невже ти більше нічого до мене не відчуваєш?

-Ти мене до нестями приваблюєш і мені хочеться зраз притулитися до тебе…,- зізналася Кіра.

-Так притулися, дозволь тебе обійняти, поцілувати.

-Ні,- Кіра підвелася,- не можу, бо я тобі більше не вірю.

І вона швидко пішла до готелю не обертаючись, а він продовжував сидіти тільки дивлячись їй у слід. Не став наздоганяти, хоч так хотів. Так, він хотів наздогнати, обійняти, поцілувати. Та не міг, бо слово «не вірю» дзвеніло у його вухах відбиваючись біллю у серці.

-Я виправлю свою помилку,- сказав він пошепки відганяючи смуток,- ти будеш мені вірити. Я доведу тобі, що кохаю тебе і зовсім не граюся з тобою…