Розділ 22

Будівництво мініготелю відбувалося стрімко. Вже був закладений фундамент і завезені будівельні матеріали для зведення стін. Кіра щодня перед тим, як їхати до свого магазину заїжджала на будівельний майданчик, щоб подивитися, як працюють будівельники над її майбутньою справою. Батьки Кіри вже повернулися із-за кордону і були раді бачити свою доньку.

-Минув майже рік, коли ми бачилися востаннє,- сказала мама Кіри, Валентина Федорівна, ще раз поцілувавши доньку,- а ти ніби схуднула. Мабуть, погано їси?

-Чому це погано, нормально їм,- запевнила Кіра маму.

-Це через Германа, ніколи йому не пробачу, що змусив тебе… У мене навіть слів не вистачає, як це назвати.

-Дядечко мене ні до чого не змушував, я сама погодилася йому допомогти. Ви повинні помиритися,- Кіра чудово пам’ятала, що Герман Федорович просив помирити його з її батьками.

-Не збираюся я з ним миритися. Як ти можеш мене про це просити? Скажи краще дякую, що я нічого не розповіла твоєму батькові, бо з його здоров’ям, ні в якому разі не можна хвилюватися.

-Я починаю шкодувати, що тобі про це розповіла,- засмутилася Кіра,- дядечко попереджав, що не варто було. Через мене мамо ти посварилася зі своїм братом. Хай який він не є, а він-то все ж таки твій брат.

-Брат, який використав мою доньку,- Валентина Федорівна заплакала,- це наша вина, що довели тебе до такого.

-Мамо, та заспокойся ти,- Кіра обійняла неньку,- усе вже по заду. Я допомогла Тимуру Андрійовичу, а він допоміг дядькові й на додаток подарував мені мініготель, який зараз будується. Я тут подумала і вирішила, що віднині цей готель буде нашою спільною сімейною справою. Я гадаю, що ти з татом будете мені залюбки допомагати керувати ним. І тоді наш сімейний бюджет дозволятиме нам ні від кого не залежати.

-Звичайно, що я і тато будемо тобі допомагати. Це гарний план,- погодилася Валентина Федорівна.- Але чому цей Тимур Андрійович такий щедрий з тобою? Кіро, він що змушував тебе спати з…

-Мамо, припини. Ні до чого він мене не змушував. Скільки мені років?- Кіра сіла за столик на кухні у батьківській квартирі,- зізнаюся, що ми були близькими, але ніхто нікого не змушував... Мамо я його кохаю.

-Доню,- тепер Валентина Федорівна обійняла доньку.

-Тимур теж говорив, що кохає мене, але не хоче бути зі мною. Говорить, що мені буде краще без нього, що він не той чоловік, який мені потрібен. І я цього не розумію,- Кіра взяла цукерку з вазочки, що стояла на столі,- а ще говорить, що хоче бути сам.

-Якщо кохає тебе по-справжньому, то довго сам без тебе не зможе,- посміхнулася Валентина Федорівна трохи заспокоївшись,- якщо почуття є, то ви будете разом.

-Я не зможу йому пробачити, що він ось так зараз зі мною.

-Зможеш, усе зможеш…,- запевнила Валентина Федорівна свою доньку.

Минали дні…, минула весна…, прийшло літо. Тепле та сонячне... Будівництво мініготелю добігало кінця. Зараз йшлися ремонти в середині будівлі. Кіра і на далі продовжувала щодня навідуватися до готелю перед тим, як йти до свого магазину. Вже почала шукати продавчиню, яка замінить її в магазині, бо планувала серйозно зайнятися керуванням свого мініготелю. Вже приходило дві кандидатки, але вони не підійшли і Кіра чекала на третю, розкладаючи нові книги по полицях. Двері до магазину відчинилися і Кіра обернулася, щоб привітати, чи то покупця, чи то нову кандидатку. Та була здивована, бо до магазину зайшов її колишній наречений і зовсім не Олексій з яким вона розсталася перед Новим роком. А той, перший її хлопець, перше її кохання, той, за якого вона хотіла вийти заміж, та який не раз її зраджував. І якого вона так і не змогла пробачити та повернула обручку.

-Артем!- Кіра навіть від несподіванки випустила книгу, яку тримала у руці.

-Привіт,- Артем простягнув їй букет квітів,- твої улюблені ромашки.

-Дякую,- Кіра нарешті отямилася взявши з рук Артема квіти,- і гадки не мала, що ми коли-небудь зустрінемося.

-Я приїхав у місто в справах і до тебе вирішив зайти,- зізнався Артем,- маєш гарний вигляд.

-Дякую,- відповіла Кіра не зводячи очей з того, кого колись до нестями кохала,- ти теж маєш гарний вигляд.

Артем високий брюнет з темно-синіми очима та спортивним тілом. Його симпатичне обличчя було чисто вибрите. Кірі здалося, що він когось нагадує. Тільки кого?

-А пам’ятаєш, як ми познайомилися?- запитав зненацька Артем сівши на стілець, що стояв біля каси.

-Звісно, що пам’ятаю. У той день ми разом складали вступні іспити до університету,- Кіра поставила букет ромашок у вазу та підняла з підлоги книгу, яку ще пару хвилин назад випустила з рук,- іспити склали успішно, університет теж закінчили успішно, а стосунки наші закінчилися невдачею.

-Вони закінчилися, бо ти так захотіла,- нагадав Артем,- повернула мені обручку ще й ляпас такий дала, що роками відчувається на обличчі.

-А хіба ти не заслуговував на нього?- Кіра поставила книгу на поличку.- Ти зраджував мене з моєю найкращою подругою. Я втратила відразу двох дорогих мені людей і нареченого, і подругу. Мені було боляче, набагато болісніше чим той ляпас.

-Звісно, що я вчинив підло,- Артем визнавав свою вину,- але ти могла пробачити й ми б одружилися. І жили б щасливо.

-Жили б щасливо?- Кіра іронічно посміхнулася подивившись на Артема, який на її здивування говорив цілком серйозно.- Я переконана, що ти продовжував би зраджувати мені.

-Та досить тобі,- Артем підвівся та швидко підійшов до Кіри так близько, що вона навіть розгубилася,- краще згадаймо прекрасні моменти того часу, коли ми були разом. Пам’ятаєш, як ми вирішили одночасно набити собі тату. Твоя пантера на твоєму стегні мені не раз снилася і я мрія знову доторкнутися до неї своїми губами.

-Не треба мріяти про те, чого ніколи більше не буде,- Кіра відступилася назад, намагаючись зберігати спокій.- Навіщо ти сюди прийшов? Щоб згадати?

-Не тільки щоб згадати, а й можливо повернути тебе,- зізнався Артем,- знову підійшовши до неї в притул та доторкнувся своєю долонею до її щоки,- Кіро, я ще й досі кохаю тебе, я завжди кохав тільки тебе одну.

-Я теж колись кохала тебе, але зараз я кохаю іншого,- вона прибрала його руку зі свого обличчя,- те що було між нами залишилося у минулому, то хай там і лишається.

-Я знаю, що ти більше не зустрічаєшся з Олексієм. Я взагалі дивуюся, як ти могла бути з таким… козлом…

-Не смій його ображати. На відміну від тебе він мені не зраджував і був вірним завжди,- Кірі зовсім не хотілося обговорювати це.

-Був вірний і ти все одно не з ним, -Артем знову підійшов до Кіри й сміло обійняв її за талію притягнувши до себе аж занадто міцно,- ти не з ним, бо кохаєш ще й досі мене.

-Артем, відпусти мене. Знай, я тебе не кохаю…

-А кого ти тоді кохаєш?- Артему було цікаво, що вона вигадає, бо був переконаний, що іншого не має.

-Вона кохає мене,- до магазину зайшов Тимур, який у руках теж тримав букет ромашок.

-Брат?!- завмер Артем від здивування.

-Тимур?!- Кіра відступилася від Артема.- Брат?

-Артем мій менший брат, якого я нарешті був радий знайти,- сказав Тимур не зводячи з них своїх очей, гублячись у здогадках, хто вони один одному.

-Тимур, братику познайомся з моєю колишньою дівчиною та нареченою…,- Артем трохи почав приходити в себе,- та я так зрозумів, що ви вже знайомі.

-Так ми знайомі,- Тимур підійшов ближче до Кіри простягнувши їй букет ромашок,- ми були одружені.

-Що ви були?- Артемові здалося, що він не так зрозумів.

-Кіра моя колишня дружина. Але я дуже шкодую, що вона колишня. Найбільша помилка в моєму житті, що я розлучився з тією яку кохаю,- сказав Тимур.

До магазину увійшли покупці й вони втрьох відступилися від полиць, даючи можливість розглянути товар. Покупці придбали дві книги та покинули магазин і Кіра поспішила зачинити за ними двері, вивісила табличку із надписом «Зачинено».

-Так ви були одружені?- перепитав Артем.

-Так,- підтвердила Кіра,- та то був не справжній шлюб, а фіктивний.

-Шлюб-то був фіктивний, але почуття між нами були справжніми,- сказав Тимур з надією дивлячись на Кіру, щоб переконатись, що вона з ним згодна.

-Але ви все одно розлучися,- Артем знову сів на стілець,- життя продовжує мене шокувати своїми несподіванками. За останній час я дізнався, що маю брата, сестру, і що моя колишня наречена була близькою з моїм братом. А яка причина вашого фіктивного шлюбу?

-Яка б причина не була, але все скінчено. І більше нічого в мене не може бути ні з тобою Артем, ні з тобою Тимур,- Кірі тільки-но почало доходити, що в неї були стосунки з двома братами і від цієї думки їй робилося не добре,- у мене ось-ось повинна відбутися ділова зустріч, то ж будь ласка залиште мій магазин і мене теж.

-Кіро, вибач мені,- Тимур хотів обійняти Кіру та вона відступилася,- я помилився, коли стверджував, що хочу жити сам. Без тебе мені погано і я хочу, щоб ми знову були разом.

-Ти, мабуть, цього хочеш, бо Оля з мамою повинні приїхати знайомитися з… Ще й досі не можу повірити, що Артем ваш брат. Тепер-то я бачу, як зовні ви схожі один з одним і колір очей у вас однаковий.

-Оля і тітка тут ні до чого. Та вони дійсно збираються приїжджати,- Тимур не міг цього заперечувати, - та моє рішення повернути тебе ніяк не пов’язано з ким-небудь.

-Отож фіктивний шлюб був для них,- Артем теж встав та підійшов до неї,- я теж тебе кохаю, Кіро. І я приїхав до міста, щоб повернути тебе. Я так само як і раніше хочу одружитися з тобою і прожити разом усе життя. І я обіцяю тобі вірність.

-Артем, хіба ти не чув, що вона сказала, що більше не кохає тебе,- Тимур повернувся до Артема.

Тимур зовсім не бажав, щоб брат був його суперником, але відмовлятися від Кіри ні в якому разі не був готовий.

-А тебе думаєш Кіра кохає? Після того, як ти її використав, кинув, а тепер знову прибіг,- Артем вже хотів було накинутися на Тимура з кулаками.

-А ну припиніть,- крикнула на них обох Кіра,- я ні з ким із вас не хочу бути. Будь ласка, покиньте мій магазин, бо ви заважаєте мені працювати. Під магазином, як бачите, на мене вже чекають.

Кіра відчинила двері магазину даючи зрозуміти чоловікам, що вона говорить цілком серйозно. Артемові та Тимурові нічого не лишалася як вийти. Не стали вони влаштовувати скандал та псувати репутацію тій, яку кохали. Через вітрину свого магазину Кіра бачила, що брати пішли до бару. Мабуть, з'ясовувати між собою стосунки й від цього їй стало гірко та намагалася не думати про це, а перемикнутися на дівчину, яка прийшла влаштовуватися на роботу в її магазин. Кіра її прийняла. На вигляд дівчина була серйозна, мала відповідну освіту і добре знала літературу.

-Ну що ж Дарино, вітаю тебе,- Кіра потиснула руку своїй новій працівниці,- ця робота твоя. Сподіваюся ти мене не розчаруєш.

-Ви будете мною задоволені, Кіро Віталіївно,- мило посміхнулася Дарина.