Розділ 19

Тимур повернувся до будинку, а Кіра продовжувала стояти дивлячись в одному напрямку. Сльози мимоволі текли з її очей, коли вона ще глибше усвідомлювала той факт, що Тимур не хоче більше бути з нею. Він цілком серйозно налаштований на розлучення. Не хоче бути її чоловіком, але хоче допомагати, тобто, навчити керувати майбутнім мініготелем, який побудує для неї. Одним словом пропонує залишитися друзями. А чи зможе вона просто дружити з чоловіком, якого кохала, до якого тягнуло ніби магнітом? Для неї це важко, неможливо… Бо треба буде пересилити в собі почуття і прикидатися тільки хорошим другом. Вдавати, що не кохаєш. Кіра була переконана, що вона так довго не протягне. Взагалі вже краще не бачити його, чим бачити й розуміти, що він з тобою не хоче бути.

Раптом виникла думка, а якщо вона, Кіра постарається сподобатися йому, почне до нього залицятися. У тому плані, як Ніколь це робить. Кіра тряснула головою відганяючи від себе цю безглузду ідею. Це точно не допоможе, навпаки, ще сильніше відштовхне його від неї. Ніколь, он вже скільки років намагається і безрезультатно. Якщо Тимур не хоче, то й не буде. Він упертий чоловік і якщо прийняв якесь рішення, то переконати змінити його неможливо. Нав’язуватися йому не стане, якщо не хоче бути з нею, бо говорить, що так краще для них, то хай так і буде. Переживе, переборе біль розлуки та з часом забуде його, бо ніякої дружби вона не хоче. Не зможе…

Кіра не поспішаючи пішла поміж виноградних рядів, трохи заспокоївшись, налаштувала себе не нав’язуватися Тимурові. Як-небудь добути ці дні тут і нарешті опинитися вдома у своїй квартирі, тепер їй хотілося цього найбільше. Пішов дрібний дощ. Під ногами відчувалася мокрінь і Кірі нічого не лишалося, як повернутися до будинку. Щойно вона підійшла до порогу, як із будівлі вийшов Андре.

-Мабуть, дощик завадив твоїй прогулянці?- запитав Андре у Кіри.

-Так,- кивнула головою.

-Я тут йду до винного погребу перевіряти вино. Хочеш пішли зі мною,- запропонував Андре,- розповім тобі про найкраще вино у світі та шампанське. Час твій цікавіше мине.

-А що, я за любки,- погодилася Кіра,- зовсім не проти послухати ваші історії.

-Я тобі пропоную не тільки послухати, а й спробувати наше вино,- Андре пішов у напрямку винного погребу, а дівчина за ним,- я так розумію, що ви скоро поїдете від нас.

-Так Андре. Тимуру треба повертатися до роботи й мені теж,- сказала Кіра, а потім додала,- у мене свій власний книжковий магазин.

-Це добре, коли у людини є своя власна справа,- Андре відчинив погріб і вони спустилися туди,- зараз секундочку, увімкну світло. Ну от, а це моя улюблена справа, виготовляти домашнє вино з винограду. Аби ти знала, Кіро, яке я задоволення отримую від усього цього процесу. Я навіть разом із робітниками збираю на полі виноград.

-Невже?- Кіра була здивована.- Що справді збираєте виноград?

-Так. Коли я зрізаю секатором грона достиглого винограду, то мене постійно переповнює відчуття гордості, що на наших полях ми збираємо такий багатий урожай.

-А які сорти винограду у вас ростуть?- поцікавилася Кіра, відганяючи від себе смуток.

-З червоних Каберне Фран та Піно Нуар, а з білих Шардоне. Усього потроху, бо земельна ділянка у нас зовсім невелика. Та цього досить. У нас бочок пустих не буває,- Андре взяв два келихи, що стояли на столику та підійшов до однієї з бочок,- зараз я пригощу тебе вином, яке повністю виграло і готове до вживання. Це вино із червоного сорту винограду Каберне Фран. Вивчати світ вина треба починати з Франції. Тому Кіро ти зараз знаходишся в найкращій країні світі.

-Не можу вам заперечити,- посміхнулася Кіра взявши до рук келих із налитим вином,- аромат неймовірно солодкий.

-Радий, що змусив тебе посміхнутися,- Андре теж налив собі вина,- а придивися, який насичений колір. Хіба це не диво. В основному в нас у Шампані роблять білі й рожеві ігристі вина та ми дозволяємо собі насичено червоне. Витримка вина впливає на якість вина. Головне і температура, і світло, і вологість… Я давно все це вивчив і не тільки для роботи, а й тому, що це так цікаво. Я цим живу.

-Розумію вас,- Кіра відпила вино насолоджуючись його смаком,- ні з чим незрівнянний смак. А що ви скажете про шампанське.

-А шампанське ми з тобою теж спробуємо. Є декілька пляшок у нашому погребі. Це чудо, що їх не викрали,- Андре підійшов до стелажа де лежали у горизонтальному положенні пляшки й дістав одну,- ми його самі-то не робимо. Це Люба моя придбала, говорить, що у нашому погребі шампанське обов’язково повинно бути, бо ми все-таки у Шампані живемо.

-Сподіваюся, що ви на мене зла не тримаєте, через те, що я прикривала злодія,- Кіра ще й досі каркала себе за той необдуманий вчинок,- щоб мати повні бочки вина ви скільки вкладаєте праці, скільки енергії, любові. А злодій прийшов і забрав частинку вашої праці, і поклав собі гроші до кишені.

-Головне, що ти розумієш свою помилку,- Андре відкупорив пляшку з шампанським,- і не переживай, я не ображаюся ні на тебе, ні на Олю. Давай свій келих, наллю тобі цього чарівного напою.

-Я вже і так злегка сп'яніла, але спробувати не відмовлюся,- Кіра простягнула свій келих.

-Нічого страшного не має у тому, що ти сп'яніла. Гріх побути у такому місці й не сп'яніти,- Андре відпив шампанське.- Хіба це не чудо?

-Найвишуканіший напій у світі,- Кірі стало легше на душі.

Кіра ще деякий час поспілкувалася з Андре, а потім залишила його та пішла до будинку. Хотіла непомітно пробратися до кімнати й щоб навіть Тимур не помітив, що вона сп'яніла. Зовсім не хотіла напиватися та не відмовилася від вина та шампанського. Їй хотілося заглушити біль, яка з’явилася після розмови з Тимуром. Звичайно, це не вихід - напитися і біль від цього нікуди не дінеться. Ні випите вино, ні шампанське не допоможуть забути, викинути з голови слова сказані ним. Кірі вдалося все-таки непомітно пробратися до кімнати. Подумала, що шкода, що відтепер буде сама спати на цьому великому ліжку. На якому, ще не так давно, вона кохалася з Тимуром.

-Цікаво Тимуре, де віднині будеш спати ти? Мабуть, переберешся до кімнати Ніколь,- сказала у голос Кіра, тримаючись за бильце ліжка, щоб не впасти, бо почали ніяковіти ноги.

-До від’їзду будемо спати разом, щоб ні в кого все ж таки не виникало ніяких сумнівів, що до того що ми чоловік та дружина,- почула голос Тимура у себе за спиною, який вийшов із ванної кімнати,- а я то думав де ти є, вже навіть хотів йти було шукати. Про те що ти нап’єшся не мав ніякого уявлення. Та якщо тобі так легше я не проти.

-Дякую,- Кіра розвернулася і демонстративно уклонилася Тимурові,- Андре пригостив мене вином. Так ти кажеш, що ми будемо спати разом? Скажемо так, секс на прощання.

-Кіро, ти зовсім п’яна. Тобі треба проспатися,- Тимур хотів було допомогти їй лягти та Кіра кинулася його обіймати, намагаючись поцілувати,- припини.

-Більше не подобається,- надула свої губки Кіра,- а раніше тебе це збуджувало. От поясни мені чому ти більше не хочеш мене?

-Я сказав припини,- Тимур відійшов від неї й вона впала на ліжко істерично засміявшись, а потім крикнула йому,- я тебе ненавиджу.

-Хай буде і так. Та з часом ти скажеш мені дякую, за те, що ми не будемо разом. Я не той чоловік який тобі потрібен,- Тимур роззув Кіру та поклав її ноги на ліжко укриваючи ковдрою.

-А який мені чоловік потрібен? Невже ти знаєш,- язик почав заплітатися та розум, як на зло, не відключався,- та я тобі скажу, що мені ніякий чоловік не потрібен. Від вас чоловіків самі проблеми та страждання. Ти закохав мене у себе, використав мене, а тепер послав куди по далі.

-Я тебе нікуди не посилав,- заперечив Тимур,- Кіро, постарайся задрімати.

-Не вказуй, що мені робити. І взагалі, я не хочу більше тебе бачити. Залиш мене саму.

-Добре,- Тимур не став сперечатися, а мовчки вийшов з кімнати.

Щойно він вийшов Кіра розплакалася та згодом заспокоїлася і сон взяв своє. Прокинулася вранці наступного дня. Відразу і не зрозуміла де знаходиться і що з нею трапилося та потім все пригадала. Голова розколювалася, тіло нило. Саме зараз вона пошкодувала, що вчора випила зайвого. Прийняла душ і їй полегшало, але тільки фізично. Душевний біль нікуди не зникла. І вино не допомогло. Думки про Тимура нав’язливо не давали їй спокою, а його образ постійно стояв у неї перед очима.

-Треба опанувати свої емоції,- сказала Кіра сама до себе дивлячись у дзеркало,- бо інакше… Хто там?

-Це я Оля,- до кімнати зайшла заплакана подруга.- Я тебе не розбудила?

-Як бачиш я вже встигла освіжитися. Щось трапилося? Невже з мамою знову посварилася, чи може тебе чимось образив Франсуа?- Кіра прибрала зі стільця свій одяг і Оля сіла на нього.- Розповідай не мовчи. А то мені аж погано робиться від невідомості.

-Ще годину потому моя мама запросила мене і Тимура до себе у кімнату і розповіла таке, в яке я ще й досі не можу повірити,- Оля закрила донями своє обличчя та ще сильніше розридалася, змушуючи Кіру ще більш хвилюватися.

-Та говори нарешті, що мама такого розповіла, що ти у такому стані,- Кіра не витримувала.

-У мене і в Тимура один і той батько. Ми з ним не двоюрідні брат і сестра, а рідні по батькові, - з тяжкістю у голосі повідомила Оля Кіру,- що він Андрійович, що я Андріївна і прізвища у нас одинакові. Так і раніше було, тільки я гадала, що Тимуру прізвища і по батькові таке дали, бо він сирота. А воно…

-Виходить той чоловік, тобто ваш батько спочатку зустрічався з матір’ю Тимура, а коли та померла почав зустрічатися з її сестрою, тобто з твоєю матір’ю,- Кіра намагалася не заплутатися у своїх міркуваннях.- А де зараз ваш батько?

-Та він нібито помер, але у нас з Тимуром ще є менший брат.

-Хіба ти зі своїм батьком не спілкувалася?- поцікавилася Кіра.

-Ні. Відразу після мого народження він покинув мою маму. Кіро, розумієш, він покинув і Тимура і мене,- Оля знову розридалася на весь голос,- а мама, як вона могла скільки часу мовчати.

-А чому зараз розповіла?- Кіра почала одягатися.

-Я не знаю.

-А Тимур, як на все це відреагував?- та Кіра здогадувалася, що він напевне розсердився на свою тітку Любу.

-Він був шокований, так само як і я. А потім вибіг з будинку, сів у машину та кудись поїхав,- відповіла Оля,- я за нього хвилююся, не зашкодив би він хоч собі.

-Не думаю. Тимур сильний і адекватний. Я впевнена, що все буде добре. Він, мабуть, захотів побути на одинці. Подумати та усвідомити почуте.

-Я піду, мабуть, до своєї мами,- Оля підвелася,- вона теж там плаче і я хочу з нею побути та заспокоїти. Сказати, що я зовсім не ображаюся. І якщо вона раніше не розповідала, то на те, мабуть, були причини.

-Звісно Олю йди,- Кіра зачинила за нею двері.