Розділ 18

Кіра чекала на Тимура в їхній кімнаті. Нервово ходила туди-сюди, згадуючи те, що було ще годину потому. А було те, що приїхала поліція і взяла у кожного покази й в неї теж. Кіра розповіла про все що знала. Починаючи з того моменту, коли побачила у вікно, як Ольга крадькома пробиралася до винного погребу. Більше нічого не стала приховувати. Вона помітила, як розчаровано виглядав Тимур. Через силу стримувалася, щоб не заплакати від того, що засмутила його. Двері у кімнату відчинилися і Тимур мовчки зайшов та сів на ліжко.

-Вибач мені,- Кіра підійшла до нього та сіла поруч,- мені звісно не має виправдання та постарайся мене зрозуміти. Я не могла зрадити довіру Олі.

-Ти зрадила мою довіру,- сказав Тимур,- я більше не зможу…

-Будь ласка, вибач. Я шкодую,- Кіра хотіла обійняти його та він різко підвівся уникаючи обіймів.

-Я тебе розумію, вибачаю, але віднині, ми повертаємося до того рівня стосунків, які були між нами з самого початку, тобто до домовленості,- Тимур прийняв рішення.

-Тобто між нами знову фіктивні стосунки?- уточнила Кіра, ще повністю не усвідомлюючи те, що щойно від нього почула.

-Так,- підтвердив Тимур,- я поживу в іншій кімнаті.

-Як в іншій кімнаті?- здивувалася Кіра.- Твої рідні почнуть запідозрювати… Тимур…

-Хай починають що хочуть,- роздратовано відповів на те.- Кіро, як ти могла мене обманювати?

-Я хотіла тобі розповісти…

-Але ж не розповіла,- перебив він,- і якби сьогодні я з Андре не накрили вас, то ти так і продовжувала від мене приховувати інформацію про злодія. І навіть допомагати йому. Я ще розумію, що змушувало Олю обманювати свою родину. Та й то я в ній теж розчарувався. Але ти Кіро зробила мені боляче, бо я вірив, що ти відверта зі мною.

-Будь ласка, вибач,- продовжувала благати Кіра,- я так шкодую, що чинила необдумано.

Та Тимур більше нічого не став говорити, а взяв із шафи деякий свій одяг та вийшов із кімнати. Кіра з заплаканими очима впала обличчям у подушку. Вона ще довгий час не могла заспокоїтися та потім врешті-решт вибилася із сил та задрімала. Цю ніч спала погано, часто прокидалася, доторкуючись своєю рукою до подушки, що лежала поруч. Вона все ж надіялася, що Тимур передумав та повернувся, ліг поруч. Але її сподівання виявилися марними.

Прокинувшись у ранці, Кірі зовсім не хотілося вставати з ліжка, і тим більш виходити з кімнати. Весь час думала про Тимура і про те, як вона шкодувала... І чому не розповіла? І навіщо послухала Олю? До кімнати постукали й це була та сама Оля через яку вона втратила гармонійні стосунки з Тимуром.

-Заходь,- Кірі не хотілося ні бачити Олю, ні розмовляти з нею та прогнати не наважувалася.

-Погані новини,- Оля витерла заплакані очі,- дідусь помер.

-Коли помер?- Кіру ця новина більше навіть ніж шокувала.

-У ночі помер. Тихо, уві сні,- відповіла Оля,- ти вибач мені, що підставила тебе. Зовсім не хотіла, щоб ти посварилася з Тимуром.

-Не думай зараз про це,- Кіра швидко підвелася,- я тобі співчуваю з приводу втрати твого дідуся. Микита Васильович викликав у мене повагу з перших хвилин нашого знайомства. Вибач Олю, але мені треба привести себе до ладу і негайно побачити Тимура. Йому зараз, мабуть, дуже погано.

-Він цю ніч провів у кімнаті Ніколь. Я подумала, що ти повинна це знати,- Оля зібралася йти,- зараз вони вдвох готуються до похорону.

-Ти впевнена в тому, що Тимур ночував у Ніколь?- перепитала Кіра.- Може це тільки твоє припущення?

-Про це мені сказала моя мама,- уточнила Оля,- мені шкода. Я, мабуть, піду, бо можливо потрібна моя допомога. Ще раз вибач.

Коли Кіра вийшла з кімнати, то Тимура не було вдома. Він з Ніколь поїхали у справах. Кіра хотіла допомогти й вона допомагала на кухні готувати поминальний обід. Їй так і не вдалося поспілкуватися з Тимуром. Вона тільки встигла виразити своє співчуття і на тому все. А хотілося обійняти його, втішити. Та Тимур дав їй своєю поведінкою зрозуміти, що не варто цього робити. Невже він на неї так сильно образився, що навіть ця сумна подія не зможе їх знову зблизити. А як же його зрада? Як їй, Кірі на це реагувати? Він-то думає, що вона нічого не знає. А вона-то знає і їй боляче. А може відтепер Тимур захоче повернутися до Ніколь і знову бути з нею разом. Цілком можливо, у нього до неї прокинулися ті почуття кохання, які він колись відчував. А ще в них спільний син, та багато приємних спогадів. Кіра дорізала останній кусочок бекону та заплющила очі, думаючи про те, що треба бути готовою розстатися з Тимуром. Звісно, що розлучитися теж. Та тепер їй цього аж ніяк не хочеться і зраду теж готова пробачити. Кіра була впевнена, що та зрада це емоціональний, необдуманий вчинок. Принаймні їй так хотілося думати.

Останнім шляхом Микиту Васильовича прийшло провести багато людей. Рідні, знайомі, сусіди… Приїхали з міністерства закордонних справ України, яке знаходилося у Парижі, і в якому колись працював покійний. І навіть прилетіли літаком з України деякі родичі… Кіра намагалася не відходити далеко від Тимура, бо як-не-як, а всі ще гадали, що вона дружина Тимура. І він це розумів і тому дозволяв їй знаходитеся поруч з ним. Прощання з Микитою Васильовичем було сумним…

Минуло декілька днів від тоді, як пройшли похорони. Коли роз’їхалися родичі та емоції трохи стихнули Кіра наважилася на розмову з Тимуром. У цю хвилину він якраз вийшов на вулицю та дивився на виноградне поле засунувши руки у кишені своєї шкіряної куртки. Зима вже добігала кінця і в повітрі відчувався запах весни. У Франції весна приходить набагато раніше чим в Україні.

-Скоро почне пробуджуватися виноград,- сказав Тимур, коли Кіра порівнялася з ним і зупинилася поруч,- ось-ось розпочнеться сезон робіт на полі.

-Ти хочеш лишитися?- обережно запитала Кіра.

-Я хочу повернутися в Україну. Моя компанія потурбує моєї присутності,- Тимур продовжував дивитися перед собою не наважуючись повернутися обличчям до Кіри,- а тут як і до цього буде керувати Андре. Бед сказав, що віднині буде серйозно йому допомагати, а з часом візьме все у свої руки. Сьогодні я запропонував своєму синові поїхати зі мною в Україну. Кажу йому, що хочу тобі показати свої готелі, свою компанію та розповісти про них. Він відмовився, відповів, що у нього навчання і що він якщо і приїде в Україну, то тільки до мене у гості. А ще порадив мені подумати про те, щоб я знову став батьком. Хоче братика або сестричку. Тут він мене здивував.

-Бед дорослий, розумний хлопець і поради тобі дає такі, над якими варто замислитися,- Кіра це сказала без будь-яких сторонніх думок.

-Так Бед виріс, а я постарів,- кивнув головою Тимур, ніби підтверджуючи свої слова.- Кіро я вдячний тобі за допомогу. Ти добре виконала свою частину угоди. Я теж подбав про те, щоб твій дядько Герман Федорович залишився задоволений. Вже у квітні розпочнеться будівництво мініготелю у твоєму місті. По завершенню він цілком буде належати тобі.

-Я вже тобі говорила, що мені не потрібно ніякого готелю,- почала заперечувати Кіра.

-Ти в будь-який момент зможеш виставити його на продаж. Та я тобі цього не радив би робити,- Тимур нарешті повернувся до Кіри обличчям,- навпаки, навчися ним керувати й він буде приносити тобі хороші прибутки. Ти заслуговуєш на цей шанс. У тебе буде не тільки книжковий магазин, а й власний готель. Ти станеш класною бізнеследі. І можеш зараз скільки завгодно заперечувати, але новопобудований мініготель все одно буде належати тобі. Якщо дозволиш, то я тобі навіть готовий допомогти вибратися на вершину успіху.

-Допоможеш?- Кіра посміхнулася.- Отож ми з тобою ще зустрінемося.

-Звісно, що зустрінемося,- запевнив Тимур,- пам'ятаю, ти говорила, що хочеш побачитися з батьками, які зараз знаходяться в Америці. Можемо до них заїхати перед тим, як полетіти додому.

-Ні, не будемо. Я телефонувала мамі й вона сказала, що через місяць вони вже будуть вдома. Таткова реабілітація добігає кінця. До речі, вони знають про те, що я погодилася заради дядечка на фіктивний шлюб.

-І як вони на це відреагували?- поцікавився Тимур.

-Занадто бурхливо, моя мама навіть посварилася зі своїм братом,- зізналася Кіра,- та я змогла заспокоїти її. Запевнила, що мене ніхто не змушував, що я добродійно погодилася на цю… авантюру.

-Кіро,- Тимур упіймав її погляд,- ти мені небайдужа. Я говорив, що кохаю тебе. І я не відмовляюся від своїх слів. Взагалі, все що я раніше тобі говорив це було відверто, чесно.

-Але ти не можеш мені вибачити, що я приховала від тебе правду про злодія…

-Я про це вже забув і вибачив давним-давно. Проблема зовсім не в тобі, а в мені. Кіро я не гідний тебе,- Тимур відступився від неї опускаючи голову,- щойно ми прибудемо в Київ нас розлучать. І ми будемо вільні один від одного. Згодом ти зустрінеш того чоловіка, який зробить тебе щасливішою чим я.

-Тимур я не хочу іншого чоловіка, Я хочу тільки тебе,- Кіра почала наближатися до нього, а він відступився назад. Я готова вибачити тобі навіть зраду, бо кохаю тебе.

-Яку зраду?- здивовано запитав Тимур різко зупинившись і від цього Кіра прямо наскочила на нього.

-Мені сказали, що ти ночував у кімнаті Ніколь,- Кіра схвильовано хотіла відступитися назад та він взяв її за лікоть,- тільки не кажи, що ти просто спав поруч і між вами нічого не було. І ще не кажи, що секс з колишньою дружиною це не зрада.

-Невже ти думаєш, що я не встигнув на тебе образитися так відразу побіг у ліжко до іншої. Кіро, ти мене зовсім не впізнала,- Тимур виглядав засмучено,- і секс з колишніми це теж зрада. Принаймні я так вважаю.

-Мені так сказали…

-А чому вони тобі не сказали, що в ту ніч Ніколь ночувала у Пітера,- Тимур почав заводиться хоч і намагався зберігати спокій. Кімната була порожньою і тому я вирішив там переночувати.

-А що інших кімнат не знайшлося?- Кірі було важко повірити у те, що все не так, як вона весь цей час думала,- ти зайшов до її кімнати, бо хотів її бачити.

-Так я хотів її побачити,- Тимур не став заперечувати,- але не для того, щоб зблизитися з нею, а для того, щоб поговорити. Та зрозумівши що її не має, я просто залишився, щоб там заночувати. Ну а потім ця завіска про дідуся…

-Вибач, що думала інакше.

-Щось часто ти просиш у мене вибачення,- Тимур відпустив лікоть Кіри.

-Скажи, чому ми не можемо на далі бути разом? Чому ти говориш, що ми розлучимося коли ще не так давно ти говорив, що хочеш, щоб нас фіктивний шлюб набув статусу справжній. Чому говориш, що не гідний мене?

-Тому що так буде краще для нас обох…