Розділ 17

Кіра ніби води у рота набрала, не знала, що відповісти, розгубилася. І Тимур не витримав, розвернувся і хотіло було вийти з кімнати, залишити її. Вже підійшов до самих дверей, коли Кіра наздогнала його. Обійняла ззаду, притуляючись до його спини.

-Так, ти мене образив, але не наскільки, щоб я не могла пробачити,- нарешті сказала вона,- і я тобі вірю. Просто не можу зрозуміти, які між нами стосунки. Ми ніби були друзями, але ми не друзі. Партнери, але між нами більше ніж домовленість. А може ми коханці, але ми зізналися один одному у своїх почуттях. Хто ми один одному?

-Хто ми один одному? – перепитав Тимур повертаючись до Кіри обличчям.- Ми чоловік та дружина, які кохають один одного.

-Тимур, наш шлюб фіктивний,- нагадала йому.

-Був фіктивний, а став справжній,- твердо відповів Тимур, теж обійнявши Кіру,- віднині ми з тобою справжні чоловік та дружина. Віднині, я буду рахуватися з твоєю думкою.

-Ти зараз серйозно?- Кіра розчулилася від таких слів.

-Цілком серйозно. Аби дідусь не хворів, то повернулися б до Києва та відсвяткували справжнє весілля,- сказав він витираючи сльози на її очах,- Кіро, ти повернула мене до життя, ти пробудила в мені почуття, ти… Я тебе кохаю…

Тимур поцілував Кіру запустивши свою руку в її волосся пробуджуючи у неї бажання близькості. Хвиля приємного тепла охопила все тіло і вона притулилася до нього, а він ще міцніше обійняв її продовжуючи цілувати.

-Кіро, я тебе кохаю і хочу тільки тебе,- повторив Тимур.- Ти мене чуєш?

-Чую,- відповіла вона,- а я хочу бути тільки твоєю. Чуєш?

-Чую,- він скинув з неї останній одяг, повністю оголивши її, - ти така чарівна, прекрасна…

Він підхопив її на руки та поклав на ліжко продовжуючи ніжно цілувати, проводячи рукою по стегнах. Щохвилини його дотики ставали ще наполегливішими й приємнішими. Вона відхилила голову назад дозволяючи йому відверто пестити її. Тіло вигнулося і палало під ним, ніби невидимим вогнем і стогін задоволення злітав з її вуст…

Наступні дні Кіра почувалася себе щасливою. Не звертала уваги, коли Ніколь підходила до Тимура з якимось запитанням і вони спілкувалися на одинці. Кіра якось заспокоїлася, бо вона почала довіряти йому. Тимур цілими днями був зайнятий, а ввечері, коли вони залишалися вдвох, то повністю насолоджувалися близькістю та спілкуванням один з одним. Ці моменти здавалися найціннішими та найщасливішими. Була готовою кричати на весь світ, що кохає і що кохають її.

Кіра продовжувала супроводжувати Олю на прийом до психолога. Дівчата зізналися Тимурові куди вони ходять і чому. І Тимур схвалив це та оплатив лікування Олі. Цей жест заслуговував на вдячність. Кіра впізнала його з іншого, хорошого боку і це їй подобалося. Їй подобалося бути дружиною Тимура і хотілося лишатися нею завжди.

Щодо Олі, то вона ніби розцвітала щоразу ще сильніше і сильніше після кожного сеансу.

-Я знаю чого тепер хочу,- сказала Оля Кірі.

-Чого?- поцікавилася.

-Хочу у Реймсі винайняти квартиру і переїхати туди жити, а ще хочу знайти собі роботу.

-І ким ти хочеш працювати? - Кіра раділа за Олю.

-Я ще не знаю,- розвела руками Оля,- Франсуа говорить, що робота повинна приносити не тільки прибуток, а й задоволення. Розумієш, у мене освіти-то не має. Я ніколи ніде не вчилася і не працювала. І навіть рішення ніколи сама ніяких не приймала. За мене все робила моя мама. Я сказала на сеансі, що навіть боюся чогось нового, самостійного. А Франсуа сказав, щоб я була сміливою, а він буде мене підтримувати й буде поруч.

-Між вами щось є?- та Кіра вже давно здогадувалася, що Оля закохалася у свого психолога.

-Між нами більше ніж дружні стосунки. Ми навіть один раз поцілувалися,- зізналася Оля,- він не просто людина, яка мені допомагає, а чоловік, який робить мене щасливою. Та на жаль він одружений. Але знаєш, Кіро, я не проти бути його коханкою.

-Олю, я думаю ти гідна більшого ніж бути просто коханкою одруженого чоловіка,- Кіра взяла під руку подругу і вони не поспішаючи пішли виноградним полем, яке з ранку злегка притрусив сніжок,- я впевнена, що ти ще зустрінеш чоловіка, який запропонує тобі вийти за нього заміж і у вас буде своя родина. Тому моя тобі порада не лізь ти у чужу сім’ю, а побудуй свою.

-Серцю не накажеш,- Оля призупинилася,- аби все так просто. Коли кохаєш, то не звертаєш уваги ні на статус, ні на те чим він займається… Та нінащо не звертаєш уваги. Ти просто кохаєш і хочеш при будь-яких обставинах бути тільки з ним. Зі своїм єдиним коханим. Твоя порада вона правильна. До неї варто прислухатись, але я не знаю чи вийде у мене це зробити. Бо я думаю тільки про Франсуа і в день, і в ночі. З нетерпінням чекаю на кожну зустріч і ніяковію, коли нарешті бачу його. Він запалює в мені бажання і я хочу належати тільки йому.

-Ти закохана у нього по самі вуха,- зробила висновок Кіра продовжуючи прогулянку з Олею між виноградними рядами.- А мамі ти сказала чому їздиш до міста зі мною?

-Я все відкладала і відкладала цю розмову. А Франсуа каже, що настав час вчитися спілкуватися зі своєю мамою по-новому. І вчора я їй сказала, що навідуюся до психолога, і що мені це допомагає, і що ти мене підтримуєш.

-А вона що? Мабуть, почала сваритися,- Кіра занепокоїлася за Олю.

-Ні. Вона заплакала. Почала саму себе звинувачувати у тому, що довела мене до такого стану. Почала просити вибачення. А я почала її заспокоювати та запевняти, що її вини немає. Сказала, що мені це необхідно. Необхідно походити на прийом до лікаря. Згодом мама зрозуміла і погодилася. Але тільки в цьому. Бо коли я повідомила її, що хочу жити окремо і хочу знайти роботу і навіть вчитися. То вона почала кричати і сказала, що цього не буде. Що з моїм здоров’ям це буде важко і що це мені не під силу,- Оля зупинилася повернувшись до Кіри,- мені її стало шкода і я була готова не суперечити. Та врешті-решт я набралася сміливості й наполягла на своєму. Це було важко, але я не відступила. Тепер вона на мене образилася і не розмовляє зі мною.

-Не переживай,- Кіра хотіла заспокоїти Олю,- щойно вона побачить, що тобі так краще підтримає тебе. Будь впевнена, що твоя мама завжди буде на твоєму боці. Їй просто потрібен час, щоб звикнути до перемін. Ти головне не відступай. Спіши жити, спіши знайти себе, бо час спливає швидко. Не встигнеш обернутися, як ціле життя залишиться позаду.

-А ти філософ подруго…,- та раптом Оля завмерла дивлячись в одному напрямку.

-Що там?- запитала Кіра, яка нічого не бачила на відміну від Олі.

-Том крадькома пробирається з пустими пляшками до винного погребу. Я йому сказала, що більше не буду допомагати і тепер він самостійно наважився на крадіжку,- Оля смикнула Кіру за рукав,- він нас не помітив, а може й помітив, але впевнений, що ми його не помітили.

-Ми повинні його зупинити,- Кіра намагалася все-таки побачити Тома між виноградними лозами та даремно, бо той продовжував непомітно пересуватися по плантації,- ніде не бачу його. Олю де він?

-Он прямо, між тими рядами винограду,- показала пальцем вперед Оля,- Том вміє маскуватися і бути невидимим навіть проходячи поруч. Ми не будемо його зупиняти. Дозволимо йому набрати у пляшки вина і продати його. Бо в нього зовсім не має грошей і йому не має нащо жити.

-Це не привід красти. Гроші треба заробляти,- Кіру обурило судження Олі,- твої рідні працюють, щоб наповнити бочки вином, вони скільки докладають зусиль, а ти дозволяєш якомусь злодюзі обкрадати їх. Ти хоч розумієш, як підло ти чиниш стосовно своєї родини? Я була про тебе кращої думки. Я гадала, що ти порядна, чесна…

-Кіро, вибач мені,- Оля почала плакати,- я не хотіла тебе розчаровувати. Мені Тома дуже шкода. Він моє перше кохання, перший мій чоловік. Він ще років три потому приїхав у наші краї на заробітки з Америки. Та потім у нього викрали документи й тепер він не може знайти собі нормальну роботу, ні повернутися додому. Та взагалі без документів нічого не може.

-Тому він познайомився з тобою і почав тебе використовувати. Олю, яка б сумна його історія не була, це не дає йому права красти. Тому не стримуй мене, ми повинні поспішити його зупинити.

-Кіро, будь ласка, прошу тебе,- продовжувала благати Оля тримаючи Кіру за рукав куртки,- він зовсім небагато візьме. Зазвичай тільки дві пляшки бере не більше. Йому тих грошей тільки на їжу вистачить і все.

-Якщо не зупинити його, то все одно його викриють та впіймають, бо Тимур поставив собі за мету упіймати злодіїв.

-А звідки Тимур знає, що вино крадуть. Ти йому сказала?- Оля здивовано дивилася на Кіру.

-Я йому нічого не сказала, але Тимур сам ходив до погреба і здогадався. Та й бочки не просто ж так пустіють. Вино ж кудись дівається. А ще Тимур планував встановити камери відеоспостереження. Не знаю, чи встиг він це зробити, чи ні.

-Чому ти про це раніше не розповіла?- Оля заметушилася, майже закричала,- побігли скоріше. Ми повинні зупинити Тома, поки його ніхто не помітив і він не попав в об’єктив камер.

Кірі нічого не лишалося, як погодитися допомогти Олі. Подумки вона навіть хотіла, щоб Тома впіймали, і щоб ці крадіжки припинилися. Щоб Оля більше не була співучасницею злочинів. На вулиці швидко стемніло. Дівчати вже бігли до винного погребу, коли побачили, як із нього вийшов Том з наповненими вином пляшками.

-Ти обіцяв, що більше не будеш,- почала було Оля англійською.

-Не хочеш допомагати тоді не заважай,- крикнув у відповідь Том, а потім кивнув головою в бік Кіри трохи знизивши голос.- Навіщо ти її сюди привела?

-Я на вашому боці й хочу вам допомогти,- поспішила відповісти Кіра,- вам негайно треба все це припинити, бо потрапити до в’язниці.

-Тепер скрізь встановлено відеоспостереження,- Оля почала роздивлятися навкруги намагаючись переконатися, що камери й справді встановлені.

І тільки-но Тому дійшло, що до чого. І він хотів було і справді погодитися з дівчатами, як до них підбігли Тимур і Андре тримаючи у руках ліхтарики.

-Попалися,- крикнув Андре,- зараз ви у нас… Олю? Кіро? А ви чого тут?

-А вони допомагають злодію,- Тимур теж був здивований.

Та не встигли дівчата йому відповісти, як Том почав тікати відштовхнувши від себе Ольгу. Він побіг у темряву, а Тимур за ним присвічуючи ліхтариком. Андре, який спочатку розгубився, а потім зібравшись теж кинувся слідом за Тимуром.

-Він ні в чому невинний,- Оля теж побігла за ними.

Кіра розгублено продовжувала стояти, вдивляючись їм у слід. Згодом почула, як Том кинув пляшки з вином. Та це йому не допомогло втекти, бо Тимур все ж таки наздогнав злодія і повалив його на землю. Кіра чула, як Оля благала Тимура відпустити Тома, але безнадійно. Тимур був розлючений і Кіра здогадувалася чому він такий. І зовсім не через злодія, а через те, що вона та Оля знали про цього злодія, а йому нічого не сказали. І насамперед вона, Кіра, приховала це від нього. Та Кіра і сама відчувала за собою вину за те, що не була відвертою з ним. Для неї важливіше було допомогти Олі, чим подумати про те, щоб бути чесною з ним. Чи зможе тепер Тимур зрозуміти її та вибачити. Чи зможуть вони зберегти ті чудові стосунки, які між ними склалися? Чи може це кінець?