Розділ 14

Коли Кіра зайшла на кухню, то дізналася, що Ніколь, Тимур та Андре поїхали на пошуки Беда.

-Сподіваюся, що з ним буде все гаразд,- сказала Кіра Олі, сідаючи поруч з нею за стіл, щоб теж попити кави.

-Бед, не вперше десь затримується,- запевнила Оля,- мабуть, пікнік з друзями затягнувся. А може ніяк не може розстатися зі своєю дівчиною. Тільки треба йому було матері передзвонити, бо Ніколь прямо божеволіє, коли щось виходить з-під її контролю. А Бед не любить, коли його аж занадто контролюють. Він запросто може сказати батькам, ні й робити те, що вважає за потрібним. На відміну від мене у нього є стержень самовпевненості та незалежності.

-А що тобі заважає бути незалежною?- з обережністю запитала Кіра відпиваючи каву.

-Мені важко відповісти на це запитання,- відразу сказала Оля, а потім додала,- мабуть, надмірна опіка моєї матері призвела до того, що я не можу ніяк наважитися на самостійне життя.

-А може ти і не прагнеш,- Кіра відверто виказала свою думку,- може тобі так зручніше, тобто так, як є зараз і ти просто не хочеш нічого міняти у своєму житті. І зовсім не тому, що тобі хтось не дає чи забороняє. Ти обурюєшся на оточуючих, на свою маму, звинувачуєш всіх крім себе саму. Не ображайся, що я так кажу. Якщо ти хочеш змінити своє життя, то бери й міняй, дій, щось нарешті роби. Встанови свої межі та правила і чітко дотримуйся їх.

-Але якщо я буду суперечити своїй мамі, вона буде на мене ображатися і мені не дасть спокою моє відчуття вини перед нею,- зізналася Оля.

-Ти доросла людина і ти повинна знайти спосіб з цим впоратися. А може тобі варто записатися на прийом до психолога. Звичайно… Треба знайти хорошого психолога,- Кіра співчутливо подивилася на Олю,- не соромся до нього йти на прийом. І якщо хочеш я піду з тобою. Я хочу тобі допомогти стати незалежною і водночас мати гарні стосунки з мамою. Я думаю, що твоя мама повинна нарешті зрозуміти, що ти виросла. Побачити, що ти цілком самостійно можеш приймати правильні рішення. Треба переконати твою маму в тому, що вона може тобі довіряти.

-Я боюся психологів, але я б не проти їхньої допомоги,- погодилася Оля з Кірою,- тільки, мабуть, мама не дозволить, навряд чи вона захоче, щоб я ходила до них на прийом.

-Головне, чого хочеш ти. Скажеш мамі, що тобі це необхідно. Що ти цього потребуєш. І вона не буде проти, бо вона ж хоче для тебе як краще,- Кіра не втрачала надії переконати Олю.

-Згодна,- Оля твердо кивнула головою встаючи із-за столу,- якщо я хочу змінити своє життя, то я повинна діяти. Але ти Кіро маєш бути зі мною, бо самій мені не впоратися. Дякую тобі.

-Дякувати будеш потім, коли знайдемо підходящого психолога. Тільки шкода, що я не розумію французької й зовсім не знаю де що знаходиться. Я тільки можу бути поруч з тобою,- Кіра теж підвелася із-за столу.

-Те що ти будеш поруч, це робить мене рішучою,- Оля обійняла Кіру, - щойно з’явиться вільна хвилина і я розпочну пошуки кращого психолога у Реймсі. Мені не вистачало такої подруги, яка б мене підштовхнула до цього.

Згодом Кіра піднялася у кімнату дідуся Микити Васильовича. Саме в цей час він спав, а доглядальниця попросила Кіру посидіти біля нього, поки вона сходить на кухню. Дівчина звісно погодилася і присіла на стілець, який стояв поруч з ліжком. Подумала про Тимура, про те, як було добре з ним. Їй би хотілося, щоб між ними й надалі були такі стосунки. Сподівалася, що з Бедом буде все гаразд і вони всі разом повернуться додому.

Якось до сьогоднішнього дня Кіру не так сильно хвилювала присутність колишньої дружини Тимура, то відтепер це почало дратувати. Звісно, що Тимур не може повністю відмовитися від спілкування з Ніколь. Адже їх пов’язує спільна дитина. Але ця дитина вже доросла. Кіра відігнала від себе думки про те, що Тимур може повернутися до Ніколь. Аби хотів, то давно це зробив би. А ще у Ніколь є наречений, то не має чого хвилюватися.

Але ж ні, Кіра продовжувала дразнити себе думками, що поруч з її чоловіком знаходиться його колишня дружина. З її чоловіком? Перепитала Кіра сама в себе посміхаючись. Не варто забувати, що в них фіктивний шлюб. Що між ними є домовленість. Так, вони були близькими, але це зовсім не означає, що відтепер вони по-справжньому пара. Тимур їй не зізнавався у кохання та й вона сама не говорила йому, що кохає його. А чи кохає вона його? Кіра встала та підійшла до вікна розмірковуючи над цим запитанням. Відчуває до нього пристрасть, у неї з’явилося бажання проводити з ним поруч якомога більше часу. Їй хочеться турбуватися про нього і весь час думати про нього. І від кожної думки так приємно і ніби метелики порхають у душі. А хіба це не кохання? Так, вона кохає свого фіктивного чоловіка.

Кіра подумала, що вперше не хоче відпускати від себе чоловіка. Хоче завжди бути з ним. А чи відчуває до неї Тимур те саме, що вона відчуває до нього. Чи кохає він її, чи все ж таки скаже їй до побачення щойно вони повернуться в Україну. За вікном стояв туман і Кіра вдивляючись у нього помітила Олю, яка намагалася непомітно пробратися до винного погребу. І тут Кіра відразу пригадала кому належить той силует та фігура, яку бачила вчора. Невже злодійка Оля? Але навіщо це їй потрібно? І хто та інша людина, яка була з нею?

-Водички,- почула голос дідуся, який прокинувся і відразу почав кашляти.

-Вже подаю,- вона допомогла напитися хворому води та поправила подушки під його головою.

-Ти…

-Я Кіра, дружина вашого онука Тимура,- нагадала вона Микиті Васильовичу.

-Як шкода, що мої очі затуманені,- дідусь знову закашляв, а заспокоївшись запитав.- А де Тимур?

-Він поїхав у справах. Та ви не переживайте. Він відразу ж, коли повернеться зайде до вас,- відповіла Кіра.- Може вам щось ще подати чи принести?

-Нічого не треба, ти краще сідай та розкажи мені про Україну. Що там змінилося за останні роки та що нового у політиці,- попросив Микита Васильович,- так хочеться послухати розповідь на моїй рідненькій мові. Розповідай не мовчи онучко…

І Кіра повністю перемикнулася на цю хвилю, пригадуючи, останні новини, які відбулися у політиці та економіці України. Микита Васильович навіть посміхнувся, наскільки йому приємно все те було слухати. Ну, а потім прийшла медсестра робити уколи й Кіра залишила кімнату дідуся.

День добігав кінця, а новин ще ніяких не було. Ніхто ще не повернувся додому І Кіра вже почала переконуватися, що й справді щось трапилося. Та надія не згасала і вона вірила, що все буде добре. Тітки Люби, Кіра сьогодні взагалі не бачила, мабуть, десь пішла. Та й Оля теж ще не повернулася. Що приховує Оля?

-Я повинна це з’ясувати,- в голос сказала Кіра одягаючи куртку.

Минуло дві години від тоді, коли Кіра бачила Олю у вікно. Бачила, як та пішла до винного погребу. Кіра вирішила теж пройтися до погреба, можливо щось вийде з’ясувати. Можливо Оля не така вже і нещаслива, як намагалася запевнити її ще зранку на кухні. Можливо ніякий психолог і не потрібний. Кірі зовсім це не подобалося. Якщо Оля і справді тримає її за дурепу, то вона перестане з нею спілкуватися. Невже вона, Кіра могла так помилитися щодо Олі.

Спустившись до винного погребу Кіра нікого там не застала. Ну звісно, нервово засміялася. Нащо вона розраховувала? Невже на те, що Оля дві години буде сидіти у холодному погребі. Звісно, що ні. Кіра вже зібралася виходити, коли почула, як хтось спускається по сходах. Швидко заховалася за одну із винних бочок, притаївшись.

-Том, може на сьогодні досить вино точити. Ти й так дві пляшки набрав,- почула Кіра голос Олі, яка зверталася до хлопця, який спустився до погреба разом із нею,- розумієш, вже почали запідозрювати.

-А нащо я по твоєму буду жити?- буркнув хлопець скидаючи з голови капюшон своєї чорної куртки.- Олю, ти що мене більше не кохаєш?

-Звісно, що я тебе кохаю. Хіба я не доводжу тобі свої почуття, коли даю тобі гроші й допомагаю обкрадати свою родину. Але треба зупинитися, або хоч пригальмувати й не так часто красти вино,- Оля все ж намагалася зупинити Тома, та той ніби не чув її та підійшов до бочки з вина,- і взагалі вино ще не виграло, воно ще не повністю готове до вживання.

-У мене є клієнти, які купують і таке,- Том почав цідити вино з бочки у пляшки,- кохана не переживай, ніхто нічого не помітить. А мені на щось жити-то потрібно. Може візьмеш у матері ще грошей.

-Вона кожного разу запитує навіщо вони мені. І я вже не знаю, що вигадувати. Томе, будь ласка, йди звідси, бо точно помітять,- Оля щохвилини нервувала ще більше і більше.

-Хто помітить? Ти ж сама казала, що вони поїхали шукати твого племінника. Цей день нам прямо на руку,- Том підставив іншу пляшку,- добре, це остання пляшка. Але грошей ти для мене все ж дістань. Ти ж знаєш, що у мене навіть не має за що продукти купити.

-Я ж тобі щодня їжу приношу,- нагадала Оля,- а взагалі, варто щось міняти. Може ти роботу пошукаєш.

-Так ти мене ось так кохаєш? На роботу женеш,- крикнув Том та знову накинув на свою лису голову капюшон,- між нами все скінчено.

-Том не кажи так, будь ласка,- Оля кинулася до нього, намагаючись обійняти,- я мала на увазі, що нам варто бути обережними.

-Ну добре,- Том задоволено обійняв Олю,- я тебе теж кохаю. Я піду, а ти вимкни світло, а то знову забудеш.

Коли вони покинули погреб, Кіра вийшла із-за бочки й крадькома теж пішла на вихід. У темряві трохи не перечепилася на сходах, але втрималася і не впала. Їй знадобилося декілька хвилин, щоб прийти в себе. Після того, що вона дізналася, зовсім не знала, що думати. Том наглядно маніпулює Ольгою, використовує і грає її почуттями. Кірі стало ще більш шкода Олі. Треба негайно знайти психолога, бо самостійно Олі ніяк не вибратися із-під впливу матері та коханця. А чи варто говорити Тимурові про те хто краде вино? Сказати, це означає зрадити Олю, а приховати правду означає зрадити самого Тимура. Кіра подивилася у нічне небо та нічого не робити вона теж не зможе.

-Добрий вечір,- привітався англійською чоловік, який підійшов ззаду до Кіри,- я приїхав дізнатися чи є якісь новини, чи знайшовся Бед.

-Добрий вечір,- від несподіванки Кіра різко обернулася, але не злякалася,- новин поки немає ніяких. А ви хто?

-Я Пітер,- відрекомендувався чоловік,- я друг Тимура, і наречений Ніколь. А ви, мабуть, Кіра, українка, дружина Тимура.

-Так,- кивнула головою Кіра,- вони поїхали з ранку і на тому все. Проходьте до будинку, бо на вулиці холодно. Бажаєте чаю чи може кави?

-Я б не відмовився від чаю,- Пітер скинув пальто і пішов слідом за Кірою до каміна,- я телефонував Ніколь, вона не відповідає, а гудки-то йдуть. А ви своєму чоловікові телефонували?

-Ще ні,- Кіра була чесною,- я впевнена, що все буде гаразд.

-А я чомусь невпевнений у цьому. Якщо і справді щось трапилося, то Ніколь цього не перенесе,- Пітер сів у крісло,- хотів з нею поїхати, прямо рвався. А вона сказала ні. Сказала, що поїде з Тимуром, бо це їхній син. Я розумію, що зараз не час для ревнощів, але чомусь накручую себе, що ця ситуація їх зблизить і я втрачу свою Ніколь, а ви свого чоловіка.

-На відміну від вас Пітер, я довіряю своєму чоловікові,- але Кіра вже сумнівалася,- головне, щоб із Бедом все було добре.

-Нам лишається тільки чекати… Чую гул машин. Мабуть, вони приїхали…