Розділ 13

П’єр зупинив автомобіль біля гаража. Тимур віддав йому наказ, щоб він йшов, а сам разом з Кірою продовжував сидіти ще в салоні.

-Кіро, чому ти мовчиш?

-Тому що я зовсім не розумію, про який ти новий рівень зараз говориш? Я втомилася і хочу спати. І якщо ти не проти, то завтра поговоримо і ти мені поясниш, що мав на увазі. А за екскурсію по місту дякую. Вона мені дуже сподобалася і мені було приємно провести з тобою час,- Кіра зібралася вилазити з машини.

-Отож ти не заперечуєш, що тобі було приємно провести зі мною... Кіро, замри, не ворушись,- Тимур зупинив дівчину доторкнувшись до її плеча своєю рукою,- дивися, з винного погребу хтось вийшов. Це ті злодії, про яких мені розповідав Андре.

-А може хтось із домочадців,- Кіра теж почала вдивлятися у темряву, і здалося, що одна із двох фігур їй знайома, тільки кому вона належить не могла пригадати.

-Треба їх наздогнати. Ти сиди в машині й не вилазь, поки я не повернуся,- сказав майже пошепки Тимур і відкрив дверцята.

Коли Тимур кинувся наздоганяти злодіїв Кіра ще трохи посиділа в машині, а потім все ж вилізла з неї. Чи то їй страшно зробилося, чи то розгубилася від несподіваних подій. Минуло хвилин п’ять, а Тимура не було ні чути, ні видно і вона почала хвилюватися. Мабуть, щось трапилося. І Кіра вирішила негайно йти до будинку, щоб покликати Андре.

-Кіро, стій,- почула раптом голос Тимура позаду,- злодії втекли. Не зміг наздогнати, але я цього так не залишу.

-А ти впевнений, що то злодії були?- запитала Кіра радіючи про себе, що з Тимуром все гаразд.- Можливо в когось романтична прогулянка, а можливо, якісь справи.

-Не знаю,- у Тимура з’явилися сумніви,- Кіро, ти йди до будинку, але нікому нічого не кажи. А я спущуся до погреба та подивлюся на обставини.

-Я піду з тобою,- Кірі не хотілося залишати Тимура наодинці,- і не заперечуй. Йдемо разом.

-Хвилюєшся за мене?- посміхнувся у темряві.- Та знай, я за тебе теж хвилююся. І знаєш, мені зовсім не подобається, що ти мене зараз не слухаєш.

-Я не зобов’язана слухатися тебе,- незадоволено відповіла Кіра,- між нами не ті стосунки, щоб я тобі беззаперечно корилася. Між нами домовленість і ти мені не господар, а я…

-Я тебе зрозумів,- Тимур не дав їй закінчити, йому стало шкода, що вона не зрозуміла проявлену ним турботу,- дивися під ноги, бо сходи до погреба доволі круті. Тут повинно бути світло, тільки де знаходиться вмикач, я геть не пам'ятаю. Бо я не дуже часто в нього спускався, якщо чесно, то можливо один раз і не більше. А от знайшов вмикач. Може все-таки до будинку підеш?

-Тимур, я йду з тобою. Можливо мені цікаво побувати у вашому винному погребі,- у Кіри й справді з’явилося це бажання.

Винний погреб знаходився під будинком і займав майже таку саму площу, як і будівля. Він був викладений червоною цеглою і мав арочний вигляд. Великі дерев’яні бочки стояли впродовж погребу по обидві сторони, створюючи ефект тунелю. А в кінці так званого «тунелю», стояли декілька стелажів у вигляді великого трикутника на якому зберігалися пляшки з шампанським. Хоч це був і звичайний погреб простого будинку в провінції, а виглядав він удосконалено.

-Я вражена,- Кіра не стала приховувати свої емоції,- твоя родина виготовляє своє власне вино і продає його, коли інші виноградарі здають свій урожай на винні заводи.

-Так хотіла Мішель. Ну, а мій дідусь, звісно, що погодився тобто покорився,- Тимур продовжував роздивлятися по сторонах у надії знайти якусь зачіпку, щоб зрозуміти, що тут робили ті двоє незнайомців.

-Він не покорився, а підтримав свою дружину,- поправила Кіра.- Чи ти думаєш, що всі повинні комусь коритися?

-Одні наказують, інші виконують. Хай і не в прямому змісті цього слова, але сенс саме у цьому,- Тимур підійшов до одної із десятки дерев’яних бочок,- тут на підлозі свіжі краплі вина. Отож, все-таки ми бачили злодіїв, які крадуть вино з цього погребу. Питання в тому, навіщо? Для продажу чи для власного вживання?

-Можливо вони просто захотіли спробувати й налили собі у келихи і все,- Кіра намагалася по-іншому дивитися на цю ситуацію.

-Треба встановити відеоспостереження, щоб викрити і дізнатися хто і навіщо. Можна було Андре вже давно це зробити. І сигналізацію міг встановити, та хоч саме елементарне зробив би, замки повісив,- Тимур обурено покивав головою.

-А що ситуація наскільки критична?- запитала Кіра.- Ніколь тоді за столом казала, якщо я правильно зрозуміла, що ви на межі розорення.

-Ніколь любить із дрібниць роздувати глобальну катастрофу. Так що не варто сприймати її занадто серйозно. Та з’ясувати про те, що тут відбувається варто. І я докладу зусиль, щоб отримати відповіді на запитання, які виникли. Бо за словами Андре вино-то все ж крадуть, хай і не у великих дозах, але це є крадіжка. Що там цікавого побачила?

-Мені все цікаво,- Кіра підійшла до однієї з бочок і поклала на неї свої руки,- наприклад, цікаво, як зробили цю бочку. Без сумніву, це ручна робота. Мабуть, вона дубова.

-Так. Ці бочки дубові,- підтвердив її здогадки Тимур,- і вони є хорошим каталізатором для вина. Тому що смак вина ще залежить і від самої бочки. Новий дуб придає вину сильніший аромат чим старий. Дуб може зробити вино більше солодшим або пряним. Що тебе ще цікавить?

-Я…,- коли Кіра обернулася обличчям до Тимура, то її темно-сірі очі зустрілися з його темно-синіми очима, - я…

-Ти дуже гарна Кіро,- Тимур підійшов до неї ще ближче і вона відступила, упираючись спиною у бочку,- твоя врода зводить мене з розуму. Я весь час думаю про тебе. А ще гадаю, де знаходиться твоя тату і який вигляд вона має.

-Ще не так давно ти казав, що не готовий до нових стосунків,- нагадала Кіра, здивувавшись такою переміною поведінки свого фіктивного чоловіка.

-Це було тоді, а зараз я відчуваю себе цілком готовим. Ти Кіро за такий короткий час пробудила мене, завдяки тобі у мене з’явилася надія на те, що я ще можу кохати, можу бути щасливим у нових стосунках,- Тимур долонею своєї руки доторкнувся до її щоки наблизившись до неї впритул,- Кіро, мені так сильно хочеться тебе поцілувати.

-Мені теж хочеться, щоб ти мене поцілував,- прошептала хриплим голосом відчуваючи, як трепет почав охоплювати її.

І він не відводячи з нею погляду, доторкнувся своїми губами до її пухлих рожевих вуст, які відкрилися йому на зустріч. Вона заплющила очі, насолоджуючись ніжністю та пристрастю з його боку. Їй здалося, що такого задоволення від самого поцілунку раніше не доводилося отримувати. А потім він її обійняв за талію притискаючи міцніше до себе і Кіра ще сильніше відчула, як б’ється його серце.

-Я тебе хочу,- сказав Тимур їй на вушко і почав цілувати її шию,- я ще ніколи так нікого не хотів, як хочу тебе зараз… Твій аромат зводить мене з розуму.

-Я теж тебе хочу,- зізналася Кіра обійнявши Тимура,- ти пробудив у мені бажання з перших хвилин, коли я тебе побачила в бібліотеці свого дядечка. Але я була переконана, що тобі зовсім не подобаюся.

-Як ти можеш мені не подобатися?- збуджуючим голосом запитав Тимур.- Ти мені ще й як подобаєшся. І давай не будемо говорити про те, як було раніше. Пропоную взагалі не говорити, а скоріш піти до нашої кімнати і лягти у ліжко. Аби в цьому погребі було не так холодно, то я б за мить зірвав би з тебе увесь одяг.

-Ти переживаєш, щоб я не замерзла?- Кіра закусила нижню губу відхиляючи голову назад даючи йому можливість поцілувати її груди, які виглядали у зоні декольте.- Та у твоїх обіймах я палаю і мені анітрішки нехолодно…

-Негайно йдемо до кімнати,- Тимур взяв Кіру за руку і вони майже побігли до будинку.

У ці хвилини Кіра почувалася себе не тільки збуджено, але й щасливо. Вона ще зовсім не розуміла звідки з’явилися ці переміни у ньому, та це було неважливо. Опинившись у кімнаті, Тимур за лічені секунди зняв з себе одяг і почав роздягати Кіру ніжно пестуючи її тіло.

-Отож пантера, на твоєму гарному стегні,- Тимур нарешті мав змогу покрити поцілунками татуїровку Кіри,- що ж гарний вибір, який підкреслює твою жіночність. Ти дуже сексуальна кішечка…

-О, Тимуре…,- прошептала його ім’я, вигинаючись під ним, повністю віддаючись насолоді…

Потім Тимур обійняв Кіру і так вони спали до самого ранку. Не поспішали вставати з ліжка, їм хотілося ще поніжитися в обіймах один одного.

-Мені так приємно до тебе торкатися,- сказав Тимур з ранку, проводячи своєю рукою по її оголеному тілі,- у тебе така оксамитова на дотик шкіра. Пропоную сьогодні взагалі не виходити з кімнати, а провести весь день у ліжку кохаючи один одного.

-Така ідея мені подобається,- Кіра доторкнулася до його обличчя,- мене збуджує коли ти так ніжно торкаєшся мене, а твої поцілунки…

І тільки-но Тимур хотів відкинути ковдру в бік, щоб насолодитися оголеною красою, як двері в їхню кімнату відчинилися і до них забігла збентежена Ніколь.

-Твій син зник, а ти розважаєшся з самого ранку,- почала кричати вона.

-Ти що геть сором втратила?- крикнув у відповідь на неї Тимур.- Як зник?

-Аби ти був нормальним батьком, то знав би де і з ким твій син,- продовжувала лютувати Ніколь підійшовши ближче до ліжка,- може Беда викрали або вовки розірвали на шматки. Мій синочок...

-Ніколь вийди, будь ласка, з кімнати. Я зараз одягнуся і теж вийду і ми спокійно поговоримо,- Тимур намагався стримувати свій гнів,- я впевнений, що не все так трагічно. Загулявся десь. Ніколь, будь ласка, ти ж бачиш, що моя дружина почувається себе незручно.

-Треба в першу чергу думати не…, а про свою дитину,- Ніколь щосили грюкнула дверима.

Тимур підвівся з ліжка та швидко почав одягатися поглядаючи на Кіру, яка майже повністю заховалася під ковдрою.

-Котику вибач…

-Не варто перепрошувати. Тобі треба негайно йти шукати сина. Не дай Боже і справді щось трапилося,- Кірі зробилося навіть страшно від своїх же думок.

-Ніколь, як завжди із дрібниць робить цілу драму. Бед хлопець розумний, так що куди попало не полізе. Ми скоріш за все підемо його шукати, а ти посидь біля мого дідуся,- попросив Тимур Кіру поцілувавши її в губи і поспіхом вийшов з кімнати.