Розділ 11

Кіра вийшла з кімнати дідуся Микити Васильовича, залишивши Тимура з ним. Їм є про що поговорити й вона не стала заважати. Після того, що їй довелося почути, ніби краще почала впізнавати чоловіка за якого, хай і фіктивно, але все-таки вийшла заміж. Кіра спустилася до вітальні. Присіла на крісло, яке стояло біля каміна та стала спостерігати за тліючим вогником, намагаючись розслабитися. На кухні метушилася кухарка зі своєю помічницею, готуючи вечерю і приємний запах доносився звідки. Кіра відразу ж відчула, як вона зголодніла і їй захотілося, щоб вже скоріше накривали на стіл…

-Доброго вечора,- привіталася до Кіри дівчина, яка щойно зайшла до будинку та зняла з себе пальто, - я Оля, а ти, мабуть, Кіра, дружина нашого Тимура.

-Так,- кивнула Кіра та хотіла було підвестися з крісла в якому сиділа.

-Не варто вставати,- поспішила зупинити Кіру Оля,- я теж присяду біля тебе, та погрію свої руки. Надвечір стало прохолодніше. Я щовечора прогулююся перед сном, якщо буде бажання можеш приєднуватися до мене.

-Залюбки. Природа у вас гарна і повітря чисте,- погодилася.

-А як ти з Тимуром познайомилася?- запитала Оля.- А то він про це якось і не розповідав.

-Ми…,- Кіра зам’ялася, бо Тимур і не казав, як саме потрібно відповідати на це запитання, тож вирішила сказати коротко та відверто,- на вечірці.

-І чим ти займаєшся?- продовжила цікавитися Оля.

-У мене є свій приватний книжковий магазин.

-Як добре мати свою особисту справу, належати самому собі, вирішувати за себе…

Кіра чітко відчувала смуток у голосі Олі. Це середнього зросту дівчина з довгим чорним волоссям та білосніжною шкірою. Кіра пам’ятала, що Тимур говорив, що вона страждає на астму і що ще не була заміжньою. Чомусь Кіра подумала, що, мабуть, її повністю контролюють батьки та приймають за неї рішення, не відпускають від себе. І це було дійсно так. Олі не вистачало не то сміливості, не то можливості вирватися у самостійне життя. Кіра проникла співчуттям до Олі і бажанням здружитися з нею. Дізнатися більше про неї, як про особистість. Вхідні двері з гуркотом захлопнулися, і було зрозуміло, що до будинку хтось увійшов.

-Ніколь повернулася,- сказала майже пошепки Оля Кірі,- мабуть, дуже розлючена, якщо дверима гупає. Їй вже доповіли, що Тимур з тобою приїхав. Та ти Кіро, на неї не зважай. Вона з тих, хто вічно виказує своє невдоволення і завжди сперечається з Тимуром, коли той приїжджає. Та спочатку вона-то до нього грайливо, по доброму, намагається його знову завоювати. Та потім, коли він дає їй відворот-поворот починає з ним скандалити, розповідати, яким він поганим чоловіком був і що з нього нікудишній батько. Що покинув її з дитиною, а сам поїхав в Україну жити у своє власне задоволення. А те, що з нею неможливо нормально вжитися, над цим би хоч раз замислилася.

До вітальні з високо піднятою головою зайшла та сама Ніколь. І справді приваблива, доглянута, гарна жінка, як і описував Тимур. По її зовнішньому вигляду зовсім і не скажеш, що вона має сорок років і що вона мама дорослого сина. Фігура, манікюр, макіяж, зачіска каре - все бездоганно. Все зі смаком. Їй до лиця був попелястий колір волосся, на фоні якого її зелені очі виглядали, як смарагди.

-Так от ти яка,- сказала французькою мовою Ніколь розглядаючи Кіру та зрозуміла, що та не розуміє французької перейшла на англійську мову, яку вона чудово знала,- не міг кращої вибрати.

Кіра продовжувала зберігати тишу, вдаючи, що вона не розуміє про що говорить Ніколь. Та насправді просто розгубилася в її присутності. Кіра злегка посміхнулася, кивнувши головою. Та Ніколь не відповіла взаємно на привітання, а натомість запитала в Олі:

-Де Тимур?- та не дочекавшись відповіді махнула рукою та відвернулася, пішла.

-Зараз вона йому влаштує, розповість де раки зимують,- посміхнулася Оля,- вибач Кіро, бо тобі, мабуть, неприємно все це.

-У кожного з нас є минуле, отож я нормально до цього ставлюся,- Кіра продовжила спостерігати за Ніколь, яка вже майже піднялася по сходах на другий поверх.

Та Ніколь зупинилася, бо помітила Тимура, який вийшов з кімнати дідуся та направився до сходів, щоб спуститися в низ, до вітальні.

-Привіт,- привітався Тимур французькою до своєї колишньої дружини,- маєш гарний вигляд.

-А тебе я бачу на молоденьких потягнуло,- сказала зі сарказмом Ніколь Тимуру киваючи у бік Кіри.- Притягнув її сюди, щоб мені на нерви покапати? Дарма старався.

-Ти говориш нісенітниці, гадаючи, що все крутиться навколо тебе, дорога моя Ніколь,- Тимур перевів погляд на Кіру, яка продовжувала сидіти біля каміна з Ольгою, - ти чудово знаєш, що я виконую прохання дідуся. Саме він побажав, щоб я приїхав сюди з дружиною.

-Відколи це ти почав зважати на його прохання?- насмішливо запитала Ніколь.- Я переконана, ти приїхав з нею, щоб змусити мене до тебе більше не чіплятися з залицяннями. Та я і так не збиралася, бо віднині ти мені байдужий. Я покохала іншого чоловіка і скажу тобі більше, що він мені запропонував вийти за нього заміж. І я погодилася.

-І хто той щасливчик?- поцікавився Тимур прищуривши очі.

-Це Пітер,- гордо відповіла Ніколь, посміхаючись від того, що змусила здивувати Тимура,- ти правильно зрозумів,- це твій університетський друг. Я так шкодую, що раніше не звертала на нього свою увагу та тепер ми щасливі разом.

-Неочікувано. Та потрібно віддати Пітеру належне, бо він зміг приборкати таку жінку як ти. Головне, щоб потім не пошкодував.

-Та як ти…- Ніколь знову закипіла від люті,- а те що я тобі сина народила. Ти про це теж пошкодував?

-За сина я тобі буду завжди вдячний,- поспішив заспокоїти її Тимур,- наш син це найкраще, що було між нами.

-Тільки не треба тут розповідати, який ти турботливий та люблячий батько, який переймається проблемами своєї дитини. Бо ти абсолютно нічого про нього не знаєш, про його проблеми…

-Мамо, тато ви знову сперечаєтеся,- Бед вийшов зі своєї кімнати та підійшов до батьків скидаючи навушники,- коли ви вже помиритися?

-Бед про що говорить твоя мама?- звернувся Тимур до сина з серйозним вираженням обличчя.

-А я про те говорю, що твій син зустрічається з аферисткою, яка тільки й знає, як тягнути гроші. Що батько, що син зовсім не вмієте обирати жінок.

-Мамо, будь ласка, припини. А Люся ніяка не аферистка, просто в неї зараз фінансові проблеми у сім’ї й тому я їй іноді допомагаю. І я не ваші гроші на неї витрачаю, а зароблені мною власноруч,- повідомив батьків Бед,- у вільний час, я працюю кур’єром.

-Ти працюєш?- перепитав Тимур.

-Так тато, працюю. Чи може ви мені забороните це робити. Та не забувайте, що мені вже вісімнадцять.

-Навпаки, я тебе хвалю за це. Ти справжній чоловік, бо вчися заробляти свої власні гроші та допомагаєш коханій дівчині,- Тимур обійняв сина,- Ніколь, у нас син про якого тільки можна мріяти.

-Цього сина, тобі народила я. Але над вибором дівчат йому треба все ж попрацювати…

-Вечеря готова, стіл накритий,- голосно об’явила кухарка поставивши останню страву.

Всі посідали вечеряти. Кіра відчувала на собі погляди то того, то іншого члена сім’ї та намагалася зберігати спокій коштуючи страви. За столом панувала тиша і водночас напруга. Трохи пізніше і перш за всіх встала із-за столу тітка Люба, говорячи, що має піти до кімнати свого батька та проконтролювати, щоб він хоч щось поїв.

-Чи надовго ви приїхали?- запитав Андре у Тимура.

-Будемо скільки треба.

-Ти б краще поцікавився справами,- вмішалася у розмову Ніколь,- бо Андре своїм керуванням доводить нас до банкрутства. Тому я вже не раз замислювалася над тим, щоб змінити керуючого.

-Ніколь, будь ласка,- занервував Андре, - я намагаюся виправити ситуацію. Я скільки років займав цю посаду, я майже половину свого життя віддав цим виноградникам. А тепер, ви готові мене вигнати. І то наші проблеми не на паперах.

-А в чому наші проблеми?- поцікавився Тимур.

-Ну нарешті ти почав запитувати,- Ніколь зібралася вставати із-за столу,- Тимур, якщо нічого не робити, то наш син втратить спадок. І це завдяки неправильному керуванню. Тому, якщо для тебе важливе майбутнє твого сина подбай, щоб усе знову було на вищому рівні. Аби Микита Васильович був не такий хворий, то я б вже давно його ввела у курс справи. Він би то швидко лад дав. А то не встиг він злягти, як все пішло шербетом.

-Я про все подбаю,- пообіцяв Тимур скоса поглядаючи на Андре.- Чому від мене все приховав?

-Я нічого не приховував, просто не встиг ще розповісти. Але я тебе запевняю Тимур, що я все роблю правильно. І проблеми, які виникли це не моя провина,- оправдовуючись Андре витер спітніле обличчя салфеткою.

-Після вечері поговоримо в бібліотеці,- Тимур ще більше засмутився.

Кіра не все зрозуміла з розмови, але по настрою оточуючих зробила висновок, що ситуація гірша ніж здавалася, на перший погляд. Повечерявши вона пішла до кімнати, яку виділили для них. Їй хотіло дочекатися Тимура та поговорити з ним. Та мабуть, ніяк не вийде, бо хто знає скільки годин займе його розмова з Андре. Кіра приняла душ, одягла піжаму та лягла в ліжко. Вона знову прокрутила у голові день, який пройшов. Тепер, коли познайомилася з усіма, могла вибрати для себе найкращу стратегію поведінки.

Та не це її турбувало. Думки повністю охопив Тимур. Чим більше вона про нього дізнавалася, тим більше він їй подобався. І сьогодні, коли Тимур спілкувався на сходах зі своєю колишньою дружиною, хай і на підвищених тонах, хай зовсім недружелюбно та все одно Кіра відчувала ревнощі. Вона розуміла, що це божевілля, що цього не повинно бути. Та це було вище за її розсудливість… Чому так, у думках запитала сама в себе. Та прислухавшись до свого серця, Кіра починала визнавати, ще не до кінця усвідомлюючи того, що вона закохується у Тимура. Посміхнулася від такої думки, сонно заплющила очі…