Розділ 11

  Кіра вийшла з кімнати дідуся Микити Васильовича, залишивши Тимура з ним. Їм є про що поговорити і вона не стала заважати. Після того, що їй довелося почути, ніби краще почала впізнавати чоловіка за якого, хай і фіктивно, але все-таки вийшла заміж. Кіра спустилася до вітальні. Присіла на крісло, яке стояло біля каміну та стала спостерігати за тліючим вогником, намагаючись розслабитися. На кухні метушилася кухарка зі своєю помічницею, готуючи вечерю і приємний запах доносився звідки. Кіра відразу ж відчула, як вона зголодніла і їй захотілося, щоб вже скоріше накривали на стіл…

-Доброго вечора,- привіталася до Кіри дівчина, яка щойно зайшла до будинку та зняла з себе пальто, - я Оля, а ти мабуть Кіра, дружина нашого Тимура.

-Так,- кивнула Кіра та хотіла було підвестися з крісла в якому сиділа.

-Не варто вставати,- поспішила зупинити Кіру Оля,- я теж присяду біля тебе, та погрію свої руки. Надвечір стало прохолодніше. Я щовечора прогулююся перед сном, якщо буде бажання можеш приєднуватися до мене.

-Залюбки. Природа у вас гарна і повітря чисте,- погодилася.

-А як ти з Тимуром познайомилася?- запитала Оля.- А то він про це якось і не розповідав.

-Ми…,- Кіра зам’ялася, бо Тимур і не казав, як саме потрібно відповідати на це запитання, тож вирішила сказати коротко та відверто,- на вечірці.

-І чим ти займаєшся?- продовжила цікавитися Оля.

-У мене є свій приватний книжковий магазин.

-Як добре мати свою особисту справу, належати самому собі, вирішувати за себе…

  Кіра чітко відчувала смуток у голосі Олі. Це середнього зросту дівчина з довгим чорним волоссям та білосніжною шкірою. Кіра пам’ятала, що Тимур говорив, що вона страждає на астму і що ще не була заміжньою. Чомусь Кіра подумала, що мабуть її повністю контролюють батьки і приймають за неї рішення, не відпускають від себе. І це було дійсно так. Олі не вистачало не то сміливості, не то можливості вирватися у самостійне життя. Кіра проникла співчуттям до Олі і бажанням здружитися з нею. Дізнатися більше про неї, як про особистість. Вхідні двері з грохотом захлопнулися, і було зрозуміло, що до будинку хтось увійшов.

-Ніколь повернулася,- сказала майже пошепки Оля Кірі,- мабуть дуже розлючена, якщо дверима гупає. Їй вже доповіли, що Тимур з тобою приїхав. Та ти Кіро, на неї не зважай. Вона з тих, хто вічно виказує своє невдоволення і завжди сперечається з Тимуром, коли той приїжджає. Та спочатку вона-то до нього грайливо, по доброму, намагається його знову завоювати. Та потім, коли він дає їй відворот-поворот починає з ним скандалити, розповідати, яким він поганим чоловіком був і що з нього нікудишній батько. Що покинув її з дитиною, а сам поїхав в Україну жити у своє власне задоволення. А те, що з нею неможливо нормально вжитися, над цим би хоч раз замислилася.

  До вітальні з високо піднятою головою зайшла та сама Ніколь. І справді приваблива, доглянута, гарна жінка, як і описував Тимур. По її зовнішньому вигляду зовсім і не скажеш, що вона має сорок років і що вона мама дорослого сина. Фігура, манікюр, макіяж, зачіска каре - все бездоганно. Все зі смаком. Їй до лиця був попелястий колір волосся, на фоні якого її зелені очі виглядали, як смарагди.

-Так от ти яка,- сказала французькою мовою Ніколь розглядаючи Кіру та зрозуміла, що та не розуміє французької перейшла на англійську мову, яку вона чудово знала,- не міг кращої вибрати.

  Кіра продовжувала зберігати тишу, вдаючи, що вона не розуміє про що  говорить Ніколь. Та насправді просто розгубилася в її присутності. Кіра злегка посміхнулася, кивнувши головою. Та Ніколь не відповіла взаємно на привітання, а натомість запитала в Олі:

-Де Тимур?- та не дочекавшись відповіді махнула рукою та відвернулася, пішла.

-Зараз вона йому влаштує, розповість де раки зимують,- посміхнулася Оля,- вибач Кіро, бо тобі мабуть неприємно все це.

-У кожного з нас є минуле, отож я нормально до цього ставлюся,- Кіра продовжила спостерігати за Ніколь, яка вже майже піднялася по сходах на другий поверх.

  Та Ніколь зупинилася, бо помітила Тимура, який вийшов з кімнати дідуся та направився до сходів, щоб спуститися в низ, до вітальні.

-Привіт,- привітався Тимур французькою до своєї колишньої дружини,- гарно виглядаєш.

-А тебе я бачу на молоденьких потягнуло,- сказала зі сарказмом Ніколь Тимуру киваючи у бік Кіри.- Притягнув її сюди, щоб мені на нерви покапати? Дарма старався.

-Ти говориш нісенітниці, гадаючи, що все крутиться навколо тебе, дорога моя Ніколь,- Тимур перевів погляд на Кіру, яка продовжувала сидіти біля каміна з Ольгою, - ти чудово знаєш, що я виконую прохання дідуся. Саме він побажав, щоб я приїхав сюди з дружиною.

-Відколи це ти почав зважати на його прохання?- насмішливо запитала Ніколь.- Я переконана, ти приїхав з нею, щоб змусити мене до тебе більше не чіплятися з залицяннями. Та я і так не збиралася, бо віднині ти мені байдужий. Я покохала іншого чоловіка і скажу тобі більше, що він мені запропонував вийти за нього заміж. І я погодилася.

-І хто той щасливчик?- поцікавився Тимур прищуривши очі.

-Це Пітер,- гордо відповіла Ніколь, посміхаючись від того, що змусила здивувати Тимура,- ти правильно зрозумів,- це твій університетський друг. Я так шкодую, що раніше не звертала на нього свою увагу та тепер ми щасливі разом.

-Неочікувано. Та потрібно віддати Пітеру належне, бо він зміг приборкати таку жінку як ти. Головне, щоб потім не пошкодував.

-Так як ти…- Ніколь знову закипіла від люті,- а те що я тобі сина народила. Ти про це теж пошкодував?

-За сина я тобі буду завжди вдячний,- поспішив заспокоїти її Тимур,- наш син це найкраще, що було між нами.

-Тільки не треба тут розповідати, який ти турботливий та люблячий батько, який переймається проблемами своєї дитини. Бо ти абсолютно нічого про нього не знаєш, про його проблеми…

-Мамо, тато ви знову сперечаєтеся,- Бед вийшов зі своєї кімнати та підійшов до батьків скидаючи навушники,- коли ви вже помиритися?