Розділ 9

-Ось ми й у Франції. Ти раніше була у цій країні?- поцікавився Тимур, шукаючи поглядом П’єра, який працював шофером у дідуся і який повинен був зустріти Тимура з його дружиною на автомобілі, біля паризького аеропорту імені Шарля де Голля.

-Ні. Раніше я була в Туреччині та в Єгипті на відпочинку,- відповіла чесно Кіра,- ти правильно думаєш, що це завдяки своєму дядечкові.

-Так і подумав. Я чудово розумію, чому ти не відмовила своєму дядечкові, ти просто не змогла, бо багато він зробив для тебе і твоєї сім’ї. Ти ніби виплачуєш йому борг,- Тимуру помітив нарешті П’єра, як і той його,- сьогодні ти дізнаєшся багато чого нового і я прошу тебе за раніше, налаштуватися на спокійне сприйняття будь-якої новини.

-Я починаю хвилюватися. Тимур, що ти таке маєш на увазі, говорячи "будь-якої новини"?- Кіра подивилася на нього в непорозумінні.

-Ти, мабуть, французької мови взагалі не знаєш?- Тимур пропустив мимо вух запитання поставлене нею.

-Ні, не знаю. За то, непогано володію англійською мовою. А ти, як я встигла помітити чудово знаєш французький.

-Деякий період свого життя я жив з дідусем у Франції. Спочатку сядемо до автомобіля, а потім я тобі розповім дещо цікаве. І тоді ти дізнаєшся, що я мав на увазі говорячи "будь-якої новини".

П’єр радо зустрів Тимура. Вони переговорили декілька хвилин на французькій. По вираженню обличчя Тимура, Кіра зрозуміла, що він запитав у водія про стан здоров’я свого дідуся, але у відповідь нічого втішного не почув. Засмучено сів до салону автомобіля поруч з Кірою на задньому сидінні. Коли рушили з місця Тимур сказав:

-Спочатку, після переїзду з України у Францію мій дідусь жив у самому Парижі. А потім, коли познайомився зі своєї майбутньою другою дружиною Мішель, переїхав до північно-східної частини країни у знаменитий виноробний район Шампань. У провінцію, яка знаходиться недалеко від міста Реймс. Це понад сто кілометрів від Парижу. Саме туди ми з тобою зараз і їдемо. До речі, місто Реймс – це так звана столиця французьких шампанських вин. Ці місця оточені нескінченними виноградниками. У цих краях виготовляють саме те шампанське, якого ти перепила у новорічну ніч у будинку свого дядечка,- Тимур посміхнувся згадуючи той вечір,- так що у тебе Кіро, буде тепер унікальна можливість, спробувати цей вишуканий напій безпосередньо на місці виготовлення. Але головне не спитися.

-Ти мене ображаєш,- обурилася Кіра відвернувшись від нього, ще більш нахилившись до бокового скла, милуючись краєвидами французької природи,- ти вважаєш, що я схильна до алкоголю. Та це неправда. Я взагалі його не вживаю. У новорічну ніч у мене був поганий настрій і я тоді трохи випила, щоб розслабитися і не більше. Ти краще скажи, невже твій дідусь вирощує виноград та виготовляє вино?

-Правильно. Та знай, що я зовсім не вважаю тебе п’яницею. Невдало пожартував. Та мені взагалі зараз не до жартів. Вибач,- Тимур хотів доторкнутися своєю рукою до її плеча та потім передумав обмежуючись тільки словами.

-Вибачаю при умові, що ти більше не будеш так говорити,- Кірі було приємно, що він почав якось її поважати.

-Домовилися. Кіро, у маєтку крім мого дідуся, ще проживає моя перша дружина з моїм сином. А також моя тітка зі своїм чоловіком та донькою,- Тимур на провал шокував Кіру, що вона безмовно дивилася на нього пару хвилин,- я раніше не говорив тобі про це лише для того, щоб тебе не лякати та щоб ти не відмовилася їхати зі мною.

-Як ти міг? - щосили вигукнула Кіра, що П’єр навіть пригальмував обертаючись назад та Тимур запевнив його, що все добре і той на помірній швидкості поїхав далі.

-На мій погляд, це правильне рішення,- Тимур зробив серйозний вигляд,- бо хіба я не маю рацію, говорячи про те, що ти могла б не погодитися.

-Мабуть, би мені довелося погодитися при будь-яких умовах, але не треба було приховувати, що твій дідусь мешкає не сам,- Кіра тяжко видихнула і перевела погляд на виноградні плантації, що розкинулися по обидві сторони траси по якій вони їхали,- я гадала все буде легко, але тепер розумію, що доведеться весь час перебувати у напруженому стані. Побачити всіх твоїх родичів і прикидатися перед ними твоєю коханою дружиною. Не так це вже і просто.

-А я і не говорив, що буде легко. Я тобі зараз все розповім.

-Ну звісно, тепер ти мені все розповіси,- пробурчала дівчина,- знаєш, тепер мені зрозуміло, чому ти зі мною одружився офіційно. Це зовсім не для дідуся, а для інших членів твоєї родини. Тільки й зараз не розумію, хіба для них це має значення. Тобто те, чи одружений ти, чи ні.

-Має,- Тимур кивнув головою,- мені подобається, що ти добре вмієш міркувати. Моя перша дружина Ніколь, вона ж внучка Мішель і досі сподівається на те, що ми можемо бути разом.

-Неймовірно… зрозуміло…,- Кіра поправила своє волосся нервовими рухами.

-Коли мій дідусь одружився з Мішель, то вона запропонувала переїхати йому у маєток, який колись належав її батькові. Дідусь погодився. Вони там все відремонтували і їхні виноградні плантації знову ожили. Я тоді навчався у Парижі, а на вихідні їздив до них у маєток. А до Мішель їздила у гості її внучка Ніколь. Ми з нею однакових років. Так і познайомилися. Нас так хотіли одружити, що їм це вдалося,- Тимур нахмурився згадуючи це.

-Хочеш сказати, що тебе, немов силою змусили поставити небажаний підпис. Так що досвід у тебе є,- грубо сказала Кіра посміхнувшись,- тебе колись змусили, а тепер ти змушуєш. Цікаво, як їм це вдалося. Невже ти робив все, що скаже тобі твій дідусь? Ти не міг відмовити йому ні в чому, чи як?

-Я був залежний від дідуся. Моя мама, донька дідуся померла при пологах, а хто мій батько я й досі не знаю. І не намагаюся це виясняти. Одним словом з пологового будинку мене забрали батьки моєї матері. Ми на той час жили в Україні й тільки після того, як померла моя рідна бабуся, яка замінила мені маму, дідусь вирішив переїхати у Францію. Звісно, що мене з собою забрав. Сказав, що я повинен навчатися у найкращому виші Парижа. Так і було. Тоді мені йшов вісімнадцятий рік,- Тимур ненадовго притихнув, а потім додав,- не встигли ми переїхати до Парижа, як відразу в житті мого дідуся з’явилася та сама Мішель. Та я впевнений, що вона і раніше була знайома з моїм дідусем, тобто була його коханкою, ще коли була жива моя бабуся.

-Твій дідусь у своєму житті часто їздив за кордон?- Кірі стало цікаво.- Чим він займався у ті часи?

-Він працював у міністерстві закордонних справ. Отож, часто їздив у відрядження у Францію. А після смерті моєї рідної бабусі, як ти вже зрозуміла переїхав на постійне місце проживання в цю країну.

-І одружившись з Мішель та зайнявся виноробством,- Кіру навіть це вразило,- сам добре влаштувався і про онука не забув. Тільки ти такий невгамовний, мабуть, був, що в Україну згодом втік, покинувши дружину і сина. Мабуть, набридло жити за їхніми правилами?

-Відчуваю у твоєму голосі насмішку. Але ти маєш рацію,- зізнався Тимур,- мені не те, що набридло коритися чужим правилам, а скоріше мені хотілося належати самому собі, бути господарем свого життя. Відкрити свою справу і досягти своїх власних успіхів. Розумієш, я не хотів, щоб мені хтось дихав у потилицю, розповідав як треба, а як ні. Тому я і повернувся в Україну, щоб бути вільним. І ні разу не пошкодував.

-А хіба Ніколь стояла на заваді, що ти з нею прямо розлучився? Та й ще і сина покинув. Чому не забрав їх з собою?- мабуть, Кіра хотіла зачепити його за живе запитавши про це, та він зовсім не образився.

-Ніколь, вона така мила, чарівна. Я її коли вперше побачив, то закохався по самі вуха. Постійно про неї думав, марив ночами. Її врода це щось неземне. І зараз, коли їй вже сорок, вона виглядає так же неймовірно, як і у вісімнадцять. Та на жаль характер у неї нестерпний. Навіть перевершила у цьому плані свою покійну бабусю.

-Отож Мішель не має в живих? – уточнила Кіра, яку збентежило те, як Тимур описав свою першу дружину.

-Вона померла три роки тому. Якщо чесно, спочатку я не розумів дідуся до кінця, чому він за Мішель так бігав, виконував усі її побажання. Невже через вроду, бо характер не дай Боже… А потім дійшло, що він у неї до нестями закоханий. Це те саме, що у мене з Ніколь. Гарна, сексуальна…Тільки шкода, що вжитися з нею важко, фактично неможливо. Саме через свій характер, Ніколь так і не вдалося утримати біля себе жодного чоловіка. Так і лишається сама. І кожного разу коли я приїжджаю, щоб провідати дідуся, сина вона старається мене повернути. Та коли вона дізналася, що я одружився, образилася і перестала до мене чіплятися.

-Отож я в ролі опудала, яке буде відганяти від тебе небажану…

-Кіро, обійдімося без гумору,- Тимур перебив Кіру,- дідусь і справді забажав, щоб я приїхав зі своєю дружиною. Правду тобі кажу, що в першу чергу я виконую його бажання.

-Твій син, мабуть, навчається?- запитала Кіра намагаючись перемикнутися на когось іншого, бо розповідь про Ніколь почала її дратувати.

-Мого сина звуть Бед, йому вісімнадцять. Він студент і навчається у Парижі в тому самому університеті, що і я колись. Зараз він знаходиться у маєтку, приїхав на новорічні свята, щоб побути зі своєю родиною. Цей маєток та виноградні плантації за заповітом будуть належати колись Бедові. Так що його доля у якомусь плані вже вирішена. І він навіть цьому радий. Запевнив мене, що залюбки продовжить сімейну справу. Сказав, що після навчання повністю займатиметься виноробством. Зробить бізнес більше сучаснішим та прибутковим. Я відчуваю гордість, через те, що у мене такий син. Бед серйозний, самовпевнений, розумний…

-Без сумніву схожий на свого батька,- Кіра не змогла приховати свою думку і сказала це в голос, від чого Тимуру стало приємно і він від задоволення ще зручніше відхилився на сидінні, склавши руки на грудях.- Чи довго нам ще їхати?

-Десь через пів години будемо на місці.

-Тимур, ти ще говорив, що твоя тітка зі своєю родиною теж мешкають у тому маєтку. Ти вже і про них розкажи хоч трохи. Щоб я вже точно знала про всіх домочадців.

-Тітка Люба, це молодша донька мого дідуся, моя мама була старшою. Андре чоловік тітки, француз, розумний мужик, який добре знає англійську, українську мови й чудово виконує обов’язки керуючого. Коли дідусь запропонував Любі зі своєю донькою переїхати з України у Францію та без жодних вагань погодилася, можна так сказати, у перший день зібралася. На той час у моєї тітки не було чоловіка і вони жили з донькою вдвох. Не встигла тітка Люба переїхати, як відразу ж познайомилася з Андре. Якому дідусь запропонував керувати маєтком, тоді з цього приводу ціле свято влаштували. А Андре, я так його і називаю, мови добре знає, тому, що в університеті викладав. Викладачем іноземних мов був. А керувати маєтком та справами Андре швидко навчився. З дідусем він теж непогано ладить. У сто разів краще ніж я. Та й Мішель його аж занадто поважала. Та Андре на те заслуговує. А тітка Люба у всьому допомагає своєму чоловіку, але так і повинно бути у нормальній сім’ї. Та на жаль моя двоюрідна сестра Оля, донька тітки має проблеми зі здоров’ям. Їй майже тридцять і все своє життя вона страждає на астму. Я її дуже люблю, намагаюся підтримувати… Ну от і приїхали. За розмовою час пролетів швидко. Сподіваюся, Кіро, ти мене не підведеш і гідно протримаєшся з цієї самої хвилини та до від’їзду додому. Я буду тобі безмежно вдячний за це…