Розділ 8

-Чому ти не сказав, що твою померлу дружину звали Кірою і що вона покінчила життя самогубством? – Кіра не змогла стриматися, щоб не запитати, як не намагалася.

Він стояв вже хвилину тихо, анітрохи не поворухнувшись на місці. Її це навіть налякало і Кіра почала каркати саму себе за свою нестриманість. Вона ще ж пару годин назад твердо вирішила приховати те, що їй вдалося дізнатися і… Це запитання прямо само собою вирвалося з її вуст. Тепер варто було очікувати наслідків і звісно, що вони будуть аж ніяк не з приємних. Та тепер нічого вже не вдієш і Кіра була готовою до бурі, до виплеску негативних емоцій з його боку.

-Звідки ти про це дізналася?- нарешті заговорив він, продовжуючи ще стояти до неї спиною.

-Про тебе ходять різні плітки. До моїх вух вони теж дійшли,- відповіла Кіра, присівши на ліжко на зводячи з нього очей.

-Які плітки ти почула?- Тимур відійшов від дверей та пішов до вікна не наважуючись подивитися на Кіру та потім щосили крикнув, що вона навіть підскочила від переляку, встала на ноги,- відповідай.

-Не смій на мене кричати,- її не на жарт образив його тон.- Ще не так давно ти говорив, що кожен вільний думати що забажає, для всіх добрим не будеш. Але якщо хочеш знати, що про тебе говорять твої сусіди, тож, будь ласка, відповідаю. Це неприємно та ти сам напросився. Говорять, що ти довів свою дружину до самогубства, впевнені, що ти… сатана, монстр. Ну як, ти задоволений відповіддю? Не думала я, що ти наскільки…

-Це просто збіг, щодо імені. Повір, ви зовсім різні люди. У вас зовсім нічого не має спільного,- почав було Тимур не даючи її наговорити ще чогось, про що можливо вона буде потім шкодувати.

-Говориш нічого спільного. А як же зріст? Фігура? Не кажи, що ти не звернув на це увагу, коли обирав дурепу, яка б грала роль твоєї дружини за твоїми правилами. Звісно, все це має значення, щоб дідусь чогось не запідозрив.

-Я не розумію, чому тебе це так дратує? Ти ж чудово знала на що йшла,- Тимур продовжував стояти біля вікна, але тепер його очі пильно стежили за нею,- Кіро, присядь, будь ласка, і я тобі розповім, що сталося. Не хочу, щоб ти робила свої висновки тільки на основі почутих пліток.

Кіра знову присіла на ліжко. Що ж вона готова послухати, що він скаже. Сподівалася, що його розповідь буде правдивою, а невигаданою байкою. Та по його вигляду Кіра вже зрозуміла, що Тимур готовий бути з нею відвертим. Помітила, який сумний він зробився згадуючи події минулого та з якою ніжністю описав ту, яку кохав.

-Зі своєю дружиною я познайомився два роки потому взимку. Вона трохи не попала під мої колеса поспішаючи до університету. Так розгублено виглядала, що я відразу закохався,- Тимур хотів посміхнутися та у нього не вийшло,- я запропонував підвести її до навчального закладу. Відразу погодилася. Саме так і розпочалася історія нашого кохання. Ми швидко одружилися, відгуляли гучне весілля. Були щасливі разом. І я гадав, що так буде завжди. Радів тому, що нарешті мені пощастило зустріти свою жінку, своє справжнє кохання. А потім Кірочка, сказала, що настав час нам стати батьками. Я був тільки за. Хоч у мене є вже син від першої дружини…

-Ти ще і раніше був одружений?- Кіру ця новина здивувала наскільки, що перебила його розповідь.- І скільки разів ти був одружений?

-На ці запитання я відповім якось наступного разу,- Тимур не велів перемикатися на іншу тему.

-Вибач, що перебила, продовжуй,- Кіра винувато опустила очі.

-Як ми не намагалися, а завагітніти моїй коханій не вдавалося. І тоді ми звернулися до лікарів,- Тимур підійшов до ліжка на якому сиділа Кіра і теж сів поруч, бо відчув, що йому стало чомусь важко стояти,- після курсу лікування коханій вдалося завагітніти та лікарі не давали гарантії того, що вона зможе виносити дитину. На жаль так і сталося… Згодом ми знову наважилися і знову все повторилося і ми втратили надію. А потім почалися істерики, скандали… Я намагався заспокоїти її, пропонував поїхати кудись у подорож… Та багато чого я тоді пропонував. Навіть почав говорити про можливе усиновлення. Та вона ніби не чула мене, а може я не розумів її до кінця. Ми стали ніби чужими, між нами з’явилася прірва. В той день я з друзями пішов до бару, бо хотілося розслабитися, відволіктися, забутися… Недовго я з друзями сидів та й небагато випив, але вчасно додому все ж не прийшов. Я тоді очікував на скандал… Але натомість я побачив її мертвою з порізаними венами… Аби я не пішов до бару, а поїхав з роботи відразу додому, то такого б не сталося. Вона була б живою. Я собі цього ніколи не пробачу.

-Ти не повинен себе звинувачувати в її смерті,- Кіра витерла сльози, які мимоволі з’явилися у неї на очах.

-Сподіваюся ти зробиш правильні висновки й не будеш бунтувати,- Тимур підвівся,- завтра нам у дорогу, то будемо відпочивати. На добраніч.

-На добраніч.

Та Кіра ще довго не могла заснути, знову згадуючи розповідь Тимура. Їй було шкода їх обох. І його вини абсолютно ніякої не має в тому, що вона собі зробила. Він намагався, а вона ніби покарала його своїм вчинком. Але хіба було за що карати та ще ціною свого життя? Складно зрозуміти…, і Кіра заплющила очі накинувши на голову ковдру. Та одне зрозуміла напевне, чому тепер Тимур не вживає алкогольних напоїв. Відчуття провини…

Наступного ранку Кірі кортіло запитати у Тимура про сина та про його перший шлюб. Взагалі-то дізнатися скільки разів він був одружений і чому розлучився. Та не могла ось так поцікавитися цим. Бо була переконана, що Тимур не стане зараз про це розповідати. А їй-то навіщо про це знати? Хіба це могло б щось змінити? Ні. Вона виконає частину своєї угоди і на тому все. Чи може хоче, щоб було продовження? Яке продовження може бути, якщо Тимур чітко дав зрозуміти, що як жінка вона йому нецікава. Тому він теж не повинен цікавить її, як чоловік. Вирішила Кіра.

-Ну що готова до польоту? – запитав Тимур наливши Кірі кави, яку щойно зварив у джезві.

-Готова,- відповіла.

-Я зроблю ще пару ділових дзвінків, а вже потім поїдемо до аеропорту.

-Як скажеш.

В цей день Тимур, якось не прагнув спілкування з Кірою. І вона подумала, що він, мабуть, переживає перед зустріччю зі своїм дідусем. Що ж це нормально. Теж переживає, хоч і не має чого. Ну, посидить біля ліжка хворого, можливо відповість на деякі запитання. Ну і все. Тож не має чого так вже і переживати. Та чомусь її переповняло відчуття того, що не все так просто, як здавалося на перший погляд.

Вони стояли вже в аеропорту Бориспіль в очікуванні реєстрації пасажирів, коли Кіра помітила знайомого. Це зовсім не викликало приємних емоцій, а навпаки хотілося уникнути зустрічі з тим чоловіком. Трохи відійшла назад заховавшись за спиною Тимура і сподівалася, що залишиться не помітною. Та помилилася, знайомий її помітив і засяяв у посмішці поспішивши на зустріч. Вона незадоволено скривилася. Та потім, виникла думка, як бути далі. Схопила Тимура під руку, притулившись до нього. Тимур від несподіванки відразу і не зрозумів, що це на неї найшло, що вона так різко змінила свою поведінку і буквально повисла на ньому.

-Тимур, будь ласка, удай, що ми з тобою щасливе сімейне подружжя, яке летить за кордон у подорож,- пошепки й дуже швидко попросила Кіра Тимура ще щільніше притулившись до нього.

-А…,- та Тимур не встиг запитати навіщо все це, бо до них вже підійшов знайомий Кіри.

-Який я радий тебе бачити сонечко ти моє. Кірочко, ти з кожним днем гарнішаєш і гарнішаєш,- чоловік хотів обійняти Кіру та помітивши нарешті, що вона не сама, стримав свої наміри.

-Борис Романович, я теж рада вас бачити. Ви теж маєте гарний вигляд,- Кіра ввічливо змусила себе посміхнутися,- познайомтеся з моїм чоловіком…

-З твоїм чоловіком?- здивовано перепитав Борис Романович скидаючи свої окуляри та переводячи погляд на Тимура, який намагався зрозуміти у чому тут річ.- Ти що вийшла заміж? Сонечко, ти зовсім не залишила мені шансу завоювати тебе.

-Прошу до моєї дружини звертатися на ім'я,- Тимур нарешті зрозумів зміст гри.

-Сонечко,- та помітивши суворий погляд Тимура, Борис Романович звернувся до дівчини по-іншому,- Кіро, моє серце розбите. Я тільки ось-ось повернувся із-за кордону і вже завтра планував прийти до тебе з букетом твоїх улюблених ромашок та пляшкою французького шампанського, щоб відсвяткувати Новий рік та нашу зустріч. А ти вже заміжня. Ох і Герман, ох і друг телефоном мене-то запевняв, що ти розбіглася з… Але ж поруч з тобою і не Олексій…

-Тимур,- він назвав своє ім’я, - переказуйте вітання Герману Федоровичу, коли побачите його, а зараз вибачте ми поспішаємо. Як бачите, вже розпочалася реєстрація пасажирів на наш рейс.

-Було приємно вас побачити,- Кіра ще тулилася до Тимура, який на її здивування навіть ще міцніше стиснув руку.

-Мені звісно сумно, та може…

-Умійте приймати поразку, а у нас попереду медовий місяць,- глузливо перебив його Тимур відходячи у бік і відводячи за собою її.

Борис Романович ще трохи постояв, спостерігаючи за Кірою, яка гостро відчувала на собі його погляд. Тимур теж це помітив і тоді раптово він вирішив зробити те, від чого у Бориса Романовича зовсім не лишиться жодного сумніву, що вони подружжя. Серед черги пасажирів, на яких не став ніяк зважати, Тимур поцілував Кіру. Він не просто доторкнувся своїми губами до її губ, а по-справжньому поцілував, так. як цілує чоловік жінку, яка йому подобається і з якою він би хотів зблизитися. Кіра трохи не впала відступаючи від несподіванки та Тимур її утримав рукою. Борис Романович такого видовища не витримав і пішов на вихід з аеропорту і тільки тоді Тимур зупинився, відриваючись від її вуст.

-Гадаю, що у нього більше не виникне бажання проявляти знаки залицяння у твій бік,- сказав задоволено Тимур.

-Ага…,- Кіра тільки кивнула головою, ще повністю не відійшовши від того, що щойно сталося.

Вже сидівши у літакові Кіра заплющила очі пригадуючи поцілунок. Хай той поцілунок і був розіграний, театральний… Та який би він не був, а дотик його губ пробудив у неї трепет. Бажання з новою силою спалахнуло в ній. Кіру прикусила губу, намагаючись подавити ту хвилю, яка ніяк не вгамовувалася і солодко бентежила її. Аби тільки він не помітив.

-Що це з тобою?- почула вона від нього запитання, якого так уникала,- невже ще й досі не відійшла від поцілунку? Кіро, будь ласка, опануй себе.

-Зі мною все нормально,- відповіла вона не дивлячись на нього,- але не треба було цього робити. Це було зайвим.

-Аби знав, що тебе це так збентежить, я б не став. Тому вибач,- Тимур винувато заплющив очі відхилившись назад,- під час польоту я б не проти подрімати.

Невже він нічого не відчув, цілуючи її? Запитала себе в думках. Невже вона не пробудила у ньому ніяких емоцій та не запалила ніяких бажань? Вона ніби подобається чоловікам. А йому хіба, зовсім аж ніяк, а ні трішки? Звісно, що нещодавно втрати дружину яку кохав, але ж він не втратив же здатність бути чоловіком. Чи може йому тепер байдуже до жінок…

Ні, не байдуже… Тимур заплющивши очі теж згадав, як було приємно торкатися її губ. Його потягнуло до неї з перших хвилин знайомства. Він вже давно хотів поцілувати, тільки подавлював у собі це бажання. Не хотів давати ніяких надій ні їй, ні самому собі. А сьогодні дозволив собі це, не витримав. Ситуація, яка склалася в аеропорту підштовхнула, змусила забути про свої власні переконання. І він її поцілував зовсім не через те, щоб позбутися небажаного залицяльника, це був тільки привід, бо сказати прямо їй, що хоче її ще не був готовий. Бо ще кохав свою покійну дружину, ще він її не відпустив зі свого серця, зі своїх думок. Ще не готовий знову кохати, відчуття провини не дозволяло йому бути вільним.