Розділ 7

Кіра прокинулася рано. Була не проти, ще б поніжитися у великому ліжку, що стояло у світлій та просторій кімнаті для гостей. Та нестала цього робити. Взагалі-то вся квартира була світлою, а ремонт виконаний у сіро-темних відтінках. Ніяких зайвих меблів та аксесуарів. Вражала, наявність новітнього обладнання та техніки. Одним словом все сучасно, красиво, вишукано та дорого.

Дівчина накинула халат поверх піжами, який прихопила з дому. Подумала про те, чи встиг прокинутися Тимур, чи можливо ще спить. А можливо, він вже давним-давно пішов на роботу, а вона зараз сама знаходиться у його квартирі. Та він був ще вдома. Несміло відчинила двері та пройшовши коридором, потрапила у простору кухню-вітальню.

Звідки доносився аромат свіжозвареної кави та духмяної випічки, яку щойно доставив кур’єр. Тимур відразу і не помітив Кіру, яка притаїлася у дверному отворі та спостерігала за ним. Щойно вона побачила Тимура оголеного до поясу, як відчула приємне збудження. А ця тату тигра на його плечі, ніби заворожувала і зачіпала на собі погляд. Кіра вдихнула глибше, не дозволяючи своїм бажанням брати над собою верх. Повинна, врешті-решт навчитися не реагувати так бурхливо на його оголене тіло, адже він не задовольнить її бажань. Про це варто пам’ятати, бо якщо Тимур знову помітить ту пристрасть, яку викликає в ній, то тільки потішиться, як тоді у новорічну ніч. А їй би зовсім цього не хотілося, тобто чути насмішки з його боку, бо це для неї було зовсім неприємно і образливо.

-Якраз вчасно ти прокинулася, бо сніданок вже на столі,- почула голос Тимура, який в мить вивів її з блаженного стану в який вона впала.- Все добре? Бо по твоєму вигляду можна зробити висновок, що ти десь літаєш у хмарах.

-Зі мною все гаразд,- поспішила запевнити його, поки він не здогадався, який саме у неї стан.

-Сідай за столик, разом поснідаємо та я поїду до офісу,- Тимур швидко одягнув сорочку чорного кольору, яка наготовлено лежала на спинці дивана, який стояв під вікном.

Тимур зовсім не хотів бентежити Кіру, пробуджуючи у ній еротичну фантазію. Не те, що Кіра зовсім його не приваблювала, навпаки, вона мала чарівний вигляд. Та Тимур не хотів тільки скористатися нею та подарувати пусті надії на щось більше, ніж домовленість, яка між ними є. Не хотів, щоб вона у нього закохувалася, бо не зможе відповісти їй взаємністю. Після того, що пережив, невпевнений, що взагалі зможе кохати знову.

-Ти потурбувався про сніданок, а я можу приготувати вечерю,- якось несміло запропонувала Кіра коштуючи ще теплий круасан з шоколадом.

-Я був би не проти повечеряти вдома,- Тимуру сподобалася така пропозиція.

-А що приготувати? Чого б тобі хотілося?- Кіра збадьорилася.

-Мені б хотілося домашнього супчику та котлеток,- Тимур присів навпроти,- продукти можна замовити. Та ти й сама знаєш…

-Я про це подбаю і самостійно в усьому розберуся. Ти йди спокійно собі на роботу.

-Добре,- погодився Тимур,- квитки на літак я вже замовив. Вилітаємо завтра ввечері.

-Зізнаюся тобі, що я трохи нервую. А раптом твій дідусь щось запідозрить, зрозуміє підлог,- Кіра поставила чашку на стіл та зробила серйозний вигляд,- розсердиться ще.

-Він не в тому стані, щоб щось запідозрювати. Знаєш, я теж переживаю, хоч би встигнути побачити його живим,- засмутився Тимур згадуючи свого дідуся,- я вже піду. Побачимося увечері. Не нудьгуй.

Кіра зачинила за Тимуром двері, прибрала зі столу. Привела себе в порядок. Вирішила відразу ж не затримуючись сходити на прогулянку по місту, а потім зайти до супермаркету та купити продуктів. Та перед тим, як покинути квартиру не змогла подавити у собі цікавість, щоб не зазирнути у спальню Тимура. Сама не знала, що хотіла там побачити та в підсумкові нічого крім особистих речей там не знайшлося. З’явилося передчуття того, що щось не так з цією квартирою. Він ніби привів її у нову квартиру, де ще ніхто не жив. Може хтось інший тут і мешкав, але тільки не Тимур і тим більше не з померлою дружиною.

Прогулявшись та купивши заплановані продукти Кіра поверталася до квартири свого фіктивного чоловіка. Їй неважко буде приготувати вечерю. Сподівалася, що йому сподобається і вона почує похвалу у свою адресу. Біля під’їзду зупинилася, поставила пакети на лавочку поверх снігу, який товстим шаром лежав на ній. Ще пару раз вдихнула холодного, зимового повітря і тільки-но хотіла взяти пакети до рук, щоб зайти до під’їзду, як почула, як хтось вигукнув її ім’я. Обернулася, за спиною стояла жінка похилого віку, але Кіра її зовсім не знала, а можливо просто не впізнала.

-Вибачте, ми з вами хіба знайомі?- перепитала напружуючи пам’ять, щоб все-таки пригадати жінку, але так і не вдалося.

-Це ви мене вибачте,- сказала винувато жінка, щойно побачила Кіру в обличчя,- обізналася. Чомусь здалека здалося, що ви Кіра, дружина нашого бізнесмена Тимура Андрійовича, ну того, що в іншому будинку, що навпроти проживає. Та потім дійшло, що вона ж покійна. Така молода була. А вас теж Кірою, мабуть, звуть? Ви наша нова сусідка? Чи може у гості до когось прийшли?

-Я…,- Кіра розгубилася від почутого,- я…, я тут у гостях. А чому вона померла? Тобто дружина…того бізнесмена. Хворіла?

-Та де там, цілком здоровою була, молодою, гарною. Ну, такого зросту як ви й фігурою ви теж схожі,- жінка ще раз обвела поглядом Кіру з голови до ніг,- порізала вона собі вени, покінчила життя самогубством. Ходять плітки, що чоловік її до такого стану довів. От і не витримала. Не те щоб втекти від нього та подати на розлучення, так вона вирішила на той світ піти. А ви хоч знаєте, про якого я тут Тимура Андрійовича розповідаю?

-Я…, ні не знаю,- Кіра вдала, що вона просто зацікавилася чужою історією життя,- тут неважливо, знаєш ти людину чи ні. Іноді чужа сім’я цікавіша ніж своя власна.

-Це звісно так,- кивнула головою жінка,- після самогубства дружини зник кудись, наш люб’язний. Та зранку ніби бачила його машину. Мабуть, повернувся. На вид симпатичний, серйозний, увесь такий діловий, тож без сумніву швидко заміну покійній знайде. Тільки співчуваю я тим дівчатам, які поведуться на його чари. Бо хто знає, можливо і наступну до такого доведе. На жаль, не знаю, як він раніше жив. Ну, добре, була рада з вами тут поспілкуватися. Холодно… Не дарма в народі говорять, січень наступає, мороз людей обіймає…

-Всього найкращого вам,- сказала наостанок дівчина через силу зберігаючи посмішку на вустах.

Піднявшись до квартири, Кіра роздягнулася та виклала покупки з пакетів, згадуючи знову і знову розмову з незнайомою жінкою. Чому ходять такі плітки про Тимура? Кіра почала ходити по квартирі роздивляючись і знову переконуючись у тому, що у ній ніхто не жив до тепер. Вирішила, що Тимур цю квартиру орендував, бо не хотів приводити її у свою власну. Щоб вона менше бачила і не ставила лишніх запитань. А можливо, правда, він і сам не хоче повертатися до себе додому, після того випадку.

Та зовсім не це важливо, не квартира, а те, що невже і справді Тимур довів свою дружину до самогубства. Сама ця відповідь, на саме це запитання лякала найбільше. Але не маючи доказів не можна щось стверджувати чи бути у цьому впевненому. А плітки – це всього-на-всього чиїсь вигадки, вирішила вона. Кіра ще трохи посиділа на дивані думаючи про те, як їй бути далі.

-А що далі? Треба приготувати вечерю та зберігати спокій,- сказала голосно сама до себе,- у мене з Тимуром ділові стосунки. І тому, його особисте життя мене не повинно так переймати.

Та готуючи страви вона знову поверталася до думки про те, що невже Тимур і справді може довести жінку до самогубства. Невже він такий монстр? Та з виду і не скажеш. Їй же він подобається, як чоловік. Її тягне до нього, як магнітом з перших хвилин знайомства. І при інших би нормальних обставинах, Кіра була б не проти зустрічатися з таким чоловіком.

-Я зовсім з глузду з’їхала,- Кіра вже смажила на сковорідці котлети,- якщо вважаю, що могла б зустрічатися з таким, як Тимур. А чого б не могла? Звісно, що могла. Тільки цей Тимур не такий вже хорошенький, як я собі тут уявляла. Я повинна нібито його боятися, а натомість…

До квартири зайшов Тимур перериваючи роздуми Кіри, яка злегка занервувала щойно побачила його.

-Як смачно пахне, аж у під’їзд чути,- Тимур скинув верхній одяг,- я впевнений, що на смак теж смачно. Щойно вимию руки…

-Я вже насипаю супчик. І котлетки теж готові. Все як ти й хотів,- Кіра намагалася не подавати виду знервованості.

Тимур із задоволенням повечеряв, іноді краєм ока поглядав у бік Кіри. Для нього не залишилося непомітним, що настрій його фіктивної дружини різко змінився. І був не такий дружній, як зранку. Це означає, що щось сталося і він вирішив дізнатися правду.

-Кіро, ти дуже смачно готуєш. Дякую, мені сподобалося,- Тимур почав із похвали.

-Я рада, що тобі сподобалося,- Кіра встала із-за столу та почала прибирати брудний посуд,- ти йди відпочивай, а я приберуся.

-Сьогодні я вже перекинув першу грошову допомогу твоєму дядечкові,- Тимур зовсім не збирався йти відпочивати, а навпаки почав допомагати прибиратися на кухні.- Ти, мабуть, розмовляла з Германом Федоровичем? Бо вигляд у тебе геть засмучений.

-У мене немає жодного бажання спілкуватися з дядечком. Взагалі, у майбутньому не хочу більше з ним підтримувати родинні стосунки, після того, як він мене змусив вийти за тебе.

-А він тебе прямо змусив? Я все-таки гадав, що ти добровільно погодилася йому допомогти,- Тимур закінчив підмітати підлогу,- Кіро, чому мовчиш?

-Тому що я не хочу з тобою розмовляти. Я пішла спати, так що, на добраніч,- Кіра витерла рушником руки та направилася до кімнати для гостей, намагаючись триматися спокійно.

-Спочатку поговоримо,- Тимурові зовсім це не сподобалося і він підвищив голос,- Кіра, ти що не чула, що я говорю. Спочатку поговоримо, а потім ти підеш спати.

-А хіба нам є про що говорити? Ну звісно, ти ж у мене запитав, тож я відповідаю,- Кіра теж перейшла на підвищений тон,- мене ніхто ні до чого не змушував. Я добровільно погодилася допомогти. Ну як ти задоволений відповіддю? Тепер я можу йти?

-Що сьогодні сталося такого, що ти вся на нервах? Хоч і намагаєшся триматися розсудливо, та в тебе це зовсім погано виходить,- Тимур не відступав і пішов слідом за нею,- Кіро, не змушуй мене кричати.

-Невже я повинна обов’язково відповідати на всі твої запитання?- відчувала, як вона заводиться і що їй майже не вдається більше стримуватися.

-Ні, не обов’язково. Але на деякі запитання я все ж хотів почути відповіді,- Тимур трохи вгамувався, подумавши, як швидко вона його завела.- Поговоримо завтра, а зараз на добраніч.

Та тільки Тимур зібрався вийти та зачинити двері кімнати, щоб дати їй спокій та залишити на самоті, почув запитання. Від якого різко зупинився і відразу і не насмілився повернутися до неї обличчям…