Розділ 6

Пересилюючи втому від безсонної ночі, Кіра зібрала валізу. Взяла все саме необхідне. Стільки часу її не буде вдома, не знала. Подумала тільки про те, що навіть уявити собі не може, як усе має пройти.

-Таню, ключі залишаю тобі,- звернулася Кіра до своєї сусідки,- хочу попросити, щоб ти приглянула за моєю квартирою і квіти поливала один раз у тиждень.

-Не переживай за квартиру, пригляну і за квітами теж догляну,- пообіцяла подруга,- тільки ти так і не сказала, куди надумала їхати. Я ніби повинна знати.

-Я до батьків зібралася.

-В Америку чи що? Погані, мабуть, справи?- занепокоєно запитала Таня.

-З ними все добре,- поспішила запевнити її Кіра, яка так і не наважилася розповісти подрузі правду,- я тільки поїду їх провідати. Дядечко надав мені таку можливість.

-Пощастило тобі, що дядько твій мер,- посміхнулася Таня.

-Дуже пощастило,- відповіла на те засмучено.

Кіра викликала таксі та поїхала до мерії де на неї чекав Тимур. По його вигляду можна було зрозуміти, що він був задоволений собою і це не зважаючи на те, що настрою у нього зовсім не було.

-Я ж тобі телефоном говорив, що давай біля під’їзду тебе заберу, а то з валізою на таксі прийшлося майже через усе місто їхати. І не варто було скільки речей брати, взагалі не треба було їх брати. Я купив би тобі нові,- Тимур поклав валізу до багажника свого автомобіля.

-Мені нічого не треба купувати, у мене є все своє. Я погодилася на це, бо не могла відмовити дядечкові. Це єдина причина,- Кіра намагалася зберігати ввічливість та в неї це зовсім не виходило,- а біля під’їзду просила мене не забирати, щоб із сусідів ніхто не побачив до кого я в машину сідаю. Бо потім пліток не уникнути. А так я сказала, що їду до батьків в Америку. Зрозумів?

-Не треба так хмуритися. Я все зрозумів,- Тимур сів за кермо, а Кіра поруч, пристигнула ремінь безпеки.- Для тебе має значення, що подумають та скажуть люди?

-А для тебе це хіба не має значення?- Кіра поставила зустрічне запитання.

-Для всіх добрим не будеш, і всім не угодиш. Кожен вільний думати, що бажає,- відповів Тимур, який вже завів двигун автомобіля,- дякую, що погодилася допомогти мені.

-Ще раз повторюю, що я не тобі допомагаю, а своєму дядечкові. Взагалі, я не з тих хто обманює людей,- Кіра намагалася не дивитися у бік Тимура,- сказав би своєму дідусеві, що дружина захворіла і не змогла приїхати з тобою.

-Кіро, домовимося, що ти мені не будеш вказувати, як я маю кому відповідати та що говорити,- Тимур додав швидкості.- Скажи, ти всі документи з собою взяла? Чи є в тебе закордонний паспорт?

-Є, я вже раніше була за кордоном,- нехотя відповіла Кіра.

-Після обіду ми будемо в Києві. І перш ніж поїдемо до мене додому заїдемо в РАЦС де нас вже сьогодні зареєструють, як чоловіка та дружину. Зв’язки, мають велике значення і гроші теж,- Тимур обігнав вантажний автомобіль, що їхав попереду,- шлюбний договір теж доведеться підписати.

-Вже сьогодні?- Кіру навіть налякала така заява з його боку.- Чи обов’язково треба офіційно розписуватися? По твоїм розповідям, дідусь навряд чи буде заглядати у паспорт.

-Він не буде. Кіро, не треба мені тут влаштовувати допит і виказувати свої припущення,- Тимур намагався стриматися і не переходити на підвищений тон,- я сказав, що треба розписатися, то ж і розпишемося. Без зайвих запитань від тебе. Я зовсім не хочу тобі хамити, чи якимось чином тебе ображати, але, будь ласка, не доводь мене до цього. Давай чітко сформулюємо умови договору і будемо його дотримуватися. Згодна?

-Згодна,- трохи перегодя відповіла Кіра,- так буде правильно. У мене, розумієш, нерви почали здавати, від останніх подій, які відбулися у моєму житті. Врешті-решт, я добровільно погодилася на все це. Тому обіцяю тобі, що вгамуюся і буду поводити себе спокійно. Зайвих емоцій проявляти не стану.

-Овочем теж не треба бути,- посміхнувся Тимур, гідно оцінивши розсудливість Кіри,- будь сама собою. Ми можемо гарно ладити й тоді час мине швидко. І головне, нас не буде все це так напружувати та нервувати. Знову друзі?

-Друзі,- погодилася Кіра, бо розуміла, що він має рацію.

На той момент, коли заїхали в Київ, Кірі вже повністю вдалося здолати свою роздратованість. Вирішила, по-іншому на це все подивитися і не так бурхливо реагувати. Треба сприймати цю поїздку, як ділову. Так легше. Побуває в Франції, а там може попросить Тимура, щоб її відпустив в Америку. Поїде та провідає батьків. Тільки, як вона батькам все це поясне. Про це подумає потім. Та скоріш за все нічого вигадувати не стане, розповість як є. Бо батьків точно обманювати не хоче. Вони-то все зрозуміють. Та про це потім. Кіра заглибилася у свої роздуми й не помітила, як Тимур вже зупинився біля РАЦСу. Дівчина слухняно вилізла з машини посміхнувшись сама до себе.

-Яка причина твоєї посмішки?- запитав Тимур.- Невже радієш тому, що через пару хвилин станеш заміжньою жінкою.

-Заміжньою жінкою, я могла стати вже два рази, аби не була такою категоричною і віддавала перевагу розуму, а не почуттям,- зізналася вона йому,- у двох випадках у мене могло б бути гучне весілля. Я б обрала вишукану весільну сукню і запросили б гостей до ресторану, який би прикрасили різними, живими квітами й грав би оркестр. А ще до РАЦСу я б зі своїм нареченим приїхала на білому лімузині, а не на чорному позашляховику.

-Твоя мрія обов’язково колись збудиться,- Тимур підійшов ближче до Кіри,- я обіцяю тобі, що постараюся бути тобі гарним другом. І буду щиро вдячний за допомогу.

-Не будемо починати знову цей монолог, бо не витримаю і піду геть. І тебе і дядечка пошлю до біса,- Кіра круто розвернулася та пішла в середину будівлі.

Їх розписали швидко, без будь-яких запитань. Правда спитали про обручки, та Тимур відповів, що зараз це неважливо. Для Кіри дивно було це почути у такому місці. Звісно, що у їхньому випадку обручка неважлива. Бо у них фіктивний шлюб, який абсолютно нічого спільного не має зі справжнім. Адже обручкою обмінюються у знак вірності та любові, а не в знак обману та вигоди.

-Ну от і все, я заміжня,- сказала Кіра у голос після того, коли вийшли з РАЦСу,- як не крути, а по документах це перший мій шлюб у моєму житті.

Тимур зберігав тишу, нічого не коментував і… та взагалі нічого. Він не став проявляти абсолютно ніяких емоцій і почуттів. Потім заїхали до магазину і Тимур купив їй обручку, бо без неї ніяк не обійтися. А собі, ні. Мабуть, одягне ту, яка вже у нього є, подумала. Кіра теж без емоцій одягла обручку і слідом за Тимуром вийшла з магазину.

-Може заїдемо до ресторану та повечеряємо?- раптом запитав.- Бо вдома у мене пустий холодильник. Правда, можемо замовити їжу додому.

-Та я б не проти і в ресторані повечеряти,- похмуро відповіла Кіра.

-Добре, поїдемо до ресторану,- вони знову сіли до машини.

Вечір підібрався непомітно. І Київ засяяв новорічними вогнями. Кіру захопила краса святкової столиці. Пролітав дрібний сніжок роблячи видовище ще чарівнішим.

-Востаннє, я була в Києві на ялинці два роки потому і тому встигла забути, як це красиво,- сказала Кіра чи то Тимурові, чи то сама собі.

Він чудово чув, що вона говорила та запитувати нічого не хотів. Думав про те, що знову одружений, хай і фіктивно. А ще місяць потому, біля могили своєї покійної дружини обіцяв, що ніколи ні на кому не одружиться. І навіть у бік іншої жінки не подивиться. А тепер що? Виходить порушив обіцянку. Та намагався себе виправдати тим, що обставини його змусили так чинити. Щойно викрутиться зі скрутної ситуації, повернеться до раніше прийнятого рішення.

Тимур зупинився біля дорогого ресторану, Кіра це відразу зрозуміла по фасадному виду та місці розташуванні. Що ж, така людина, як Тимур Андрійович може дозволити собі повечеряти у такому місці.

-Це ресторан мого товариша,- коротко повідомив Тимур Кіру,- тут смачно готують. Тобі сподобається.

-Я дуже зголодніла і готова їсти навіть і несолені страви,- чомусь Кірі захотілося пожартувати та потім зрозуміла, що не варто цього робити.

Вони повечеряли швидко, так і не перекинулися жодним словом. Навіть погляди їхні за весь вечір так і не зустрілися. Кіра тільки подумала, що день фіктивного весілля це, ну, дуже похмурий день. Та по-іншому, мабуть, у цьому випадку і не буває. Після того, як повечеряли поїхали до Тимура додому.

-Моя квартира знаходиться на п’ятому поверсі,- він припаркувався на автостоянці, що знаходилася у житловому комплексі.

Тимур проживав у елітному та найпрестижнішому районі столиці. Кіра очікувала цього. Їй стало цікаво дізнатися скільки у нього готелів. Та Тимур був не тільки власником готелів, а й засновником великої компанії. Яка проєктувала та запускала готельні об’єкти та здійснювала ефективне управління тими що існували. Багато власників готельної нерухомості передавали свої готелі під управління заснованої Тимуром компанії, для того, щоб їхні проекти були більше прибутковішими.

Ті готелі, які належали Тимурові знаходилися у центрі столиці. У майбутньому він планував ще побудувати готелі в інших містах України й навіть за кордоном. Одним словом бізнес у нього був вдало налагоджений і приносив хороший, стабільний прибуток. Тільки особисте життя Тимура не складалося і щасливою людиною його, аж ніяк не назвеш.

-Пару днів побудемо в Києві, бо маю розв'язати робочі питання перед від’їздом за кордон,- повідомив Тимур Кіру піднімаючись ліфтом на п’ятий поверх,- я в ці дні повністю занурюся у роботу, тому тобі доведеться саму себе розважати. Не проти?

-Ні. Я залюбки прогуляюся містом. Сходжу та подивлюся на найголовнішу ялинку країни,- Кіру навіть це порадувало, бо буде можливість подумати, налаштувати себе на подальші, як-то кажуть «шлюбні ігри».

-Я лишу тобі банківську картку, якою можеш сміло користуватися і не відмовляйся,- Тимур вже відмикав двері своєї квартири пропускаючи Кіру вперед,- поживеш у кімнаті, яка виділена для гостей.

-Гарно тут у тебе,- сказала Кіра роздивляючись навколо,- квартира велика, простора. Не те що в мене.

-У тебе теж хороша та затишна квартира,- поспішив їй відповісти Тимур,- тільки труби водопроводу та крани все ж таки варто тобі буде замінити, щоб знову не затопити сусідів.

-Коли повернуся додому, то подбаю про це,- Кіра роззулася та скинула свій пуховик, який Тимур повісив до шафи.

-Взувай капці та проходь. Я тобі все покажу та розповім,- Тимур теж перевзувся.

Кіра очікувала побачити світлини його покійної дружини й те що належало їй. Та натомість зовсім нічого не помітила такого, що могло б нагадувати про те, що тут ще нещодавно проживала жінка. Ніяких жіночих речей та взагалі нічого, якось жіночного. Ніби це квартира, холостяка, куди не глянь. Їй здалося це дивним та запитувати нічого не стала. Тільки подумала про те, що можливо Тимур сховав усі речі, які б нагадували йому про померлу дружину. Мабуть, він її дуже кохав і нестерпний біль втрати не давав йому спокою. Тільки чому обірвалося її життя? Кіра хотіла про це теж дізнатися.