Розділ 4

Прийнявши ліки проти головної болі, Кіра лягла на своє ліжко, намагаючись не думати про те, що зараз вона не сама знаходиться у своїй квартирі. А з незнайомим чоловіком, який пробудив у ній бурхливі емоції. Дивно, що зовсім не відчувала страху і була впевнена у його порядності. Тимур, викликав у ній не тільки бажання близькості, а й довіру. Виснаженість від безсонної ночі та легке похмілля від перепитого шампанського взяли верх над роздумами й Кіра задрімала.

Прокинулася аж під вечір від приємного запаху, який лоскотав її ніздрі. Відразу і не зрозуміла, що це так смачно пахне і хто міг порядкуватися у неї на кухні. Та потім різко сіла на ліжкові, згадавши про те, що вона зараз не сама у своїй же власній квартирі. Тимур… Невже він до цього часу ще не пішов, а лишався у неї цілий день, а тепер ще й готує на її кухні без будь-якого дозволу. Як без дозволу? Вона ж сама сказала, почувайтеся, як вдома, от він і почувається, як вдома.

Кіра опанувала свою роздратованість, швидко одяглася у спортивний костюм та зав’язала волосся у хвіст, розправила чілку. Вона все ж покрутилася перед дзеркалом оцінюючи свій зовнішній вигляд. Хай там як, а їй хотілося бути привабливою в очах чоловіка, який без сумніву їй сподобався. Та Кіра не дозволяла собі цього визнати, бо це безглуздо і неправильно. І як же ніяково від того, що Тимур помітив у ній зацікавленість ним. Ну що ж, якщо це й так, то тепер він змінить свою думку і переконається у тому, що помилився у своїх висновках, що до того, що сподобався їй.

Кіра тихим кроком зайшла на кухню, хотіла крадькома подивитися над чим він там чаклує. Та по запаху вже було і так зрозуміло, що смажить картоплю. Та їй не вдалося залишитися непомітною, бо Тимур відразу посміхнувся до неї обертаючись.

-Я тут вирішив приготувати вечерю. Сподіваюся, що ви на мене не ображаєтеся за мою нахабну поведінку. До речі, мій одяг вже висохнув і тепер я зможу вас залишити. Чи перестала вас турбувати головний біль?- Тимур помішав на сковорідці картоплю,- майже готова. Я не майстер у кулінарному мистецтві, але впевнений, що буде смачно. Та оцінку цій страві повинні дати саме ви. То як?

-Не розраховувала я на свіжоприготовлену вечерю,- Кіра сіла за столик,- голова у мене більше не болить і почуваюся я себе значно краще. Дякую, що поцікавилися. Мій холодильник майже порожній, бо ніяк не очікувала гостей.

-Я помітив,- Тимур дістав тарілки із навісної шафи та почав туди насипати картоплю,- та в цьому немає нічого страшного. Я вже встиг сходити до магазину, який неподалік від вашого будинку знаходиться. Галина Семенівна, люб’язно показала мені шлях. Я купив деякі продукти, а також каву, бо ваша баночка майже порожня і звісно, про зелений чай теж не забув. А от шампанського не став купувати, дарма, що свято. Чи все ж таки треба було?

-Ви ще й досі вважаєте, що я полюбляю випити? Ви мене ображаєте.

-Зовсім не хотів, це був невдалий жарт. Вибачте, будь ласка,- Тимур закінчив возитися біля газової плити та сів за столик,- замість шампанського я купив томатний сік. Геть забув про нього. Зараз дістану з холодильника.

-А картопля смачна,- Кіра спробувала страву,- знаєте, ви перший чоловік, який приготував для мене вечерю. Раніше мені самій доводилося це робити. Дякую, вам за цю турботу.

-Приємно бачити, що ви посміхаєтеся, а то до цього одно хмурилися та були нічим не задоволені. Я розумію, що причина то в мені. Тому прошу у вас ще раз вибачення і пропоную стати друзями,- Тимур налив томатний сік у склянки для неї й для себе,- і якщо ви згодні, то може перейдемо на ти?

-Згодна,- Кіра кивнула головою погоджуючись.

-Тоді з Новим роком тебе подруго,- Тимур підняв склянку соку.

-І тебе з Новим роком Тимуре.

Повечерявши Тимур зібрав брудний посуд зі столу і почав мити під краном. Кіра хотіла заперечити та Тимур не дозволив їй.

-Ти краще завари нам чай, ні, мені краще кави,- попрохав Тимур,- і розкажи чим ти займаєшся, де працюєш.

-У мене є свій приватний книжний магазин. Завтра вже хочу вийти на роботу, але можливо і післязавтра. Ще не визначилася з цим.

-Я помітив, що у твого дядечка дуже багато книг. Гадаю, що він колекціонує їх і я припускаю, що ти йому в цьому допомагаєш,- Тимур домив останню тарілку та знову сів за столик, взяв до рук чашечку з кавою приготовлену Кірою.

-Вірно, мій дядько активний покупець у моєму магазині. І взагалі, він мені-то і допоміг з його відкриттям. А ти чим займаєшся? І як потрапив на вечірку до мого дядечка? І чому не веселився разом з усіма гостями, а спав собі у бібліотеці?- Кіра хотіла отримати правдиві відповіді, щоб нарешті зрозуміти хто є цей чоловік.

-Ти прямо мене закидала питаннями, що я навіть і не знаю на яке починати відповідати в першу чергу,- насправді, Тимур не хотів давати жодної відповіді та не міг і надалі поводитися неввічливо, грубо і порушити ту гармонію, яка виникла між ними,- я маю декілька готелів у Києві, і планую побудувати ще один.

-Невже у нашому місті?- здогадливо запитала Кіра.

-Можливо. Це питання ще лишається відкритим для мене. А зараз я вже мушу йти,- Тимур встав із-за столика та пішов до коридору, одягнув свою дублянку,- дякую тобі Кірочко за гарний час проведений з тобою.

-І тобі дякую, за починений кран та смачну вечерю,- Кірі стало сумно, що він вже вирішив піти, бо їй хотілось, щоб лишився.

-Я знаю, ти б хотіла більшого,- Тимур ніби прочитав її думки доторкнувшись своєю долонею до її щоки, заглядаючи прямо у вічі,- але я не можу.

-Ти одружений?

-Я був одружений, але три місяці потому я поховав свою дружину і до нових стосунків ще не готовий. Але знай, що ти в мені пробудила бажання повернутися до життя,- продовжуючи тримати долоню своєї руки на Кіриної щоці, Тимур провів пальцем по її губах пробуджуючи у них чутливість.

А потім злегка доторкнувся своїми губами до її губ. Кіра заплющила очі, ще не до кінця сприйнявши ту інформацію, яку щойно почула. Вона жадала поцілунку, але він так і не поцілував. Залишив її стояти посеред коридору, а сам пішов. Кіра притулилася спиною до зачинених дверей опановуючи збудження у своєму тілі й засмучено видихнула, зрозумівши, що її новорічна пригода щойно закінчилася. А хіба вона не цього хотіла? Так хотів розум, а тіло нило від бажання, хотіло продовження… У двері подзвонили й Кіра зраділа, бо була переконана, що це повернувся Тимур. У якого не вийшло перебороти у собі силу пристрасті. Ривком відчинила двері.

-З Новим роком подруго,- на порозі стояла Таня, сусідка Кіри.

-Таню, це ти?- розчарування в мить знову засмутило її.

-Ти що подруго п’яна, що мене не впізнаєш?- Таня зайшла досередини квартири уважно вдивляючись у Кірине обличчя.- Чи може дах поїхав?

-Прошу тебе Таню, припини жарти,- Кіра посміхнулася до подруги,- тебе теж з Новим роком.

-Вимикай світло та пішли до моєї квартири, посидимо та поспілкуємося. Олена та Тамара вже сидять за столом, а чоловіки…,- Таня махнула рукою, - у них свої розваги, захотілося їм у більярд пограти, і це після добре випитої горілки.

-Я зовсім не проти,- Кірі хотілося відволіктися від думок про Тимура…

Наступного дня Кіра все ж пішла до свого книжкового магазину. Краще вже на роботі посидіти, чим самій у чотирьох стінах. І це, попри те, що ще день потому їй так кортіло побути на одинці. Зараз вже не думала про Олексія, як було і як могло бути. Вона вже зовсім не шкодувала, що відмовилася виходити за нього і совість, як їй здавалося спочатку взагалі не хвилювала її. Не було на то причин.

Тимур… Про нього варто забути й ніякими там надіями не потрібно себе тішити. Після його зізнання Кіра зрозуміла, що йому зараз не до розваг. А вона-то зовсім не проти була з ним … порозважатися, нарешті зізналася сама собі у своїх бажаннях. Цей спалах пристрасті, імовірно, який відбувся через випите те саме «французьке» шампанське. А можливо зовсім і не через шампанське, а, тому що Тимур їй сподобався з першого погляду. Може, саме такого чоловіка чекала і мріяла зустріти. Та він, ще не відійшов від втрати той, яку без сумніву кохав. Звісно, що кохав ту жінку, якщо одружився з нею і не готовий так швидко забути її. А стільки хіба потрібно часу, щоб відпустити свою померлу дружину і покохати знову? Та він і сам напевне не знає, бо ніхто не знає і ніхто не може відповісти на ці запитання. Можливо іншу так покохати й не зможе.

Покупців майже не було та Кіра і не розраховувала на великий потік у ці святкові та вихідні дні. Зателефонував дядько Герман Федорович, який спочатку поцікавився самопочуттям, а потім попросив Кіру приїхати до мерії.

-Дядечко, ви мене лякаєте своїм несподіваним проханням,- Кіра не знала, що й думати.- Сталося, мабуть, щось серйозне?

-Не переживай ти так, мені тільки потрібна твоя допомога в одній справі,- Герман Федорович поспішив заспокоїти свою племінницю,- це стосується роботи. Приїжджай і поговоримо на місці.

Кіра зачинила магазин та викликала таксі. У неї з’явилося незрозуміле передчуття не то хорошого, не то поганого. Дядечку Кіра аж ніяк не може відмовити у проханні, яке б воно не було. Звісно, якщо це не якась божевільна примха. Та Герман Федорович, був серйозною людиною і гарним мером свого міста. Його поважали мешканці та цінили за те, що він ніколи не лишався байдужим до проблем міста і наполегливо працював для покращення добробуту громадян.

Герман Федорович, це чоловік п’ятдесяти п’ятьох років з гарно підтягнутим тілом та сивим волосся, носив окуляри у позолоченій оправі. Та була у нього слабкість до грошей, яка привела до той ситуації у якій він на цей момент опинився. І сам тепер, вже не раз пошкодував, що невдало розпорядився на цей раз не тільки бюджетними коштами, а й своїми власними. Напозичався та вліз у борги. Герман Федорович був тоді переконаний, що вчасно зможе розрахуватися з боргами та не вийшло. Та й ще новорічна вечірка вибила з колії, бо потягнула за собою великі затрати. Зараз зрозумів, що не варто було все те влаштовувати. Ні… Він все правильно зробив, бо на вечірці були люди, які очікували цього і навіть наполягали на її проведенні. Це було свято для чиновників та підприємців, які зовсім і не були друзями. Скоріш знайшли крайнього, який потурбувалася про їхні розваги. І цим крайнім був цей самий Герман Федорович. Він розумів, що багатьом тим хто був на цій вечірці завдячує своїм кріслом мера і тому мав годити їм.

Кіра зайшла до кабінету дядечка і завмерла від здивування. На дивані сидів Тимур, який закинувши ногу за ногу пив каву і теж чекав на Кіру.