Розділ 3

Кіра поспішила одягнути свою шубку та поспіхом вибігла на вулицю, щоб відірватися від Тимура і як-небудь все ж таки самостійно добратися додому. Звісно, вона була вдячна своєму дядечкові за турботу та не ту він людину попросив про послугу. Аби це був хтось інший, то без заперечень би погодилася, щоб її відвезли. Хай хто завгодно, аби тільки не Тимур.

-Моя машина припаркована праворуч, відразу за огорожею,- почула Кіра голос Тимура від якого, як вважала, що відірвалася,- може досить мені перечити та тікати.

-Не хочу більше ніколи вас бачити та в одну машину з вами не сяду,- Кіра майже вийшла з території котеджу і хотіла повернути ліворуч.

-Я сказав стояти,- підвищив голос Тимур.

-Та хто ви такий, щоб мені наказувати? Не смійте… - та Кіра все-таки зупинилася, щось змусило її покоритися йому.

-Я взагалі не розумію, чому ви від мене намагаєтеся втекти,- Тимур порівнявся з дівчиною накинувши на свої плечі чорного кольору дублянку, яку до цього тримав у руках, бо не встиг одягнути її у будинку,- не має значення, що нещодавно трапилося у бібліотеці. Ви просто невдало впали… принаймні відтепер я так вважаю. І годі, поводитися по-дитячому і робити похмуре обличчя, не забувайте про те, що сьогодні свято і варто розслабитися та повеселішати.

-Дякую, та я вже сьогодні вдосталь навеселилася,- Кіра трохи вгамувалася,- а тепер мені б хотілося опинитися у своїй квартирі, закутатися у теплу ковдру і випити зеленого чаю, бо після випитого шампанського у мене і справді розколюється голова.

-Так я тут для того, щоб виконати ваші бажання,- Тимур дістав із кишені дублянки ключі від своєї машини,- сідайте до салону та показуйте куди їхати.

-Які це ви бажання хочете виконати?- недовірливо запитала Кіра сідаючи у машину.

-Довести вас додому і якщо дозволите, то я турботливо приготую вам зелений чай і навіть можу вкрити ковдрою,- не то серйозно, не то жартуючи відповів Тимур рушаючи з місця.

-Ви просто довезіть мене до мого будинку і на тому все,- відрізала Кіра,- більше ніякої турботи стосовно мене не варто проявляти. Щойно зупинитися біля мого під’їзду ми з вами розпрощаємося назавжди. І додайте, будь ласка, швидкості, а то ми не їдемо, а повземо подібно черепашці. І на перехресті на право треба буде повернути.

-Дарма, що сьогодні Новий рік, я правила дорожнього руху порушувати аж ніяк не збираюся. Якою по місту швидкість призначена, той і будемо їхати. Ви зрозуміли Кіро?- посміхнувся Тимур подивившись у бік дівчини.- Чому ви такі роздратовані? Ще нещодавно, я ніби подобався вам, а тепер ви намагаєтеся якомога швидше здихатися мене. Може…

-Ніякого може немає. Ми приїхали. Дякую, що підвезли,- і Кіра хотіла вилазити з машини, коли помітила у вікнах своєї квартири світло.- У моїй квартирі злодії…

-З чого ви зробили такі висновки?- перепитав Тимур, простеживши за поглядом Кіри,- можливо ви просто забули вимкнути світло.

-Я ніколи не забуваю ні вимикати світло, ні замикати дверей,- заперечила Кіра,- треба негайно викликати поліцію. А телефон я то залишила вдома, дайте мені свій.

-Пропоную не поспішати з викликом поліції, а піднятися та подивитися,- Тимур наполягав на своєму,- ви посидьте у машині, а я сам піднімуся і все з’ясую.

-Підемо разом,- і Кіра відчинила пасажирські дверцята.

Не зважаючи на четверту годину ранку по місту де-не-де ще чувся вибух феєрверків. Місто ще знаходилося у святковому збудженні. Ще працювали нічні магазини й по вулицях у піднесеному настрої компаніями ходили люди. Та потроху все мало йти на спад, втомленість та сон повинні були брати верх… Піднявшись на третій поверх Тимур з Кірою зупинилися біля квартири. У руках Тимур тримав монтажний лом, який дістав із багажника свого автомобіля і на всякий випадок прихопив з собою. Він притулив свій палець до своїх губ, даючи знак дівчині зберігати тишу і залишатися стояти біля квартири. Двері були трохи прочинені й Тимур штовхнув їх ногою, крадькома проходячи досередини. Тільки-но він увійшов, як почув чоловічий вигук:

-З Новим роком тебе, кохана моя Кіра,- і незнайомець хотів було кинутися обіймати, як він думав Кіру та завмер від здивування.

Тимур дивом стримав удар, бо ще б трохи й цей самий лом врізався б в обличчя…

-Олексій?!- Кіра, почувши голос колишнього свого нареченого, забігла до своєї квартири здивовано дивлячись на нього.- Як?

-Я ще не встиг повернути тобі твої ключі. І тоді, коли згадав про це, то вирішив влаштувати тобі сюрприз з надією, що ми знову зблизимося. Та я і трішечки гадки не мав, що ти повернися додому не сама. Тепер я все розумію, це через нього ти відмовилася виходити за мене заміж,- Олексій вказав пальцем у Тимура.- Як ти могла мені зрадити з цим…

-Слідкуй за своїми словами,- крикнув на нього Тимур,- а то точно отримаєш.

-А ну, припиніть,- Кіра врешті-решт відійшла від шоку,- Тимур Андрійович гість мого дядечка і він тільки підвіз мене додому і на тому все. І хай там як, а між нами Олексію все скінчено. Я до тебе не повернуся. Вибач мені, що я відмовилася вийти за …

-Ви не повинні у нього просити вибачення,- почав було Тимур.

-А ви не вмішуйтеся. Це зовсім не ваші справи,- Кіра була на межі нервового зриву, відчувала, що зараз у неї почнеться істерика.

-Ти навіть не уявляєш, як сильно ти зробила мені боляче,- Олексій одягнув свою куртку та спортивну шапку і хотів вже було виходити з квартири, коли обернувся та додав,- я всяке гадав. Гадав, що можливо ти злякалася весілля і заплуталася. Що тобі, можливо, необхідно більше часу на роздуми, але про те, що у тебе є інший, для мене це удар нижче поясу.

-Чому ти не віриш, що цей чоловік зовсім незнайомий мені,- Кірі було до сліз неприємно, що колишній наречений не вірив їй, а вона хотіла довести свою правоту,- Тимуре Андрійовичу, скажіть йому, що ми з вами чужі люди.

-Ще торік ми дійсно були чужими,- з посмішкою відповів Тимур спостерігаючи за сценою, яка його забавляла.

-Та як ви можете,- Кіра щосили зі злістю хотіла відштовхнути Тимура у бік та той анітрохи не зрушив з місця,- ви псуєте мені репутацію вашими жартами… Олексійко, будь ласка…

-Ваш колишній наречений не дочекався детальної розповіді,- посміхнувся знову Тимур,- для вас так буде краще, не буде більше набридати.

-Та звідки вам знати, що для мене буде краще,- Кіра ще сильніше засмутилася опустивши руки,- коли я і сама не знаю, що для мене краще.

Двері квартири залишалися відчиненими настіж і тому без стуку до неї забігла сусідка, та, що проживала знизу, якраз під Кірою. Це жінка років шістдесяти, з зайвою вагою та розкуйовдженим сивим волоссям на голові. Відкашлявшись та вирівнявши подих, щосили закричала:

-Ви мене затоплюєте,- подивилася розлючено спочатку на свою сусідку, а потім на Тимура,- у мене зі стелі вода не те, що капає, а прямо струмком тече. Чого ви на мене так втупилися, ніби не розумієте. Кран Кіро у тебе потік. Ви що дійсно не розумієте? Я нібито українською мовою розмовляю.

-Галино Семенівно у кого кран потік?- Кіра відразу і справді не зрозуміла, бо її думки були на іншій хвилі.- У мене?

-У тебе,- ще голосніше вигукнула Галина Семенівна.

Нарешті Кірі дійшло і вона кинулася до ванної кімнати, а сусідка за нею. Та Тимур, який вже встигнув скинути з себе верхній одяг, намагався зрозуміти де протікає.

-Кіро у вас розвідний ключ є?- запитав поспіхом Тимур закочуючи рукава,- швидко несіть хоч який-небудь. І починайте воду вимочувати, бо у ваших сусідів, що проживають знизу скоро стелі відпадуть.

Кіра побігла на балкон, бо саме там у неї зберігалася сумочка з інструментами, яку вона схопила та принесла Тимурові. Він за лічені секунди знайшов необхідний ключ та відремонтував кран.

-Оце я розумію чоловік, красень та майстер на всі руки,- Галина Семенівна вже заспокоїлася та посміхалася до Тимура.- Вас як звати? Ви, мабуть, новий наречений нашої Кіри? Гарний, гарний…

-Ніякий він мені не наречений,- заперечила Кіра, яка вже ганчіркою витирала підлогу і Тимур оцінив, ту, спокусливу позу у якій вона зараз знаходилася, а потім все ж не втримався від коментаря.

-Вам ця коротенька сукня, ну, дуже пасує, - Тимур витер ліктем своє обличчя, а потім звернувся до Галини Семенівни,- дуже прикро, що саме у новорічну ніч сталася ця неприємна річ. Сподіваюся, що ви не будете гніватися, бо все-таки це ненавмисно, а випадково.

-Я вам цими днями занесу кошти на ремонт стелі,- додала Кіра кинувши ганчірку у відро з водою та осмикнула поділ своєї сукні, відчуваючи незручність через так званий «комплімент» зроблений ним,- вибачте, будь ласка, за ці проблеми. Коли я виходила з дому усі крани були закриті… і…

-Та заспокойся ти Кіро,- махнула рукою сусідка продовжуючи спостерігати за Тимуром,- з ким не буває. Це ще добре, що ти вже вдома та такий чоловік під боком. Ми люди свої, все розуміємо. Чи можна до вас звертатися, коли мені чоловічи руки знадобляться?

-Галино Семенівно,- обурилася Кіра,- Тимур Андрійович тут зовсім не живе і не збирається не те щоб жити, а взагалі більше сюди заходити. Дозвольте я вас проведу та з Новим роком.

-Вас теж з Новим роком,- жінка неохоче попрямувала до виходу,- про такого чоловіка з золотими руками годі й мріяти. Хай щастить вам у цьому році.

-І вам теж,- Кіра з полегшенням видихнула, зачинивши двері за Галиною Семенівною,- якась божевільна ніч... Навіщо ви роздягнулися?

-У мене одяг промокнув, необхідно його просушити,- Тимур скинув з себе свою футболку з рукавами,- якщо я вийду мокрим на вулицю, то можу підхопити запалення легень.

Смуглявий, оголений чоловічий торс прикував до себе дівочий погляд. Пружній прес та стальні м’язи говорили про те, що Тимур регулярно навідувався до тренажерної зали. На лівому плечі у нього була вибита тату тигра. Яка символізувала сильний характер, лідерські якості та самодостатність господаря цієї тату. Кіра в мить відчула, як циркуляція крові у її жилах із шаленою швидкістю набрала обертів та потепліло усередині від збудження. У неї збільшилося серце биття, а дихання стало таким, ніби вона щойно пробігла стометрівку в рекордно короткий термін.

-Зовсім не хотів вас бентежити,- Тимур намагався зберігати серйозність та від його погляду не вислизнули ті емоції, які зараз переживала Кіра.- Чи можу я розвішати свій одяг на батареї?

-Ви знущаєтеся?- Кіра опустила очі.- У вас, що зовсім совісті немає?

-Я вас зрозумів,- обурено відповів Тимур,- це у вас зовсім немає жалю, вас тільки турбує ваш особистий комфорт. Вибачте, за незручність, я зараз вже йду.

-Лишайтеся,- вигукнула Кіра, бо її зачепили його слова, вдарили по самолюбству і вона вихопила з його рук одяг та повісила на батареї,- поки він буде сохнути, можете посидіти або полежати на дивані у великій кімнаті та увімкнути телевізор…, а ще я можу пригостити вас кавою або чаєм… і дякую вам, що відремонтували кран, бо у такий час не знайти сантехніка…., і можливо, давайте я вам дам плед, який ви зможете накинути собі на плечі, щоб не замерзнути…

-Кірочко, будь ласка, зупиніться, я вас прошу, бо ви не на жарт рознервувалися,- Тимуру вперше стало перед нею ніяково.

-Почувайтеся себе як вдома, а я піду до своєї спальні, бо мені здається, що у мене зараз розірветься голова від болю… Мені необхідно полежати…