Розділ 2

Відпивши воду, Кіра несміло подивилася на чоловіка, який викликав у неї бажання інтимної близькості. Незнайомець підійшов до каміна, присів та підкинув туди ще дров, спостерігаючи за яскравим полум’ям. Він був високий, широкоплечий, з гарною поставою та коротко підстриженою зачіскою. Брюнет з легкою щетиною на обличчі та красивими темно-синіми очима, що зводили з розуму. Виглядав він років на сорок і мав доволі серйозний та сумний погляд, попри глузливу посмішку, яка не сходила з його вуст. На відміну від Кіри він був одягнений далеко не святково, а саме, в темно-сині вузькі джинси та в чорну футболку з довгим рукавом, яка облягала торс та виділяла його міцні м’язи.

Коли чоловік обернувся до Кіри обличчям, вона швидко опустила свої очі відчувши сором’язливість, яка охопила її в ту мить, коли він подивився на неї. Взагалі, Кіра була спокійна, відповідальна, добре вихована, але могла завжди за себе постояти, знала, як відповідати на образи. У тверезому стані вона б ніколи не те що не наважилася, а зовсім би не посміла чіплятися першою з поцілунком до незнайомого чоловіка. У цьому винне шампанське. Зараз, коли в очах потроху почало розвиднятися й алкогольне сп’яніння вивіюватися, Кіра бажала якомога швидше покинути будинок дядечка. Скоріше б опинитися у себе у квартирі та постаратися забути про цю ганьбу, яка з нею щойно сталася. Підвелася, щоб йти та ноги не хотіли її слухати й вона знову бухнула на диван.

-Мабуть, прагнете спуститися донизу, щоб ще випити келих шампанського? Та роблячи висновок з вашого вигляду, я б вам порадив стриматися,- незнайомець прижмурив очі продовжуючи розглядати Кіру,- а то мало чого, знову почнете на чоловіків кидатися. Хоча, я б і не сказав, що ви належите до легковажних. Мабуть, все-таки алкоголь пробудив у вас збудження. А хлопця, мабуть, не маєте, бо у такий день самі та ще й у такому стані. Але…

-Будь ласка, зупиниться з вашими висновками.

Взагалі ніколи нікому не дозволяла, щоб хтось казав їй таке неприємне в її адресу. Аби не сп’яніння, то знала б, що відповісти, але зараз важко було і два слова зв’язати й тому Кіра сказала те, що перше спало на думку виправдовуючи себе:

-Цими днями я відмовилася виходити заміж. І він не перший кому я відмовила, тому проблем з чоловіками у мене немає. Нічого такого не подумайте. Я просто невдало впала. Мені треба додому, викличте мені таксі.

-Через десять хвилин годинник проб’є дванадцяту годину, тому таксі на даному етапі важко упіймати. Зустрінемо Новий рік разом у цій бібліотеці, а потім я відвезу вас додому,- чоловік підійшов та сів поруч з Кірою на дивані,- пропоную познайомитися. Мене звати Тимур. А вас як?

-Кіра, але я не збираюся лишатися з вами у цій бібліотеці. І тим більше зустрічати з вами Новий рік. Я повинна спуститися до гостей, якщо не можу потрапити додому. Зустріну Новий рік краще з ними, чим з вами на одинці,- Кіра підвелася та осмикнула поділ своєї зеленої сукні, вже впевненіше тримаючись на ногах,- взагалі, я цей Новий рік хотіла зустріти на одинці.

-І що вам завадило, чому передумали?- поцікавився Тимур опускаючи свої очі на Кірині ніжки.

-Тому…

Та Кіра не встигла відповісти, бо настінний годинник, який висів над каміном бамкнув дванадцяту і за вікном гучно пролунав феєрверк, який освітив кімнату і водночас злякав дівчину. Невдало переступивши ногою, вона знову перечепилася та впала Тимурові в обійми, який продовжував сидіти на дивані. Вони опинилися в притул один до одного, їхні погляди знову зустрілися. Кіра знову відчула спалах у своєму тілі. Заплющила очі. Хвиля збудження пробіглася по ній і бажання віддатися йому. Вперше в житті їй хотілося віддатися незнайомому чоловікові нічого не питаючи. Та здоровий глузд взяв все ж верх. Вона ж на це аж ніяк не здатна і не хоче ставати іншою, суперечити своїм принципам. Щосили опираючись своїми долонями на його грудях, відштовхнулася від нього намагаючись стати на ноги. Вона відчувала, як б’ється його серце та подавила клубок, який ніби застряг у неї в горлі.

-З Новим роком Кіро,- привітав Тимур дівчину, мимоволі кинувши свій погляд на її повні груди й відчув, пристрасть, яка палала в ній, підвівшись з дивану нахабно додав, - бачу, що ви ще й досі згораєте бажанням опинитися зі мною в одному ліжку.

-Та як ви смієте... Ви негідник…,- а потім Кіра підняла руку, щоб дати йому ляпас, бо емоції, які він у неї викликав бурхливо розгнівали її.

Але Тимур перехопив її руку та заламав за спину притулившись до неї й дивлячись їй прямо у вічі. Вона продовжувала глибоко дихати, але очей не відводила та потім не витримала:

-Відпустіть, мені боляче…

-Ще жодна жінка у світі не підіймала на мене руку,- сказавши це Тимур відпустив її та відійшов знову до каміна,- забудемо про це непорозуміння. Будемо вважати, що я вас не так зрозумів і невдало пожартував.

-А як ви мене зрозуміли?- на підвищеному тоні запитала Кіра, яка помітно протверезіла.

-Я подумав, що ви хотіли гарно провести час у моїх обіймах у цю новорічну ніч,- відповів Тимур,- а ви насправді не знаєте чого хочете.

-Я знаю чого хочу,- заперечила йому Кіра,- я хочу додому. І вибачте мені, будь ласка, мою поведінку. Не варто мені було пити так багато шампанського. Сподіваюся, що ми з вами більше ніколи не зустрінемося і кожен з нас і справді забуде цей неприємний інцидент.

-Не такий він вже і неприємний,- злегка посміхнувся Тимур,- вибачення ваші приймаю і взаємно вибачте мені. Але я все-таки сподіваюся, що ми ще зустрінемося.

-Ваші сподівання виявляться даремними, то ж не витрачайте на це свій час,- і Кіра пішла до дверей, щоб нарешті покинути цю бібліотеку.

Смикнула один раз за дверну ручку, потім другий, не відчиняються. Нервово посміхнувшись почала тягнути двері на себе, безрезультатно.

-Нас замкнули,- вигукнувши це Кіра різко обернулася, щоб покликати Тимура на допомогу та він вже встиг підійти і їхні погляди знову зустрілися, і знову його очі заворожили її й вона завмерла.

-Не думаю, що комусь знадобилося нас замикати. Скоріше замок заїло, коли ви гучно зачинили їх,- Тимур так близько стояв біля неї й вона хотіла відступитися назад, але не вийшло, бо за спиною були ті самі незворушні двері,- відійдіть, будь ласка, щоб я міг подивитися.

Та Кіра продовжувала стояти й Тимур узяв двома руками її за плечі, намагаючись зрушити з місця, щоб мати змогу нарешті подивитися на дверний замок. Дотик його рук, таких теплих рук ніби струмом пройшлися по її тілі. І вона подумала, а що було б, аби ці самі руки обійняли її. Годі, Кіра у різні сторони закивала головою, відганяючи знову ці думки, задавлюючи в собі бажання.

-Не переживайте ви так,- Тимур відійшов від дверей та пішов до письмового столу, і почав висовувати шухляду за шухлядою, сподіваючись знайти щось гостре,- зараз, я постараюся двері відчинити. А поки що можете присісти, бо дивіться знову впадете.

-Може досить наді мною насміхатися,- Кіра повернулася до реальності, вийшла із марева своїх думок,- постарайтеся якомога скоріше вже відчинити ці двері, бо я не витримую більше з вами знаходитися на одинці.

-А чому не витримуєте?- Тимур нарешті знайшов ніж для листів та паперів.

Підійшов до дверей та відновив спробу знову відімкнути замок натискаючи на двері своїм плечем.

-Кіро, чому не відповідаєте? Мабуть, бракує слів описати свої емоції. Ну давай же…,- і замок піддався і двері відчинилися.

-Прощавайте,- буркнула собі під ніс Кіра, і немов куля вилетіла з бібліотеки.

Спускаючись сходами дівчина намагалася заспокоїтися, щоб ніхто із численних гостей не зміг помітити її збентеженість та розгубленість. Та насправді, навряд чи хтось би на це звернув увагу, бо гості весело розмовляли, танцювали, пили напої… і вітали один одного з Новим роком, вигукуючи побажання. Хтось з них на хвилі сп’яніння витанцьовував навіть краще, ніж професійні танцюристи й намагався підспівувати під музику, а хтось просто стояв з тарілкою в руці поїдаючи закуски та спостерігав… Одним словом усім було весело, вечірка гуділа повним ходом і хто як виглядав не мало абсолютно ніякого значення.

-О, люба моя племінничка з Новим роком тебе, моя ти люба дівчинко,- до Кіри підійшов її дядько Герман Федорович та обійняв,- бажаю тобі у новому році незабутнього щастя.

-Вас теж з Новим роком,- Кіра взаємно обійняла чоловіка,- я вже додому поїду.

-Невже тобі не подобається ця вечірка?- Кіра помітила, що Герман Федорович був злегка на підпитку.

-Вечірка чудова, та я хочу додому…

-Тимур Андрійович! А я то тут гадаю де це ви поділися, бо хотів познайомити вас з почесними громадянами нашого міста,- Герман Федорович зрадів Тимурові, який спускався по сходах з другого поверху вслід за Кірою,- з Новим роком вас і прошу познайомтеся з моєю ріднесенькою, любою племінничкою Кірою.

-Що?- Тимур був по-справжньому здивований.- Кіра, ваша племінниця?

-Мабуть, для вас неочікувано, що моя племінниця наскільки гарна,- Герман Федорович задоволено посміхався,- любо Кірочко, привітайся з Тимуром Андрійовичем, з моїм почесним гостем зі столиці, з великою людиною, яка виведе наше місто на новий рівень.

-Дядечко, все це без сумніву цікаво, але я поїду все ж таки додому, бо голова розколюється,- Кіра зробила спробу швидко розвернутися та піти, так і не подивившись у бік Тимура.

-Звісно, що шкода, що у новорічну ніч тебе щось тривожить. Не смію більше тебе затримувати,- дядько обійняв ще раз свою племінницю та поцілував у лоба, а потім звернувся до Тимура,- не могли б ви відвести мій скарб, мою дорогеньку племінничку додому. Бо я чудово пам’ятаю, що ви не вживаєте алкоголю, а це означає, що ви цілком тверезий і без проблем можете сісти за кермо. Можете взяти мою машину.

-Я і на своїй можу,- відповів Тимур,- не хвилюйтеся Германе Федоровичу. Вашу племінницю доставлю додому неушкодженою…

-Не треба, я сама. Дядечко я сама…

-Кіро, зі старшими не сперечайся,- суворо перебив Герман Федорович,- Тимур Андрійович хороша людина і…

-Любий Германе,- до них підійшла дружина мера,- а я то тебе скрізь шукаю, ти негайно нам потрібен. Вася такі дотепні жарти розповідає, ти повинен це чути…

-Вже йду. Тимуре Андрійовичу, передаю свій скарб у ваші руки. І ще раз вас з Новим роком.

-І вас теж з Новим роком…