Розділ 2

Прокинутись мене змушує несподіваний рух поруч. В обличчя знову врізається прохолодний потік повітря і тому я, важко видихнувши, розплющую очі. Солодкий сон закінчується дивно, але це не дивує мене настільки сильно, як присутність давнього знайомого поруч. Точніше навіть не так…

Прямо зараз він тримає мене на руках, дивлячись кудись вперед. 

— Постав, — швидко тараторю і починаю ворочатись в міцних руках Мар’яна. 

— Така вперта, — випльовує ці слова, наче образу якусь, хоча я зовсім не розумію чому. 

На ці слова я лише фиркаю і все ж вибираюсь з його обіймів. Це важко, але потрібно. 

Не встигаю встати на ноги, як двері будинку відчиняються і я бачу маму. 

— Ну нарешті, — вигукує, притягуючи мене у міцні обійми. Рідний запах вривається у ніздрі, викликаючи полегшення.

На секунду я видихаю і починаю посміхатись, але це триває недовго. 

— Заходьте молодята наші, — воркоче за спиною мами батько. 

Мої очі ледь не вилітають з орбіт, коли я чую це жахливе звернення. І схоже мама все теж розуміє, бо відчуває як напружилися моє тіло. Мов струна. 

— Не сором їх, Славко, — швидко промовляє мама, кидаючи суворий погляд на тата. 

— Про що ви… — договорити мені не дає Павло, який проштовхується поруч. 

Розумію, що сенсу стояти у дверях немає, тому знімаю взуття та прямую у свою кімнату. Мовчки!

В ній нічого не змінилось. Навіть у шафі ще лишились деякі речі, які я привезла минулого разу. Чудово, бо розпитувати за автомобіль, в якому лишилась моя валіза, я не маю жодного бажання. 

— Можна? — чую знайомий голос і знову дратуюсь. 

Батьки й так вигадали якусь нісенітницю, а коли побачать нас разом, то взагалі буде жах. 

— Що з тобою не так, Мар’яне? — не витримую і все ж гиркаю. 

— Оле, — чую голос мами за спиною чоловіка і знову злюсь. — Хіба так можна говорити зі своїм хлопцем? — запитує, а я ледь не втрачаю свідомість. Та якого паразита тут відбувається?

— З ким? — ледь не пищу, бо здивуванню немає меж. 

— Сонце, вибач. Мав зустріти тебе, але трішки спізнився. Не злись. З твоїм автомобілем все гаразд, — промовляє це вродливе непорозуміння, що стоїть навпроти мене. 

— Мар'яне, — шепочу. — Що ти робиш? — запитую тихо, коли руки чоловіка торкаються талії. 

Він притягує мене до себе та обіймає, а я в шокованому стані й слова сказати не можу. Кидаю погляд на задоволену маму, яка зачиняє двері в мою кімнату. 

— Досить, — гиркаю, відштовхуючи чоловіка. — Що на тебе найшло? — запитую, а він посміхається. 

— Ти як гадаєш? Час повертати борги, кохана, — промовляє Мар‘ян, а я впадаю у транс, в якому спогад розпалює давно забутті почуття. 

— Давно ви разом? — запитує Рита, а я знизую плечима, задоволено посміхаючись. — Ну, Оль. Хіба ми не подруги? Який він, розкажи мерщій. 

Подруги…

Ця подруга слиною давиться кожного разу, коли Мар‘ян знаходиться поруч. А тут ще й новина про те, що ми з ним разом. 

— Не важливо скільки. Головне те, що ми щасливі. Він такий ніжний і власний водночас. Ритко, здається я влипла по вуха, — мрійливо протягую. 

— Чи надовго це? — запитує, хижо посміхаючись. 

— Що ти маєш на увазі? — запитую, потягуючи через соломинку алкогольний коктейль. 

Сьогодні новорічна ніч, тому ми всією компанією зібрались у друга в будинку. Всі за столом, але ми з Ритою вирішили трішки відійти, аби потеревенити трохи. Можливо навіть попліткувати. 

— Він дуже вітряний. Яким би ніжним не був, та жодну спідницю не пропустить повз себе, — сміється названа подруга, а я жмурюсь. 

Ех ні! Я доведу їй, що він в захваті від мене. Шаленіє. Дуріє. Кохає!

І саме в цей момент, наче грім серед ясного літнього неба, з’являється винуватець цієї розмови.  

— О, ось і твій ненаглядний, — шепоче Рита, штовхаючи мене у бік. 

Я переводжу погляд у бік дверей і дійсно бачу там Мар‘яна разом з іншими хлопцями, які вирішили навідати нас. Чорт, чорт, чорт!

Так не повинно було бути. Не по плану все. 

Боковим зором бачу те, як Рита намагається і, так відкриту, кофтинку натягнути ще нижче, аби груди остаточно покинули місце свого проживання. Зараз це мене не злить, бо в голові справжнісінька каша. Думай, Олю. Думай!

Але в голову, яку трішки затуманив алкоголь, ніякі ідеї не приходять. А от Мар‘ян наближається. 

— Салют, дівчата, — промовляє задоволено, оцінюючи поглядом спочатку Риту, а потім і мене. 

Варто говорити про те, як він скривився коли побачив «скарби» подруги? На мені ж погляд затримується довше. Ну звісно. Молодша сестра найкращого друга. Не варто мене роздягати поглядом. І це злить. Але я пообіцяла утерти всім носа? Так і зроблю. 

— Як ти, сонце? — запитує у мене, а я починаю посміхатись. 

Різко підіймаюсь, поправляючи короткий топ, який задерся вище потрібного. Хлопець спостерігає за кожним рухом, я це відчуваю. 

Коли ж закінчую і роблю крок у його бік — завмирає. Здивований. Спантеличений. Шокований. Саме так і виглядає. 

— Привіт, любий, — шепочу і торкнувшись долонями його шиї впиваюсь у губи гарячим поцілунком. 

Чекаю що відштовхне, але він навпаки притискає мене до себе, поглиблюючи поцілунок. Руки обіймають за талію, торкаючись оголеної шкіри, що відгукується тремтінням у всьому тілу. Відчуваю його бажання і жар, який спалює мене не лише ззовні, але й зсередини. Цілується Мар‘ян дійсно приголомшливо. Дах зносить. 

— Усамітнились би, голубки, — фиркає Рита і покидає вітальню. 

Ми лишаємось вдвох. Його очі вивчають моє обличчя, але руки й досі на талії. 

— Відпусти, — промовляю і Мар‘ян так і робить. 

— Що за гра? — запитує, облизуючи нижню губу, а я, наче маньячка, спостерігаю за цим дійством. — Олю, для чого це? — повторює, а я злюсь.