Розділ 5

Кілька хвилин, я просто стояла в дверях, дивлячись як чудово ладнають між собою Ростислав і Любомир. З яким захопленням син розповідає татові про все на світі. Як той уважно його слухає, задає уточнюючі питання, і як радісно при цьому світяться оченята Любчика.

Зрозумівши, що моя допомога в спілкуванні їм не потрібна, я залишаю чоловіків на одинці, щоб дати змогу Любчику натішитися татом. Тож щоб не заважати їм, я знову йду на кухню. Роблю салат, тоді нарізаю ковбаску і сир, роблю канапки. 

Ростислав з Любчиком, час від часу забігають на кухню, граючи в якусь гру, і непомітно крадуть з тарілки то нарізку, то бутерброди, а я з посмішкою їх проганяю, й сварюсь, щоб не перебивали апетит.

Ростислав з мене весело приколюється, і цілує то в скроню, то в носик, а Любчик аж сяє від щастя.

Син не захотів лягати спати перед новим роком - куди там, як тут тато поряд, і я не наполягала. Новий рік скінчиться швидко, а Любчику потрібні ці емоції, щоб рухатись далі.. 

Я не хочу думати, як і що буде, коли Ростислав піде. Я подумаю про це завтра. А поки що, я так само як і Любчик, насолоджуюсь веселою сімейною атмосферою.

Ми разом накриваємо на стіл, як тільки духовка сповіщає, що курочка з картоплею, запеклась і готова, й весело сміючись, під фільм "Один в дома" проводжаємо старий рік.

Час до нового року пролетів просто непомітно. Ось уже й виступ президента, й починають бити куранти, а Ростислав говорить Любчику, щоб той швидше загадував своє заповітне бажання!

Я сама заплющую очі, мріючи про те, щоб нарешті закінчилась війна, й кожен наш день, був такий же щасливий, як цей вечір.

- З Новим Роком!

- З Новим Роком!

- З Новим Роком!

Кричимо ми усі разом, стукаючи келихами з шампанським. У Любчика дитяче, але в такому ж келиху. Ми одночасно з Ростиславом цілуємо його з двох сторін в щічки. А тоді зустрічаємось з ним поглядами..

Я не знаю що він бачить в моїх очах, та в його ціла гамма емоцій! Він ніжно пригортає мене до себе здоровою рукою.

- З новим роком Софія - шепоче мені прямо в губи, й за мить цілує. По справжньому. Вимогливо. Змушуючи забутись, й повірити в чудо..

- Знаєте що я загадав? - спитав Любчик, дивлячись на нас з посмішкою. - Щоб так як зараз, було завжди! Тато.. ти зможеш залишитись з нами назавжди?

Любчик дивиться на тата з щирою, дитячою надією в очах, а я боюсь розплатись, розклеїтись, прямо перед сином. Ростислав, випустивши мене з обіймів, присідає навпочіпки, й без слів, міцно пригортає Любчика до себе..

Коли за годину, вислухавши дві казки від Ростислава, син нарешті заснув, він взяв мене за руку, й вивів з дитячої.

В залі тихо грала романтична музика з телевізора, по якому йшов новорічний концерт. Ростислав обережно, щоб не пошкодити зламану руку, пригорнув мене до себе, ведучи в повільному танці - ну якщо розхитування з боку в бік, можна назвати танцем, а тоді, поглянувши в очі запитав:

- То що, ти згодна, щоб я залишився?

Я навіть з кроку збилась, не вірячи дивлячись в його зелено-голубі очі..

- Назавжди?

- Назавжди!!!

_______________

Дорогі друзі! 

Я щиро вітаю вас з Різдвяними й Новорічними святами!

✨☃️🌲☃️✨

Нехай Новий рік, принесе вам те, чого, або кого вам так бракує! Щоб незважаючи ні на що, ми як діти, продовжували вірити в чудо!

З любов'ю ❤️ Ваша Таня!