Розділ 3

Ростислав 

Офігіти..

 Я власноруч мало не скрутив собі шию. Чи краще сказати мало не розбився! 

Від однієї думки, що ось так по дурному, могло закінчитись моє життя - ставало дурно. А все тому що спішив. Їхав не пристебнутий, а ще, був до біса злий! Бо Юлька, моя колишня, відмовилась привезти до мене доньку. 

Я вже рік спілкуюсь з Аліною лише по телефону! Юля обіцяла привести її до мене на свята, і знову обманула!

До війни в нас було нормальне життя! Не скажу що ми з Юлею кохали один одного, адже цей шлюб влаштували наші батьки, щоб об'єднати наші справи, але більш менш, ми знаходили спільну мову, особливо коли народилась Аліна.

Та війна змінила все. Я одразу переправив своїх дівчаток за кордон, в безпеку. Та за рік, Юля знайшла собі іншого чоловіка, й стала вимагати розлучення. Я не став тримати, а сенс? 

Розлучились ми без скандалів, за взаємною згодою. Алінку Юля спершу привозила на усі свята, а потім все рідше, і ось, Юлька знову не дотримала слова, й відмовилась привезти малу, яку я вже майже рік не бачив! 

Я так хотів бодай новорічні свята провести з донькою, і що? Їду злий як тисяча чортів, бо схоже і цей новий рік проведу на одинці. Навіть не помічаю, що з тієї злості, витискаю педаль газу майже в підлогу, обганяючи решту автомобілів, коли раптом помічаю, що через дорогу перебігає пес.

 Тисну на гальма, та автомобіль різко заносить на слизькій трасі! Кілька секунд і мене зносить на обочину, й по інерції машину перевертає. Від удару головою, мене схоже відключило на кілька хвилин, а тоді я почув гарний, мелодійний голос поруч, і відчув чужі холодні пальчики на моїх зап'ястках. 

Відкривши очі, навіть приофігів - надімною стояла дуже приваблива шатенка. Її злегка хвилясте волосся розсипалось по плечах, а красиві, великі янтарні очі дивились з тривогою. Сніг який кружляв навколо неї, й заплутувався в її волоссі - робив незнайомку схожою на янгола - про що я її і запитав..

Та біль в руці протверезив мене швидко, а ще запах бензину! Дідько - ще не вистачало щоб автівка зараз загорілась, і ще й вона постраждала!

 На моє здивування, жінка одразу кидається мені на допомогу, та їй явно бракує сил. Я вже хотів попросити її відійти, щоб не наражати себе на небезпеку, коли до нас підійшли ще двоє чоловіків. 

Ті хутко допомогли мені вибратись, запитуючи чи ще є хто в авто, чи потрібна ще якась допомога. Вже сидячи в автомобілі моєї рятівниці, я дізнався що вона вже викликала швидку, а зараз з серйозним поглядом обробляла мою брову.

Я вивчаючим поглядом розглядав її, і мені подобалось те що я бачив.. Гарна, тендітна жінка, а кинулась на допомогу незнайомій людині. Вона ж і сама могла постраждати, якби мене не винесло на обочину. Це взагалі диво! Що ніхто не постраждав, і я не зіткнувся з іншими автомобілями!

Коли за хвилину приїхала швидка і поліція, я вже не мав часу поговорити з Софією. Та все ж попросив її зачекати.

Коли нарешті владнав усі питання з поліцією, і погодився з медиками проїхати до лікарні, бо схоже в мене таки перелом, я пішов до автівки Софії. Подякувавши, я запитав:

- Що я можу для тебе зробити?

Жінка розгубилась, точно не очікуючи від мене такого питання, й я вже бачив по очах, що зараз відмовить в будь чому, та раптом вона запнулась. А тоді поглянула на мене з надією і промовила:

- Взагалі-то є дещо, що ви могли б для мене зробити.. і не тільки для мене..

Я навіть здивувався, але часу на довгу розмову не було, тож я попросив її номер телефону, даючи свій і попросив написати мені, в чому полягає її прохання. Ще раз подякувавши їй за допомогу, я пішов до карети швидкої, але ця жінка, все рівно не полишала моїх думок..

В лікарні мені зробили ренгене, й наклали гіпс, адже в мене і справді виявився перелом лівої руки, та ще й майже біля ліктя, тож гіпс наклали аж від плеча і до великого пальця! Кілька синців і розбита брова - схоже я таки народився в сорочці, раз все так легко мені обійшлося!

Поки лікарі займались моєю рукою, телефон лежав на вікні. Я чув що мені приходили повідомлення, та часу дивитись їх не було. І ось тепер, коли мені наклали гіпс, і попросили зачекати бодай пів години, я нарешті взяв телефон до рук. Було багато привітань з наступаючим від колег, друзів, та мене цікавило три повідомлення які світились з номеру Софії..

"Ростислав, я пишу вам на рахунок вашої пропозиції - що ви хочете мені віддячити. Я б хотіла вас попросити про послугу, якщо ви сьогодні не зайняті, чи не могли б ви провести цю новорічну ніч зі мною і моїм сином?"

Ого.. такого прохання я точно не очікував. Зазвичай в мене просять якоїсь допомоги в ділових питаннях, чи фінансової, а тут.. - провести з ними новий рік. Але чому? Навіщо? Резонні запитання, тож я одразу став читати наступне повідомлення.

"Я розумію що це дивно - провести з незнайомими людьми новий рік, та таким виявилось новорічне побажання мого сина. 

Мій чоловік загинув під завалами нашого будинку, в який влучила ракета, і Любомир, дуже важко пережив його втрату. Та цього року, написав листа діду морозу, й попросив не іграшок, а тата, хоча б на новорічну ніч..

Тож, якщо ви маєте змогу, я дуже вас прошу - допоможіть мені втілити його бажання "

Знизу була адреса куди приїхати, а я ошелешиний стояв і дивився на екран телефону. Таке прохання - просто вибило мене з колії..

Третім повідомленням було фото листа, написаного гарними, круглими, каліграфічними літерами, наче людина, чи дитина, що його писала, хвилювалась - щоб її слова точно розібрали. Лист був не рівний, наче з нього щось складали, а потім розрівняли, і я збільшивши зображення став читати..

"Дорогий дід Мороз. 
Пише тобі Гордійчук Любомир Сергійович. Нехай багато хто говорить, що ти не існуєш, та я вірю що ти є, і приносиш дітям щастя. Цього року я був дуже старанний і слухняний, але я не хочу просити подарунків - в мене й так все є. Та я дуже сумую за татом.. Я знаю що він помер. Мама каже, що він став зірочкою, і я щоночі дивлюся на небо, щоб побачити його там. Та я так скучив за ним, за нашими іграми, як ми складали лего, як сміялась мама з його жартів, а він цілував її в щоку..
Тому, я не прошу подарунків, а дуже прошу виконати моє бажання:
Я дуже хочу, щоб татко, нехай він навіть буде виглядати по іншому, але побув з нами бодай на новий рік! Щоб він як колись, грався зі мною, цілував маму, і ми були щасливі, як раніше.
Я дуже чекатиму Любомир."