Розділ 1

Софія
 

- Любчик, сину, де ти там так довго? Нас Ірина Борисівна вже чекає!

- Вже біжу матусь!

Син вибіг зі своєї кімнати, стискаючи в руках листа, й спершись руками на тумбу, почав складати з нього літачка, одночасно намагаючись впихнути свої ніжки в зимові черевики.

Я дивилась на все це з посмішкою. Такий мій син. В нього усе в руках горить, а якщо щось робить - то одночасно кілька справ..

- Сонце, що це в тебе? - запитала дивлячись на майже складений літачок, який син не хотів , чи навіть боявся випустити з рук.

- Я написав листа діду морозу! В мене є до нього велике прохання! - син поглянув на мене великими, зеленими очима, в яких світилась надія - Мамусь, а якщо дуже-дуже сильно бажати, і вірити, моє бажання збудеться?

Серце стислось на секунду від почуттів що переповнили за край. Мій любий, якби ж все було так просто.. Та його дитяче серденько так хотіло вірити в дива - і я скільки зможу, стільки буду намагатись їх здійснювати. 

- Ну якщо дуже-дуже хочеш, і віриш, то думаю все може статись.. Але чому ти не поклав лист в конверт, а склав з нього літачка?

- Ну мам! Це ж не звичайний лист! Його до поштової скриньки кидати не можна!  Мені друг розповідав, що вони з мамою, складали з листа літачка і запускали його з вікна. А там, вітер сам його підхопить і віднесе діду морозу! Мамусь, давай відчинемо вікно і випустимо його! Будь ласка!!

Любчик склав в проханні ручки, й дивився на мене поглядом кота з мультику. Він знав, що я йому не відмовлю. Питання лише, як мені тепер дізнатись, чого ж саме побажав мій син..

Минулого року він не хотів нічого.. І ось тоді мені було страшно за нього.. Адже коли дитина в майже шість на той момент років, нічого не хоче просити на свято - це страшно! Та саме так Любчик переживав втрату тата..

Війна багато забрала в нашої сім'ї. В один момент ми лишились найдорожчих людей - тата і бабусі, які загинули під завалами нашого будинку, куди влучила ворожа ракета..

Тоді, поговоривши з дитячим психологом, ми за її порадою поїхали на новорічні свята в гори. Там син дійсно відволікся, і вже за кілька днів, з веселим сміхом спускався на санчатах з гірок. Та все ж, коли я знову запитала в нього про подарунок - він з сумом сказав, що напевно, він його не заслужив.. В мене серце тоді краялось. Заледве вмовила його тоді, побажати чогось і перевірити - він як ніхто, заслуговує на самі найкращі подарунки!

Тож тепер, коли він з такою надією чекає чогось - розіб'юсь, та влаштую сину диво, щоб він там не побажав!

- Сонечко - я присіла біля Любчика, щоб наші очі були на одній висоті, находу придумуючи, як викрутитися, щоб мати змогу прочитати бажання сина - Я колись чула, що в день, відсилати такого чарівного листа не можна. Потрібно дочекатися вечора. Адже зараз, в ці Різдвяно-новорічні вечори, відбуваються справжні дива! Тож давай  ми залишимо поки що твій лист тут, а в вечері, ми разом його запустимо в політ. Згоден?

Я простягнула сину мізинний палець, і він зі сміхом, вчепився в нього своїм.

- Згоден!

Хух.. Тепер залишилось лише якось непомітно прочитати побажання Любчика..