Розв'язка

Стефан:

Відколи зникла Валенсія, я місця собі не знаходжу, взагалі-то як і Каїра. 

І ми навіть не знали, з чого ж розпочати  пошук, хоча і попри все, я все ж таки навідався, до батька Валенсії, та Дайни, але старий негідник робив вигляд ніби не при чому, і не він засипав дівчат погрозами. 

Зі всієї нашої розмови, я зрозумів, що йому є що приховувати, навіть якщо заради цього, потрібно буде зрадити всіх своїх рідних, адже як по-іншому, можна розцінювати те, що він хотів зробити з доньками невідомо що. 

Я вирішив, що і з ним обов'язково пізніше розберуся, зараз же, потрібно було знайти Валенсію, ну а він, поки що, відпочине за ґратами.

Затримувати, або знову допитувати, когось із тих, хто позбувся своєї другої сутності дракона було зараз безглуздо, адже уже цієї ночі, вони мають вирушити знову кудись, для якогось серйозного дійства.

А розгорни я зараз, активну діяльність, їхні плани могли б змінитися, і тоді я уже точно, не знав би, що робити.

  Час близився до вечора, а ті хто мають покинути сьогодні академію, вели себе напрочуд спокійно, і тільки коли моя людина, повідомила, що вдалося підслухати розмову, декого, без другої сутності, я зрозумів, чому вони вели себе так, наче нічого й не бувало.

Те каміння,  яке роздавала їм верховна, на тому зібранні, як виявляється було артефактами переходу.

 Я звісно думав про щось таке, але воно ж неймовірно дороге, і його дуже важко дістати, а вона його роздавала, наче  шматки хліба збіднілим.

Звідки ж у неї стільки коштів?

Та все ж таки, роздавала вона, кожному по одному камінцеві, я так розумію, щоб вчасно встигнути, до того дійства, що там відбудеться. 

Але як же ж вони планують потрапити назад, не маючи каміння переходу, та без другої сутності, це ж займе багато часу, і зранку, всі прийдуть до логічного висновку, що зникли саме ті, які втратили свою другу сутність.

Я розумію, що можна непомітно, вночі покинути академію на деякий час, але як же ж вони планують виправдати свою відсутність, наступного дня?

 Чи, невже, після того що станеться, там, куди вони збираються, це вже не буде мати таке велике значення?

Я думав, як же ж можна, обіграти цю ситуацію, на свою користь, адже, як виявляється, простежити за тими, хто, сьогодні збирається покинути академію, ми не зможемо,  адже вони просто перенесуться у задану точку.

 І не придумав нічого кращого, ніж вибрати серед усіх цих змовників, які мають зникнути, істоту, хто найбільш емоційний,  щоб використати його у своїх цілях.

Я зіграв на його слабкості, його емоціях, його коханій.

Хлопець, хоча і був заручиний, з панянкою,  яку обрала йому сім'я, а його кохана, і зовсім одружена, та це не заважало їм, інколи зустрічатись.

Як я і думав, коли прийшло повідомлення, що його коханій загрожує смертельна небезпека, він не роздумуючи, одразу ж скористався, артефактом переходу, чим позбавив себе можливості, потрапити у зазначене місце, до вирішального часу.

 Зрозумівши, що з його коханою, не все так і погано, як було у повідомленні, адже ж ви, самі розумієте, що ситуація повинна була бути реальною, щоб він не зрозумів підстави.

Тому ми мусили розіграти, цілу виставу, де Себастіан, ледь не збиває дівчину каретою, а потім навіює їй, щоб та написала коханому, трохи перебільшуючи реальність трагедії.

 Розпрощавшись з дівчиною, та ідучи вулицею той індивід, був у справжній паніці, пишучи комусь, повідомлення, за повідомленням. 

У поле його зору, потрапив збіднілий містянин, та цей містянин, був зовсім незвичайний, він був моєю істотою, під прикриттям. 

Хлопець хотів, використати того, як транспортний засіб, знімаючи з себе всі золоті прикраси, та обіцяючи, ще добряче зверху доплатити, якщо той погодиться. 

Моя істота грала на відмінно, спочатку наче не наважуючись, але потім все ж таки погодився, і то тільки понести того у лапі, але аж ніяк не осідлати.

Тут уже  я і скористався ситуацією, та полетів за ними.

 Прибули ми на місце, коли вже була глуха ніч.

 І потрапили ми дійсно, як я зрозумів, на окраїну нашого королівства, покрайній мірі, так показувала моя мапа.

Але переді мною, відкривалася, зовсім незрозуміла, для мого сприйняття картина.

Я підлетів ближче та опустився  вниз, на скелю, обираючи собі її своїм спостережним пунктом.  

Переді мною, була дуже цікава місцина, яка вміщала у собі наче переплетення всіх природних стихій, води, вітру, землі, та вогню. 

Я нічого не розумів з того що відбувається внизу, з правої сторони від  натовпу було море, і перед ним зараз стояла, велетенська, наче виплетена з водних потоків арка, з відчиненою брамою.  

Рівнина, на якій стояли зараз всі ті істоти, переходила у високу, грубо обтесану скелю, яка з однієї сторони омивалася морем, а з іншої, переходила наче в піщані дюни.

Навпроти скелі, також стояла велика кам'яна арка, з рунним позначенням, що та відповідає за стихію вітру, і також з відкритою брамою.

Далі ішла  частина землі, яка вміщала у собі всі породи, про які мені лише доводилося чути, і арка яка стояла навпроти, тієї частини території, була такою ж чудернацькою, і також з відкритою брамою. 

Та я помітив,  що погляди всіх, зараз звернені до діючого вулкану, у якому кипіла лава, хоча і не виплескувалася.

Там також стояла, вогняна велетенська арка, з відчиненою брамою, саме туди і вбіг той хлопець,  який потрапив сюди, за допомогою моєї довіреної істоти.

Я побачив Валенсію не у натовпі, а в стороні, на невисокім валуні, який нагадував своєю формою східці, і який знаходився поруч, біля арки, з відкритою брамою, яка позначалася рунами вітру.

 Поруч, недалеко біля неї, стояло декілька істот, і всі вони спостерігали що ж відбувається.

Як підбіг хлопець, та почав розпитувати, про щось, оточуючих, і всі йому вказали на браму, що була позначена  вогняною стихією, і за якою, всі зараз і спостерігали.

Він без роздумів кинувся у ту браму, наче боявся що його зупинять, та його ніхто навіть і не думав зупиняти.