Мовчання вбиває

- Ти мене геть заплутала, Дайно, розповідай усе по порядку.

- Та що тобі розповідати, я ж тобі вже говорила. Мені подобається, навіть більше того, я закохалася в Себастіана.

 Я розумію що це дурість, але вирішила дослухатися твоєї поради, і умовила таки матінку, залишити мене тут, у столиці. 

Не надто вона і впиралася, та погодилася, хоча  сама і не могла залишитися тут, зі зрозумілих причин, адже вдома твоя матір, сама розумієш. 

Та я не думала, що ця наша родичка, яку я бачила, до цього всього, два рази в житті, справжнє породження безодні, яка обожнює контроль, та щоб усе було по її правилах.

 Їсти сурово по відведених, годинах, спати також, у місто без додаткового нагляду не можна виходити, а якщо і надумаю кудись вийти, то спілкуватися тільки з благородними панянками, а якщо це хтось із чоловічої статі, то дозволяється привітатися тільки з тим, хто має статус не нижче мого нареченого. 

Тому що, як ти сама розумієш, про кожен мій крок, кожну дію, чи розмову, одразу ж донесуть родичці.

Спочатку, це сприймалося наче нормально, адже, частенько і вдома, я займалася бездіяльністю, чи якоюсь вишивкою, але надовго мене не вистачило, усі мої думки крутилися тільки навколо нього. 

Я вирішила відволіктися, та піти в міську бібліотеку, і ти не повіриш, я зустріла там його.

 Він виходив з відділу таємної секції, я намагалася привітатися з ним, він помітив мене, та  погляд його був якийсь  шалений, і він, не відповівши  нічого пройшов до виходу.

 Про цей інцидент, звісно ж доклали леді Вефлет, нашій любій родичці, після чого та мене відчитала, та наголошуючи,  що не потрібно бути такою нав'язливою.

 Мовляв, що, якщо я посиділа біля нього за вечерею, і станцювала один танець, це ще нічого не означає, указуючи на інших, мовляв, інші ж не дозволяють собі таких випадів, у сторону його величності, якщо мали змогу з ним потанцювати, чи посидіти за вечерею.

 Контроль що до мене, став ще жорсткішим, мене перестали взагалі випускати з дому, навіть хотіли підселити до мене в кімнату служницю.

 І тут мені знову, потрібно було звернутися до матінки, адже це вже явно був перебір,  мене і так душать ті стіни,  а присутність нестерпної для мене істоти, так близько  біля себе,  взагалі здавалося виносом мозку, і по-іншому я їх не можу сприймати. 

Та ця ситуація, дала мені можливість, по наново переглянути своє  нікчемне життя.

 Ти мала рацію у всьому, я не зможу, просто не зможу так жити, тим паче що та бридота, яка буде називатися моїм чоловіком, буде біля мене спати,  а  як подумаю про дотики, чи ще щось більше,  то і взагалі, нудота підкочує до горла. 

І ти не уявляєш, як мені страшно зараз самій від себе, адже, до цього часу, до цієї ситуації, я не уявляла, що можна так в світі когось ненавидіти, як я зараз своїх батьків. 

Мені здається, що і тримає мене зараз на цьому світі, тільки мої почуття,  які я відчуваю до Себастіана, і те, що між нами ще нічого невідомо.

- Ти що, так і не поладила зі своєю драконицею? Хіба вона не варта того, щоб триматися за це життя, тільки кохання до Себастіана? 

- Повір Валенсіє, зараз вона повністю розділяє мої почуття. 

Ти з вулиці не мала змоги побачити,  але шибки у моїх вікнах перекриті щільними фіранками, які впритул прилягають до скла, але на вікні в моїй кімнаті, стоять справжнісінькі ґрати.

Та знаєш,  вони не вмуровані в стіну, а  на завісах, і я приймаючи половинну трансформацію, кігтем,  які виходять на моїх руках, у  такому стані, вдається відчиняти їх, та вибиратися хоча б вночі політати.

 Якби не це, я б  уже геть з глузду з'їхала, як і вона, я не розуміла що з нами відбувається, допоки вона мені не зізналася, що правитель наш істинний, уявляєш?

Вона  не хотіла її знищувати, а навпаки, бажала її, щоб це для нас не означало,  і саме тому, і не зізналася мені від початку, коли вона тільки-но почала утворюватися. 

 Боялася, що я все ж таки буду дослухатися до порад батьків, і робити все так,  як вони накажуть, саме після її зізнання, ми з нею і порозумілися остаточно, поговоривши нарешті, за скільки років, уперше по душах.

 Але, зараз, ми у безвихідному положенні,  ні вона, ні я, ми не знаємо що робити. 

- Піти до нього вдень і просто зізнатися?  Ти ж розумієш, що це зовсім не вихід, яку надважливу причину вигадати, щоб мені призначили у нього аудієнцію?

Я можу звісно назвати причину, щоб він допоміг мені розірвати заручини, але який буде результат розмови, та і наслідки... 

Та й припустимо, якщо мені навіть і вдасться зустрітися з ним, та поговорити на чистоту...  А якщо йому ця істинність і задарма не потрібна..?

 Але хоча б сама спроба, розумієш...? - говорила вона безладно, путаючи слова.

Але ж і  леді Вефлет, потрібно назвати якусь причину, щоб та відпустила мене до палацу, і це має бути реальна, і серйозна причина, щоб вона погодилася... ... Хоча і це все, мої наївні мрії. 

Навіть якби мені зараз загрожувала смерть, вона б не погодилася. 

І хоча,  ми маємо змогу вилітати вночі, ти ж сама прекрасно усвідомлюєш, що до палацу не підібратися, там захист. 

Сама знаєш, що тільки по запрошеннях, туди можливо потрапити, і тільки у вказаний у запрошенні період.

Потяг, з кожним днем, дедалі все сильнішає, і я навіть  не знаю, як його легше було переживати.

Тоді коли ми не ладнали з драконицею, і вона собі мовчала, викидаючи інколи  якісь репліки, і кожна страждаючи собі по окремо, чи зараз, коли ми порозумілися, та об'єдналися, і цей біль став наш спільний. 

Я її не перебивала, розуміла чудово, що їй потрібно комусь виговоритися, та проговорити це все, що з нею зараз відбувається.

Хоча, ми так  і не дійшли, до самого головного, хто спричинив їй ці каліцтва, у мене почали закрадатися деякі здогадки, але це було занадто для мого розуміння. 

Вона продовжила свою розповідь, а я її уважно слухала. 

- Коли біль став настільки душероздираючий, що хотілося собі, просто роздерти кігтями грудну клітину, ми покинули знову кімнату, здіймаючись в небо.