Порятунок та головна біль правителя

Про те, щоб Себастіан, звернув на когось із нас увагу, не могло бути навіть і мови, він ні на кого не реагував, та не дослухався, а тим паче, леді Антрацида, та стара взагалі, наче підначувала його.

 Мені самій потрібно було до нього підійти, що я і зробила, попросивши інших, навіть Стефана, не слідувати за мною.

 Наблизившись до нього з заду, та поклавши руку йому на передпліччя, почала формувати свою думку, щоб зняти своє навіяння, а заодно, і наближаючи  мить моєї страти. 

Адже, свої думки, хоч голосно, хоч тихо, та все ж таки, потрібно було проговорювати в голос.

Як ви розумієте, я не могла йому просто наказати, щось зробити,  чи не робити, не торкатися цієї звабниці, чи, вести себе просто пристойно, як і колись, адже це б знову було навіяння,  мені потрібно було просто забрати свої слова назад.

-  Себастіане, мої слова більше не мають на тебе впливу, - повторювала я знову, і знову.

 Коли я це промовляла, відчула, що дійсно, моя сила ніби перетікає назад до мене,  а прикривши очі, навіть змогла це побачити, у себе в голові, як це відбувається.

 Це була дивна картинка, наче якийсь щільний туман, почав покидати його голову, формуючись у світлову нитку,   і перетікаючи магічними каналами, в напрямку моєї руки, та входячи в неї, повертаючись назад, до мого джерела сили.

Я раніше практикувала це розвіяння тільки з тваринами, і це були відчуття лоскотання з пощіпуванням, а зараз же, забираючи своє навіяння назад, від Себастіана, були дуже болючі відчуття, аж допоки, сила не повернулася назад, до мого джерела. 

Та видно, що і Себастіану, це також приносило як не біль, то дискомфорт точно, адже, він відпустив Антрациду, та упав навколішки. 

Я присіла біля нього, не бажаючи поки що, розривати контакт, адже ж раніше вичитала в книзі, що цього не можна робити, допоки відчуття болю не пройде, як у мене так, і в нього, а він ще явно був не в порядку, хоча і не говорив нічого, та судячи з його вигляду, і так усе було зрозуміло.

 Зате його дракон, уже дуже навіть прийшов до тями, горланячи, та матюкаючи мене на всі лади. 

- Це ти зробила з нами,  дракониця ти облізла? Та якби мої людській сутності, все ж таки вдалося б, з'єднатися з цією старою, то ти померла б одразу, якби ми тебе віднайшли,  ідіотко. 

- Ага, звісно, звісно. - Шокувала я його тим, що чую його, та можу навіть відповідати. - Це не одноразовий, а багаторазовий ефект, так що не надривайся.

 А якби, все ж таки, вам прийшла в голову якась тямка що до мене, хто б з вас зняв навіяння? І задовільняв би твій Себастіан, свою ненаглядну, до кінця мабуть її життя. 

Відійшовши від шоку він відповів:

- Дурепо, у нас мітка істинності до іншої дракониці, і ти нас би просто погубила.

 Думаєш чому ми так довго трималися, хоча і потяг був неймовірний, до цієї старої. 

-  Тобто ти хочеш сказати, що  ви саме тому скоріше не звабилися на Антрациду, що вас тримала мітка істинності до іншої? 

- Саме так!

-  Тоді чого ти не надоумив його триматися біля своєї пари? Хто вона, і де доречі?

- Та  тому що дурепо, я нехотів спочатку  розповідати про мітку, нехотів її ні блокувати, ні знищувати, а я незнав як він учинить, знай він про неї, тимпаче в такому стані.

   А як тільки вона з'явилася, на його тілі,  чотири дні тому, я про все одразу  і розповів, і він дізнався хто вона, але тобі я не розповім, інтригантко.

Я б можливо, і тримав це у таємниці надалі, та він зовсім був не в собі, не помічаючи нікого, і нічого навколо, і шукав способи виходу, та як позбутися цієї мани зовсім не там, і звинувачував у всьому нашу обраницю, але все ж таки не робив ніяких дій, що до неї, тому як не розумів свого потягу, і до леді Антрациди.

Ми розуміли, що з нами щось коїться,  що на нас є якийсь вплив. Але ж ти сама мусиш розуміти, як працює твій дар, тому що він дуже схожий з нашим, як я зрозумів. 

 Коли під наш вплив потрапляє жертва, вона не пам'ятає слова навіяння, а думає що це її власні думки. 

-  Якась неправильна у вас мітка виходить. Навіяння мало подіяти  одразу, а він не скористався Антрацидою.

 А чим день більше, як я розумію, зв'язок між вами, та вашою обраницею, кріпнув, а ви навпаки, ще більше тягнулися до вашої солоденької Антрацидочки? 

-  Не називай її так!  Не провокуй мене! 

Вплив ти здійснювала на нас обох, це по-перше, і ми спочатку намагалися з цим боротися, та  навіть намагалися самі із себе зняти це навіяння, через дзеркало, своєю силою, та нічого не виходило. 

А по-друге,  коли і у нього проявилася мітка, мізки наші геть попливли, і уже ми бачили перед собою, не ось цю стару, а ту, яку вважали за нашу мрію,  саме так, як ти нам і нащіптувала, Касіопейове ти порідя.

 Ми все згадали, все до єдиного слова, що ти нам тоді говорила.

 Перед собою ми бачили нашу істинну пару, а сьогодні ось, прийшли і нові галюцинації, ми почали відчувати і  запах своєї дракониці, від неї! Від цієї старої! Ти хоча б усвідомлюєш ступінь своєї провини?

- Цікавенько,  дякую за таку корисну інформацію, я цього не знала, і в книгах такого не писало, це може дуже навіть згодитися мені колись. 

А ось що до всього іншого, то не кричи на мене! Ви перші затіяли цю гру, хто ж винен, що ви не розраховували на сильного супротивника?  Це буде  вам гарним уроком.

Коли ж больові відчуття, повністю припинилися, то це мабуть відчули  ми обоє, тому що, Себастіан різко підвівся, не забуваючи при цьому, потягнути і мене за собою,  перехоплюючи уже мене за передпліччя, мабуть щоб не втекла.

 Очі його палали, випромінюючи неймовірну лють, він тільки те і промовив що:

- Ходімо зі мною.

Але це не було якесь запрошення, чи пропозиція, це був наказ, і він буквально почав штовхати мене, ведучи вперед. 

До нас навпроти вибіг Стефан, адже ж по моєму проханню, ніхто до нас не наближався, допоки я робила свої маніпуляції з Себастіаном.

-  Себастіане, відпусти її, чи клепка твоя ще не встала на місце, вона ж тебе врятувала!