Таємниці минувших днів

-  Що ви маєте на увазі? -  запитав Стефан. 

- Піднімайтеся, та проходьте,  це довга розмова, а я поки що, щось принесу перекусити, та випити. 

- Допомогти? - запитала я.

- Якщо ваша ласка, то можна.

Як виявилося, ці всі хитросплетіння, коридорів, та кімнат, вели до оселі містера Грума, нашого викладача, по магії і її взаємодії з істотами, з яким я нещодавно вступала в дискусію.

Ми всі попленталися на кухню, за містером Грумом, де він, зовсім не смаколики з чаєм діставав, а випивку, та закуски. 

Ну хоч одна адекватна істота у цьому світі, подумалося мені.

Я то і у своєму світі, знаходила над чим по стресувати, та розслабитися, за допомогою ось такого способу.

А тут, у цьому світі, коїться взагалі таке, що на голову не налазить, але як розумна дівчинка, я повинна вести себе чемно, але дякувати Касу, і тут є адекватні істоти, які поділяють мої погляди.

Ми зі Стефаном взяли тарілки, з закусками, а містер Грум випивку з келихами, та іншими приборами.

Коли ж усе було розставлено на столі, у вітальній, та ми з Стефаном присіли на диван, а містер Грум в крісло він почав свою  розповідь:

 -  Що ж, мабуть почнемо з того, що я зніму свою ілюзію. 

І коли він це зробив, я не розуміла чому, та Стефан застиг у ступорі, дивлячись на чоловіка: 

-  Ти?  Альфреде, але чому, і навіщо?

- Я...

-  Ні, ні, ні, стоп. - Перебила я їх, - Хто це, я також хочу бути в курсі справ?

-  Це батьків камердинер, який як я думав перебуває у палаці, та займається наглядом за слугами. 

-  Повірте, молодий господарю,  я і там встигаю, і в моїй постійній присутності там, немає ніякої необхідності.

Знаю, що ви не хотіли, випускати мене із поля свого зору, після зникнення ваших батьків, залишаючи, після всього що сталося, при палаці, та надали змогу працювати і надалі.

Мабуть вам здавалося що ви робите мені послугу, але це зовсім не так, ті стіни давлять на мене, як взагалі то і істоти, не думаєте ж ви правда, що тільки вам була цікава інформація, що до зникнення ваших батьків.

Вже вибачте, та я, не можу подовгу перебувати в палаці, усвідомлюючи всю тяжість своєї вини, і все обдумуючи а якби...

Я шукав спосіб як би відволіктися, та забутися, від тих усіх своїх думок, тож знайшов  розраду у викладанні.

 Самі знаєте, що в  услужіння правлячій родині, а тим паче настільки наближеного до правителя, не можуть надати необтесаного неука, хоча й такі випадки трапляються, але це уже в тому випадку, якщо не бажають нічого доброго для цього ж правителя.

Тож моїх умінь, та навик, цілком вистачило, щоб я зміг себе проявити, як викладач у цій академії.

І якщо вже так склалася доля, і ви віднайшли мій сховок, тобто мій будинок, який колись саме ваш батько придбав, і подарував  мені, адже чудово знав про його особливості, та секрети.

Як ви знаєте, будучи настільки близьким  до вашого батька,  неможливо не знати про багато чого, що відбувається за зачиненими дверима, та і у нас з ним були набагато тісніші стосунки, довірливі, та смію надіятися що дружні.

 Як взагалі-то як і у вашої матінки зі своєю камеристкою. Та не про це зараз.

Мабуть це прокляття вашої сім'ї, щоб кожне покоління переживало хоча б один заколот, і помирали не зовсім своєю смертю, хоча надіюся, що ваш батечко з матінкою ще живі.

 Коли стався заколот, ще за вашого дідуся, батько ваш, його знайшов ще живим, а не так як розповідається, чи пишеться в історії, я тоді також перебував біля вашого батька, коли його він знайшов.

 Ваш дідусь виявив свою волю, та дав останні настанови синові, щоб той врешті-решт розірвав це прокляття, і відкрив правду світу, та надав надійний захист драконам які цього потребують.

А у храмах нарешті почали проповідувати, істину для щасливого, та повноцінного життя драконів, де розповідається, що потрібно саме робити, щоб драконяча, та людська сутності, жили в гармонії. 

А не так як зараз, це робиться в храмах, возносячи молитви тільки сонцеликій, забуваючи і про другий головний аспект храму, щоб доносити до драконів істину, яку вони не мають забувати ніколи.

 Дослухатися до своїх драконів, враховувати їхню думку як свою,  бути з ним одним цілим, а не так як зараз це відбувається, що істоти з драконячою сутністю, печуться тільки про свою людську сутність, задовільнення саме своїх людських бажань, задовольняючи власне его, та амбіції.

Так не має бути, так неправильно.

 Наш творець, створив нас для того, щоб ми жили, розвивалися, раділи життю, пізнавали щось нове у цьому світі, виховували своїх дітей у любові, і повазі, та дослухалися до них також, як до самих себе, а не так як зараз це відбувається, що їх продають за кусок металу, і цьому ж металу поклоняються.  

-  Стій, ти хочеш сказати, що всі вірування, і всьому чому поклоняються наші дракони, це все неправильно? Та й ти начебто сам на стороні сонцеликої, судячи з останньої розмови з Валенсією?

Не те що неправильно, і це начебто і не засуджується, але завдяки цій вірі, сонцеликій, ви забули хто ви є насправді, наче боячись власної тіні, від якогось зробленого, не подобаючого вчинку, або від того, що можливо ви не відповідаєте чиїмось стандартам.

Але ж самі подумайте, це неправильно, ми не можемо бути всі однаковими, у нас різна зовнішність, різні думки, різні прагнення, то чому ж думаєте, що в нас можуть бути однакові цілі у цьому житті?

Ну а що до того, про мою дискусію зі студенткою Сайрусс, що до сонцеликої, то це вважайте, такою собі перевіркою студентів.

 Мені цікаво слухати їхню думку, і розуміти, чи вони сліпо довіряють тій думці, яку їм нав'язують, чи мають і своє якесь критичне мислення.

 Розумієте, віра у нашу сонцелику, як ви знаєте, прийшла до нас три тисячоліття назад, як свідчать літописи, та письмена храмовиків.

 Але ж ми не  існуємо тільки три тисячоліття, а набагато довше, про це свідчать інші письмена, які велися, ще з не за пам'ятних часів, і які зберігаються, як ви могли бачити, в одній з потаємних кімнат мого підземелля.