Шокуючі спогади

Валенсія:

Я була надзвичайно люта, ми навіть з сестрою посварилися.

Вона говорила, мовляв, спочатку потрібно подивитися на тих наречених, а потім уже і впадати в істерику. 

Я не знаю як вона не розуміла мене, я просто не хочу бути коло чужого мужика.

Я не хочу, і не готова до цього, тим паче нав'язаного, тим паче після того як зустріла Стефана, ці почуття що тільки здавалосяб  зароджуються, надто сильно горять в мені, щоб якийсь бридень, заплямовував оце світле почуття, нехай навіть я і не уявляю покищо розвиток наших відносин далі.

-  Гаразд Валенсіє, ти нехочеш погоджуватися на вибір батька, і що далі? Що ти зробиш? 

-  Не знаю, ще не придумала. Хоча і впевнена, завідомо наперед,  що це якийсь старий хрич.

-  Та чого ти одразу так вирішила? 

-  Суджу по тому, ским він нас учора знайомив. Та навіть якщо це і не так, я сама хочу обрати того, з ким мені доведеться прожити решту життя, тобі не здається що це справедливо?

- Можна подумати, що ти звідкись звалилася, і не знаєш, що нас не запитують про такі речі.

-  Дайно, але невже ти не хочеш поборотися за своє щастя?

-  Та хто нам дасть Валенсіє, схаменися, моя мати така сама, з прагненням до наживи, і у всьому підтримує батька, чи ж ти думаєш, що якщо вона моя мати, вона підтримає мене? 

Я ж тільки коли пішла в академію, то почала розуміти трохи що до чого, вийшла з цього закритого, батькового світу, та їх віянь. 

 Ти думаєш мені ніхто не подобався там? Чи я не закохувалася ні в якого юнака? Але що з того? Ці почуття, хоча і приємні, та надто болючі водночас, і він, і я, чудово усвідомлювали, що нам не бути разом, але у нас хоча б був той час.

- Це ви так вирішили для себе, навіть не спробувати поборотися за своє щастя, ну а можливо просто, не такі вже і сильні ті почуття були, і ви не хотіли зайвий раз надриватися, та йти на конфлікт з батьками.

- Ти маєш рацію. Можливо, ми просто так вирішили для себе, не готові йти на конфлікт з сім'єю, заради один одного, та й почуття... Я маю зараз з чим порівняти, щоб зрозуміти, що то дійсно була юнацька закоханість.

-  Ти в когось закохана? - шоковано запитала я.

-  Та не знаю я, -  роздратовано відповіла Дайна, просто це так швидко, все відбувається, я взагалі не знаю, чи таке можливо, побачити просто істоту, і закохатися безпам'яті, але ці почуття, в рази і в рази сильніші, за будь-які,  які я коли-небудь відчувала.

- І після цього, ти мені ще говориш, що нам начебто на когось там, потрібно ще подивитися? Ти зможеш, лягаючи в ліжко з іншим, спокійно те все зносити? Чи ти думаєш що будеш уявляти його, свого коханого, і цього буде вдосталь?

- Я повторюся Валенсіє. А що ми зможемо вдіяти? Як переконати батьків, щоб вони погодилися саме на наш вибір?

 Це по-перше, а по-друге, він ніколи не зверне на мене уваги, навіть немає чого надриватися. 

-  Це ти так вирішила, тому що, що?  Чому ти вважаєш, що в тебе неможливо закохатися? Чого ж ти себе так принижуєш? Чи це наука наших дорогих батьків, тебе змушує думати, що ти гідна тільки тих, які саме вони тобі підберуть?

 А що до всього іншого, то за своє щастя, завжди варто надриватися. 

-  Та не  зверне він на мене увагу! - Кричала Дайна, мені в обличчя. 

-  Та чому дурепо, ти так вирішила? 

-  Тому що,  це Себастіан, тобто...Тобто, пра...

-  Та зрозуміла я, -  повільно відповіла я, витріщивши на неї очі. 

-  Що витріщилася?  Смійся, давай!

-  Та ні, ось думаю, дурепа, вона і є дурепа. Ти думаєш що за нього не варто боротися? А про батькових кандидатів і взагалі мовчу, відпадуть самі собою.

-  Та в нього, таких розмальованих ляльок як я, на кожному повороті, по декілька штук. 

-  Гаразд, - все ж таки, так же повільно, відповіла я.- А що говорить твій дракон?

-  Ця дуринда,  притримується такої ж думки як і ти. 

- Тож не дуринда, а розумна дівчинка,  прислухайся до неї, налагодь з нею зв'язок, серйозно Дайно.

- Що ти взагалі мелеш? Навіщо йому звертати на мене увагу?  У нього кожної красуні, на різний смак. Чому ти думаєш, що він зверне увагу саме на мене?

-  Ну для початку, пропоную тобі, хоча б не бути цією самою лялькою, з фальшивою посмішкою, та такимже виразом обличчя.

 Будь сама собою, якщо не смішно, не смійся, і не говори тільки те, що від тебе очікують, висловлюй свою думку. Думаю для початку,  і цього буде достатньо, щоб зацікавити його. 

- Не сміши мене, це тільки розлютить його, і він, ще й може відігратися на нашій сім'ї, за мою зухвалість, тоді вже батько точно, віддасть мене за кого попало. 

- Ой, Дайно. Якби він думав про наші життя, він би не вчиняв і зараз так, як вчиняє, йому все одно кому нас збагрити, хіба ти сама цього не бачиш, а свою вигоду він не упустить у любому випадку.

 А так, якщо ти все ж таки наважишся, взяти цю фортецю, назвімо це так, штурмом, то тиж нічого і не втрачаєш.

 Тобі ж все одно, тобто нам, далі з ними не жити, то хоч розважимося гарненько перед тим дурдом, що вони для нас готують, це звісно ж якщо у нас нічого не вигорить. 

Та й це, можна сказати буде для них, наша маленька помста.

 Але так не можна думати, треба  налаштовуватися тільки на позитив, і йти вперед,   будувати своє щастя, власними силами, рішеннями, та кроками саме у цьому напрямку. 

- Добре Валенсіє, припустимо що я погодилася, з твоїми міркуваннями, адже я  цього і сама хочу, але як же ж бути далі? 

Ти поїдеш в академію, і можливо навіть, я матінку умовлю залишитися в наших родичів, в столиці, це ж все одно нічого не змінить, я ж не буду його бачити, та з ним пересікатися. 

- Дайно, головне робити хоча б перші кроки, у тім напрямку, який ти обрала, а двері поступово перед нами будуть відчинятися, даючи нам наступний вибір.

Я знаю що тобі страшно, мені здається, я це навіть відчуваю. Та й мені також, зізнатися...

-  Зачекай, зачекай, - перебила вона мене.- Це вже не перша твоя  обмовка. Ти також на когось запала? Саме тому ти так яро виступаєш, проти всіх кандидатів?