Ви не чекали? Та я приперлася.

Ох, ну з чого ж почати вам свої нарікання?

Мабуть для початку, почнімо з того, що я, як це не фантастично звучить, потраплянка.

 Так, так, вам не почулося, найсправжнісінька потраплянка.

Насправді, до безглуздя заїхана історія, померла я в своєму світі, ну а тутешній бог, знезійшов до мене.

 А якщо бути точнішою, то висмикнув мою душу із тіла, допоки вона ще не полетіла по своїх справах, та пропонуючи мені другий шанс на життя, у тілі іншої юної панянки.

 А ось я, така дуринда, відкрила рота, покивала головою, та погодилася, навіть деталі не уточнивши, наче мову відняло їй богу, тільки слухала, іноді вставляючи репліки. 

Але розсудливі, та ті що випрошують плюшок собі бонусом, мабуть бувають тільки в книгах, тому що ви навіть уявити не можете, як це, побачити перед собою справжнісіньке божество.

 Якби він хоча б говорив нормально, а то ж ні, говорив своїм громовим голосом, все розповідаючи, та розповідаючи.

 І взагалі-то, я не ляклива, і таким  мене явно не залякаєш, особливо після того, як начитаєшся фентезійної літератури.

Але коли ти усвідомлюєш, що тобі все, кінець, і настала смерть, а далі тільки невідомість, крізь яку ти наче летиш, а далі бах, і прилетіла, прямо до божества місцевого розливу, який пропонує тобі зайняти тіло іншої дівчини, і яка пішла з життя через власну дурість,  приспавши на  певний час свого дракона.

Уявляєте дракона?

  Тож ясне діло, що душа дівчини відлетіла, але по тону його розповіді, він явно не шкодував, що душа тієї дівчини відлетіла у небуття. 

Тому Касіопей, як він називався, тобто  місцевий бог, помістив тіло у стазис, я чисто із фентезійних книг, розумію що означає цей термін, - підшукував іншу, підходящу душу, яка б змогла примиритися, та вжитися із живим драконом, і який не бажає помирати.

 Взагалі-то, це щось новеньке, такий розвиток подій, що половина сутності помирає, а половина не бажає. 

Але як роз'яснив Касіопей,  дівчина ненавиділа свою другу сутність, і їм надзвичайно важко було вживатися разом, і вони навіть не спілкувалися між собою. 

Розповів він мені тільки деякі, найголовніші деталі цього світу, мовляв тільки про те що може, а про те що замовчує мушу дізнатися сама. 

Можливо я з часом, відійшовши від шоку, і почала б задавати свої питання,  чи випрошувати бонуси, але він мені навіть слова вставити не давав, мовляв часу і так обмаль, адже я, перша душа, яка погодилася на цю авантюру з драконом. 

- Мені тільки і вдалося уставити своє, - чому?

-  Ти не зрозумієш, адже ж ти не з магічного світу, всі інші душі відмовлялися, яким я пропонував, зайняти місце цієї дівчини. 

-  Де ж ти тоді брав душі, які були до мене? 

- З інших магічних світів звісно, з тих, які  хоча б трохи розумілися, що таке магія, та хочаб чули про неї. 

Я б ніколи в житті, навіть не додумався би висмикнути когось з немагічного світу, просто так скажімо, друг порадив, не знаю чому, та вже дуже вихвалюючи вас, землян. 

А також, порадив мені підтримувати з тобою зв'язок. Хоча не думаю що це надто гарна ідея, але все ж таки, я тобі залишу рунне татуювання, але воно буде на потилиці, під волоссям.

- Чому?

Місцевий божок навіть скривився.

- Тому що тут, у моєму світі, мене не надто шанують, і моє ім'я, вигукують здебільшого у приставці до чогось поганого.

 Та годі запитань, з часом ти і так сама про все дізнаєшся. Мовчи, і більше слухай, за крайньої необхідності  зв'язатися зі мною, доторкнешся до мітки, щоб активувати її, і за даш своє запитання, тільки за крайньої необхідності. 

Пам'ять до тебе буде повертатися поступово, сама розумієш довга стаза, та й душа інша, але з мізками все гаразд, тож певний час змушена будеш викручуватися. 

А моя місія, яка...?

- Годі! Я ж сказав, немає часу, спробуй хоча б для початку не спалитися, та не загинути, дівчина що була власницею цього тіла, хоч і була дурною, та змогла пронести свою таємницю  до цих років.

Так ось, доля у цієї дівчинки, ну тобто уже у мене, як виявилося була зовсім не мед, і зрозуміло чому,  у неї такий тихий, та спокійний  характер.

 Адже вона, як виявляється, донька прислуги, невтримав колись батечко її, свого прутня у штанях, і чи то звабив, чи то не надто, її матір, але в результаті ось, з'явилася вона на світ.

Але, який би не був поганий її батько, але доньку він признав,  та чи ж у нього був вибір, якщо ж про це знали усі, не тільки в маєтку, а й поза його межами.

Мати її, постійно проживала в маєтку, поступивши на службу ще можна сказати дитиною, вона не мала свого житла у місті, щоб проживати окремо, як багато хто з тутешньої прислуги, тому і  проживала все життя тут, у маєтку.

 Ось цього старого, ну чи не зовсім, зовнішньо він був ще нівроку, так років на сорок п'ять, мого тепер уже батька.  

Та, але судячи з вигляду, моєї тепер уже матінки, різниця у віці у них добряча,  їй навіть зараз, більше двадцяти п'яти не даси. 

Тим паче якщо врахувати той факт, що тутешні істоти довгожителі.

 Мабуть тільки втома, та темні кола під очима видавали її справжній вік, набагато старшої жінки, а не дівчини. 

Але я впевнена, живи вона за інших умов, як інші шановані панянки, виглядала б не гірше за мене, і нас би вважали навіть сестрами.

 Я перейняла від батька, тільки впертий вольовий погляд, але ось це і все. 

І хоча мати, як і раніше залишалася прислугою, та нам виділили власні покої, не гірші ніж у господарів, і вона вважалася уже не тільки їхньою прислугою, а й моєю. Уявляєте? Мати, твоя власна прислуга, гіршого мабуть і не придумаєш. 

Але не про це зараз. А про моє знайомство, з моєю другою сутністю, яку я відчувала всередині, ніби теплою грудкою, а можливо це просто якесь печіння, хто його знає. 

Та коли ця сутність, до мене заговорила, я зрозуміла, чому дівчина яка була до мене, мало спілкувалася, не тільки з навколишніми, а і зі своєю другою сутністю, мій Рассел заговорив до мене.