Передмова

Ця книга народилася з болю — але не тільки. У її
рядках звучать голоси людей, які проживають війну не
лише на передовій, а й у серці — у родинах, у щоденній
тиші квартир, у порожніх ліжках, у тривожних снах, у
небажанні відпустити або в неможливості повернути.
Вона написана для тих, хто втратив, чекає, не знає, як
жити далі, і навіть для тих, хто не має сил запитати: «А як
мені?».
Війна змінює життя зсередини. Вона ламала і
продовжує ламати долі, але водночас відкриває глибини
любові, лояльності, сили, які ми раніше не помічали в собі
чи інших. Ця книга — чесна психологічна розмова про те,
що не вміщається у звіти новин чи формальні ритуали
підтримки. Про вибір піти на фронт і залишитися в тилу.
Про тіло, яке пам’ятає травму. Про очікування, що
розтягується на роки. Про невідомість, яка стає фоном
усього життя.
24 лютого 2022 року час зупинився. Все, що ще
вчора було буденністю — робота, навчання, ранкова
кава, поїздки у транспорті — раптом перетворилося на
крихкі уламки минулого. Ми прокинулися у світі, де
реальність розділилася на «до» і «після».
Перші тижні вторгнення нагадували колективний
сон на межі кошмару і шоку. Люди стояли у чергах до
аптек, ховалися в підвалах, обіймали незнайомців,
дивилися в небо, рахуючи вибухи. Усі разом ми вперше
так масово пережили феномен колективної травми —
коли біль і страх перестають бути особистими, а стають
спільним полем відчуття.