Розділ 58. Соломія

 - Марку, що ти робиш!? Негайно відпусти! - я відчайдушно борсаюся в його обіймах, але для Марка мої удари, що легкі дотики. Реакції нуль. Ще сильніше приская мене до себе. 

 -  Тихіше мила, - шепоче Марк, - Скоро, ти будеш у безпеці. Довірся мені. 

Марк вибігає через чорний хід та швидко минаючи невисоку огорожу прямує до парковки. Через кілька хвилин він підходить до свого авто.

 -  Ось так, маленька, - він ставить мене на ноги, - Сідай, будь ласка, - Марк зняв блокування з машини та відкрив для мене пасажирські дверцята. 

Я поглянула на Марка, а потім на відчинені дверцята й зробила крок назад. 

 -  Я нікуди з тобою не поїду, - впівголосу кажу я, - Хочу додому. Марку не треба більше шукати зі мною зустрічі. 

 - Але я везу тебе додому, - Марк обережно взяв мою руку у свою, - До нашого дому. Де будемо жити ми утрьох. 

Після останніх подій його слова схожі на невдалий, злий жарт. 

 -  Не вийде у нас сім'ї. Її неможливо збудувати на брехні, зрадах, - я шумно ковтаю холодне повітря, - Я більше не хочу цього, Марку. Моє серце стільки раз розбивалося, що мені не зібрати докупи всіх його уламків. 

Марк напружено дивиться на мене. Простір навколо нас електризується. Дві половини моєї душі борються між собою. Одна рветься до нього, готова все пробачити: і біль, і приниження, і розбите на друзки серце, а іншу - переповнює всепоглинаюча ненависть. 

 -  Я наробив багато помилок, - Марк піднімає очі до нічного неба, робить вдих збираючись з думками, - І прощати або не прощати мене, вирішуєш тільки ти...

Марк підходить ближче скорочуючи між нами відстань, і притягує до себе:

 -  Солю, я не знаю як ще живий... Місяць без тебя це моє найстрашніше випробування, - його вуста несміливо торкаються до моїх, - Жити без твоїх солодких губ, не вдихати аромат волосся, не пестити шовк твоєї шкіри, - Марк провів холодними пальцями по моїй руці, і від того вона вкрилася мурашками, - Не кохатися з тобою, не цілувати  животик, - він кладе долоню на мій живіт і ніжно погладжує його, - Я б краще помер, ніж знати що ти більше ніколи не будеш моя. Я хочу кохати тільки тебе. 

Я не встигла отямитися, як наші губи змикаються в палкому, несамовитому поцілунку. Його язик наполегливо хазяйнує в моєму роті, руки сильніше стискають талію. Якби я себе не переконувала, мені не вистачало Марка, всього цього, що він робить із моїм тілом. Я думала що зможу без нього, але це самообман. Поцілунок стає жарким і майже неконтрольованим. Бажання стаєм нестерпним, гострим і ми обоє це відчуваємо. 

 Марк несподівано відсторонюється і посміхаючись промовляє:

 -  Соль, я зараз вибухну, - він торкається губами шиї, - І ти хочеш цього не менше, не заперечуй, - його очі хитро блиснули, - Отож дозволь відвести тебе в дім де ти будеш господинею. 

 -  А, якщо я не погоджуся, - я міцно притискаюся до його грудей і кусаю губи стримуючи посмішку. 

 -  Хочеш секс в машині? - вигинає брову Марк, - Минулого разу нам завадили, і я не проти продовження. Але думаю краще відкласти до літа, - він цілує мене в щоку. 

 -  Ем... - я ледь не вибухаю від сміху, - Влітку я буду дуже вагітна, так що з своїм животом в тебе на передньому сидінні не поміщуся. 

 -  Я потерплю до народження малюка, - Марк замріяно посміхається, - Поїхали скоріше додому, а то ще застудишся, - Марк дбайливо накинув на мене свій піджак і посадив в машину. 

 -  І куди ми їдемо? - запитала я влаштовуючись на сидінні. 

 -  Це сюрприз, - Марк кліпає одним оком, - Але певен дім тобі сподабається. Він особливий... 

Ми виїжджаємо за околицю міста. Навіть в темній ночі я впізнаю цю дорогу. Все до болю знайоме. Невже це те про, що я думаю? На душі раптом стало так легко, і так радісно. Світла печаль наповнила серце. 

 -  Приїхали, кохана, - усміхнувся Марк. Він заглушив мотор і допоміг вийти з автівки. 

 -  Марку... - оглядаюся по сторонам, - Це ж мій дім! - сльози мимоволі стали проступати на очах, - Дім де я виросла. Ми тут жили до смерті мами. Тато хотів продати його, бо нам обом важко було тут залишатися. Все нагадувало про маму... Як ти дізнався? 

 -  Найняв хорошого ріелтора, - хмикнув Марк знизуючи плечима, - А якщо чесно, то він одразу впав мені в око. Тут якась особлива атмосфера. Відразу відчув тут себе як вдома. І зрозумів, що наш первісток має народитися саме тут. Дива та й годі, - Марк пригорнув мене до себе. 

 -  Я і мріяти не могла, що колись знову тут опинюся. 

 -  Бачиш мрії збуваються. Треба тільки вірити.

Марк відчинив хвіртку і ми ступили на подвір'я. Тут нічого не змінилося. Клумби з квітами, за якими любила доглядати мама, дерев'яна лавка під вишнею, навіть гойдалка яку тато змайстрував була на місці. І я вже уявила, як буду катати на ній свою манюню, як буду возити її по вулиці у візочку, збирати малину у саду. 

 -  Дякую, коханий, - я потягнулася на губ Марка і поцілувала його. 

 -  Ти, ще не бачила що в середині, - Марк підняв мене руки, - Пішли зроблю тобі екскурсію. 

В будинку був свіжий ремонт та нові меблі, палав камін у вітальні, пахло деревом і чистотою. Все таке рідне і затишне. Я покрутилася оглядаючи все довкола. В голові одразу пронеслось стільки спогадів. 

 -   Покажи де була твоя кімната? - прошепотів Марк мені на вухо. 

 -  Ходімо. 

Я беру його за руку й веду по сходах на другий поверх. Моя кімната була в самому кінці коридору. Я відчинила двері й увімкнула світло. 

Тут теж були незначні зміни. Свіжа фарба на стіні, але того ж самого кольору, що був. Пишна прозора тюль і важкі сірі гардини на вікні. Письмовий стіл, стілець на стіні полиці для книг. В кутку стояло ліжко, воно було більше ніж моє і займало майже половину кімнати.

  -  Знаєш, виявляється що недалеко від тебе жили мої бабуся з дідом по маминій лінії. Я часто бував в них. Чисто теоретично ми могли б пересікатися, - промовив Марк розстібаючи ґудзики на сорочці. 

 - Справді? - слова Марка мене здивували, - Може скажеш їх прізвище?