Розділ 57. Марк

Ревнощі. Небезпечне, страшне почуття. Яке повільно вбиває кожну клітинку, спалює душу залишаючи по собі тільки мертву пустелю. Чорт, ніколи не думав, що буду щось подібне відчувати. До зустрічі з нею. Моє серце, моє життя належить цій тендітній дівчині. Один необережний рух і вони розіб'ються, як крихке скло. 

Соломія виглядає наче богиня. Тонкий шовк сукні підкреслює її точену фігуру, а золоте волосся спадає водопадом локонів на плечі. Я готовий годинами нею милуватися. Вона за кілька кроків від мене, така кохана, рідна. Лиш моя. 

Гліб ні на мить не відпускає Солю, тримає за руку, схиляється до неї та щось шепоче на вухо. До горла підступає гіркота, а кулаки стискаються самі собою. Якщо Нестеров, ще раз її торкнеться, то клянуся, я поламаю його руки прямо тут. Стримую себе з останніх сил. 

 -  Чула, як Гліб говорив кільком своїм друзям, що Соломія його наречена, - голос Ніки відволік від настирних думок покалічити мого ділового партнера. 

 -  Що?! - повертаю голову до Ніки. 

 -  Що чув, - фиркає дівчина. 

 -  Може, ти щось плутаєш? - нервово сміюся я, на що Ніка тільки знизала плечима. 

 -  Треба щось робити, Марку. Бо втратиш її, - Ніка торкнулася своїми холодними пальцями до моєї розжареної шкіри.

 -  Нік, знаю. Без Солі мені нема життя, - знову дивлюся в сторону коханої, вона щось пошепки сказала Глібу й попрямувала до виходу із зали. Ні секунди не роздумуючи зриваюся з місця і йду за нею. 

 -  Навіть не думай Мельниченко, - Гліб стає переді мною перегороджуючи дорогу. 

 -  Хочеш, щоб мій кулак приклав твою морду до цієї мармурової колони?! - ціджу я. 

 -  Знаєш, за неї можна померти, - Гліб злобно хмурить погляд, - Думаєш мене злякають кілька синців? Вона вже моя, Марку. Тобі не повернути Соломію. Вона ненавидить тебе. 

 -  Не тіш себе ілюзіями, Гліб, - я підходжу ближче, щоб нас не почули, - Соля нічого крім огиди не відчуває до тебе. 

В очах Нестерова спалахує гнів. Він робить крок на зустріч тепер наші погляди на одному рівні. 

 -  Я сьогодні попрошу її руки, - впевнено говорить Гліб, - Клянуся вона забуде тебе. Я зроблю її щасливою. 

 -  Не мрій про нездійсненне, - випалюю я, й штурхаю його плече рукою й лечу за Солею. Сподіваюся, що знайду її. Швидко перетинаю хол й дивлюся по сторонам. Тільки б не втекла. Забувши про сором і гарні манери вламуюся до жіночої вбиральні і на щастя застаю її там одну. 

Побачивши моє відображення ззаду у дзеркалі Соля перелякано повертається до мене. 

 -   Марку? Що, ти тут робиш? - тихо запиту вона й водночас робить крок назад спираючись до умивальника. 

Я міряю її поглядом. Ні, вона не може бути з ним!Це лише хворі фантазії Гліба. 

 -  Хочу, щоб ти мені дещо пояснила Соломіє, - мій голос звучить дещо грубо й це ще більше лякає Солю. 

 -  Яких пояснень, ти, від мене хочеш? - приречено запитує Соля. 

Я кладу руки по обидві сторони на бортики кам'яного умивальника, так що Соля немає куди вирватися. І я сам також опинився у пастці, п'янкий аромат її шкіри вдарив у ніздрі. Це мій особистий наркотик. Залежність від якої нема ліків. 

 -  Ти виходиш заміж за Нестерова? - питаю нахилившись низько до її вушка. 

 - Що!? - Соля дивиться на мене великими очима, - Ти смієшся з мене!? 

 -  Він говорив своїм друзям, що ти його наречена, - кладу руку на талію дівчини, як добре знову відчувати тепло її тіла. 

  -  Я про це нічого не знаю, і мені глибоко начхати, що він там розповідає, - випалює Соломія. Її щоки вкриваються густим рум'янцем. Якби ж Соля знала наскільки вона зараз прекрасна, - А зараз, прошу відпусти мене. Я хочу додому. Тато певно мене вже чекає, - Соля хотіла бувало піти, але я сильніше пригорнув дівчину до себе. 

 -  Не пущу... - рвано видихаю я, занурюючись у її волосся. 

 -  Ти не маєш права себе так зі мною поводити! Негайно відпусти! Я тобі не іграшка! - кричить Соля, - Мені боляче, Марку розумієш?! Йди до неї Марку. До своєї нареченої, а мене залиш у спокої. 

Я дав можливість сказати Соломії все, що вона хотіла, а тепер моя черга. Беру її обличчя обома руками й тулюся до її чола. 

 -  Ти моя єдина наречена. Матір моєї дитини. Ти мій всесвіт, Соломіє. І так буде завжди. Ніхто інший не буде поруч з тобою. 

 -  Чому я тобі не вірю? - тремтячим голосом запитує Соломія. 

 -  Я хочу, щоб ти знала Ніка насправді жертва обставин. Нам треба було зіграти закохану пару. Думаєш, я такий мерзотник, щоб у здоровому глузді залишити дівчину, яку я кохаю, яка носить мого первістка під серцем? Я не хотів зробити тобі боляче. Щоб ти плакала... Але існує пряма загроза твоєму життю і нашого малюка. Солю, я вмирав кожного дня коли ти не зі мною. І то був останній раз коли я тебе відпустив. І зараз кохана пробач, але мені доветься тебе викрасти...

Поки Соля обдумує мої слова я хапаю її на руки, та біжу до службового виходу...