- Ні! Гліб! Ні! - я почала істерично кричати та бити руками об стінку душу. З очей полелися гарячі сльози. Я хотіла померти, розчинитися, просто не бути.
- Солю?! - Гліб підняв переляканий погляд і в одну мить я опинилася в його обіймах, - Сонечко моє, пробач я думав тобі буде приємно. Що я роблю не так?
- Йди, Гліб, - я не впізнавала свій голос хриплий і якийсь потойбічний, - Я ніколи не дам тобі, того чого, ти хочеш.
- Я так просто не відпущу тебе, - Гліб нахиляє до мене голову з його волосся стікають краплі води, однією рукою він обіймає мене за талію, а іншою притулився до кабінки, - Соломіє, я буду в твоєму житті, хочеш ти цього чи ні. Я готовий нести відповідальність за тебе.
- Вийди, Гліб... - я впираюся руками в його груди й відвертаю голову.
- Добре, я піду, - Гліб цілує мою шию, - Але, спочатку, повитираю тебе рушником, - його рука ковзає по моєму стегні, - І віднесу в ліжечко.
- Гліб, я закричу, - промовила та він здається мене навіть не слухає, продовжуючи цілувати мою шию та груди.
Він бере мене на руки, немов ляльку. Зриває з гачка великий махровий рушник і починає витирати ним моє тіло. М'яко та обережно, оглядаючи кожен сантиметр мого тіла. Я готова крізь землю провалитися від сорому. Мої щоки палають вогнем. Не можу й пальцем поворухнути. Моє тіло мені не належить.
Гліб накинув на мене халат й піднявши на руки відніс в мою кімнату. Я не пам'ятаю, як заснула. Мене поглинула чорнота і все. Мене розбудив пронизливий звук будильника, я потягнулася щоб вимкнути його, але мене випередили. Гліб...
Він нахилився до протилежної від нього тумби біля ліжка й одним рухом вимкнув звук на телефоні.
- Ти, що всю ніч був тут? - я швидко припіднялася на ліжку.
- Мг... - сонний хлопець кивнув головою, - Не було сил залишити тебе. Що їдемо на пари?
- Я їду, Гліб, - відрізала я, - А, ти збираєшся, звідси.
- Соль, чого ти впираєшся? - він потер очі, - Я ж казав, що відвезу тебе. Зараз сезон грипу, ще підхопиш якусь заразу в маршрутці. Ти, ж вагітна. Про дитину подумай. Ти збирайся, а я приготую сніданок.
Тільки зараз помічаю, що Гліб абсолютно голий. Він піднімає з підлоги рушник й обмотує ним стегна. Невже він спав отак біля мене?
- Жарко було, - всміхнувся він, - І не соромся, звикай у такому вигляді бачити свого чоловіка. Хоча, зізнаюся ти дуже мила.
Я хотіла щось заперечити. Сказати, якусь гидоту, щоб він скоріше пішов. Але дещо привернуло мою увагу. Татуювання на грудях Гліба, майже біля серця. Нестеров побачив, що я його розглядаю та вирішив втамувати мою цікавість. Він підійшов до мене та поклав мою руку на собі на груди:
- Зробив його рік тому. Щоб, ти завжди була поруч.
Я опустила очі, й побачила надпис латиницею "Solomia". Моє ім'я було написано витонченим почерком чорними чорнилами. В мене не було слів. Все зайшло надто далеко.
- Назавжди в моєму серці, - Гліб поцілував мою руку та вийшов з кімнати.
Я була розгублена. Завжди думала, що в Гліба до мене тільки фізичний потяг. Невже його почуття глибші? І це вже гірше. Навіть попри те, що він мені зробив, я не хочу аби йому було боляче.
Важко зітхнувши я змусила себе піднятися з ліжка, та пішла до ванної приводити себе в порядок.
Гліб саме розливав чай у чашки, коли я увійшла на кухню. Він весь аж світився і був у хорошому настрої.
- Бери чай, - Гліб ближче підсунув чашку з паруючим напоєм, - Вівсянка майже готова. Хочеш до неї меду? Є ще свіжа малина.
- Спасибі, - промовила я і зробила ковток чаю.
- А чого це, ти раптом з Глібом? - поцікавилася Ксюша дивлячись у слід Нестерову.
- Ксюш... - я розгублено глянула на подругу, - Я не знаю, що робити.
Я розповіла Ксенії про події минулої ночі. А вона здивовано кліпала великими від здивування очима.
- Солю, якщо ти не в курсі, то це називається - домагання. З таким у поліцію звертаються, - вона говорила кожне слово по складах, активно жестикулюючи руками.
- Я заплуталася. Мені шкода Іру. Вона такого не переживе, - зітхнула я.
- Мені страшно за тебе, - Ксюша обняла мене, - Я не виключаю того, що він дійсно в тебе закоханий, але це більше схоже на одержимість. Подумай про безпеку дитини. До речі, її батько не давав про себе знати.
- Ні, - я похитала головою, - Йому не до мене. Скоро весілля, в нього інші турботи.
- Ну і дурень, - фиркнула Ксюша, - Ще на колінах приповзе. Ти головне не хвилюйся. Думай про маленького. З Глібом розберемось. Ок?
Слова Ксюші трохи мене підбадьорили. Зараз моя головна турбота це крихітка, якій потрібен мій захист. А все інше, лише дрібниці. Пар у нас було тільки дві, тому Ксюша запропонувала прогулятися по магазинах, магазинах для вагітних. Хоч мої форми поки майже не змінились, проте мені дуже цікаво, що зараз в моді для майбутніх мам.
Ми застрибнули в трамвай й розташувались біля, вікна. Ми саме обговорювали, в який ТЦ зайдемо в першу чергу, як Ксюша раптом прилипла до вікна з розкритим ротом.
- Ого! Нічого собі! Солю, поглянь! - Ксюша тицьнула пальцем у вікно.
Вона показувала на великий білборд з моїм зображенням і написом "Соломіє, люблю тебе назавжди..."
Привіт, мої хороші! Сподіваюся у вас все добре) Ми вже близько до фіналу) Дякую, що ви зі мною)
#12 в Молодіжна проза
#201 в Любовні романи
#103 в Сучасний любовний роман
студенти, багатий хлопець і звичайна дівчина, від_ненависті_до_кохання
Відредаговано: 11.07.2022