Розділ 54. Соломія

Гліб провів рукою по моєму волоссі, від того моє тіло напружилося, а серце забилося частіше. В його чорних очах відбивалося полум'я. Як же я боюся тих очей. Гліб повільно опустився, на коліна передімною й обняв мої коліна руками. Я притиснулася до спинки стільця від страху, здається дихала через раз, і то не на повну силу. 

 -  Солю, дівчинко моя, - почав Гліб, - Я думав, що втратив тебе назавжди. Коли я дізнався про ваше з Марком весілля, моє серце заледве не розірвалося від розпачу. 

Він поклав голову мені на коліна та зімкнув руки навколо ніг сильніше. Мені стало страшно, по спині пробіг холодок. 

  -  Гліб, відпусти, - два ледь чутних слова, які я змогла видавити з себе. 

 -  Будь ласка, не бійся мене, - промовив хлопець цілуючи мої коліна, - Я вчинив з тобою, як останній мерзотник. І повір не було такого дня, щоб я не  пошкодував про свій вчинок. І повір, я плачу дорогу ціну за нього. Ти ненавидиш мене, і це гірше смерті. 

  -  Я до пам'ятиму до смерті, те що ти зробив Глібе,  - тихо промовила я, - Знаєш, як якою брудною я себе почувала? - вже сміливіше промовила я, - Мало не наклала на себе руки. 

Гліб оторопів від моїх зізнань. Він нахмурив погляд й опустив голову. Повисла дзвінка тиша. Але мушу сказати, що мені стало легше на серці, після того, як я про все розповіла Глібу. Він ослабив хватку, і я подумала, що зможу піти. І вже навіть встала з-за столу, але Нестеров схопив рукою мій зап'ясток. Від несподіванки я мало не втратила рівновагу, від того що різко підвелася. Гліб встиг підхопити мене на руки. 

 -  Пробач мені, Соломіє, - Гліб притулився чолом до мого, - Я готовий на все, аби його заслужити. Я хочу стати частиною твого життя. Не відштовхуй мене. Я готовий ось так, хоч цілими днями, носити тебе на руках, - а потім сказав зовсім тихо цілуючи мою щоку, - Соль, я хочу бути батьком твоєї дитини... 

Мені забракло слів, аби щось відповісти. В моїй голові робилося казна що. В очах Гліба було безмежне каяття. Мені хочеться вірити в щирість його слів. Я правда хочу його пробачити. Але навряд чи зможу впустити його в своє життя так близько, як він того хоче. 

 -  Гліб, я не можу. Надто боляче було, - схлипую я. 

 -  Шшш... Тільки не плач, сонечко. Я розумію, що тобі не просто це зробити, але знай що я ніколи навіть подумки боявся завдати тобі болю. Дозволь бути поруч. Дозволь готувати тобі сніданки, возити в університет, ходити з тобою до лікаря. Ммм? 

 - Солю! Доню! Ми вдома! - голос Іри почувся з прихожої. 

 -  Ми тобі купили багато смачненького! - сказав увійшовши до вітальні з пакетами і побачивши мене на руках у Гліба так і завмер на місці, змінившись у лиці, - Гліб? Що трапилося? 

 -  Нічого, - всміхнувся Гліб, - Соля втомилася. Я хочу віднести її до кімнати. 

 - Донечко, ти себе добре почуваєш? - з пересторогою запитав тато. 

 -  Все добре, татусю. Просто сьогодні багато гуляла на свіжому повітрі, і тепер на сон потягнуло, - відповіла я, знітившись від пильного погляду Гліба. 

 - Ти, щось їла? - запитала Іра, - О! Привіт, синку. Як добре, що ти заїхав. Останнім часом ти забуваєш про нас. 

 - Пробач, мам. Тепер буду заїзжадати частіше, - таємничо усміхнувся він, - А тепер, з вашого дозволу, віднесу принцесу на гору. 

Гліб зайшов зі мною до кімнати і нарешті опустив мене долу. 

 -  Дякую, за турботу, Гліб, але зараз я хочу лишитися на самоті. 

 -  Ти нічого не з'їла. Давай я сюди принесу тобі вечерю, - Гліб заклав руки за спину потупивши погляд. 

 - Мені щось перехотілося, - знизала плечима я, - Прийму душ і ляжу спати. В мене завтра перша пара о восьмій. 

Ми обмінялися поглядами й Гліб засмучено кивнув, - Гаразд. Надобраніч. Я ще з батьками трохи побуду. 

Як тільки Гліб зачинив за собою двері я полегшено видихнула. Було важко. Обом. Ясно одне. Я не готова простити, а він не хоче відступати. А найгірше, і це приносить найбільший біль - я все ще кохаю Марка. Моє серце відмовляється жити без нього. 

Постоявши, ще трохи у роздумах я вирішила таки приділити трохи часу навчанню. Тож перевдягнувшись у зручний домашній одяг сіла за підручники. Близько десятої мене все ж зморив сон, але я ще пішла в душ, щоб не витрачати вранці час на миття голови. 

Роздягнувшись, я стала під теплі струмені води, налила на губку улюблений гель для душу і вдихнувши його солодкий аромат почала намилюватися. Коли я змивала з себе піну мені почулися кроки, але я подумала, що мені просто здалося і тому я продовжила свої водні процедури. 

Хтось легенько постукав в скляну кабінку душу і від несподіванки я здригнулася. 

 -  Солю, я не піду, поки ми дещо не зробимо, - від страху я ледь не знепритомніла. То був Гліб. 

 -  Гліб, якщо ти наблизився до мене, я закричу. Вдома батьки. Не смій! Чуєш! 

 -  Я не збираюся робити щось проти твоєї волі, - через матове скло було видно, що на ньому не було одягу, лише стегна були обмотані рушником. 

Мене почало трясти від страху я притулився до прохолодної скляної стінки. В кабінці ще клубилася пара від гарячої води, яка почала розсіюватися щойно він відчинив дверцята. 

Я не встигла закричати, Гліб накрив мої вуста своїми. Цілуючи жадно, нестримно, -  Солю, як так цього чекав, - Гліб згріб мене в обійми й уткнувся, носом в шию, - Щастя моє, - знову поцілунок, але невпевнений і ненастирливий. 

  - Негайно йди геть, - я сіпаюся, намагаючись вирватися з його обіймів. 

 -  Я допустив помилку, Солю. Але дозволь, мені її виправити, - він взяв моє обличчя у долоні, - Не жени мене. Я доведу, що кращий за нього, так як я ніхто тебе не кохатиме. 

 Мої очі повні жаху. Гліб притулив я всім тілом до мого, таке враження, що він мене роздавить. Його руки блукають по спині та сідницях, а губи пробують на смак шкіру. 

 -  Гліб, вдруге я цього не переживу, - шепочу я ковтаючи сльози. 

 -  Я не буду робити цього з тобою проти волі, - він цілує шию опускаючись до грудей, - Солю, я хочу показати, як зі, мною може бути добре...