Розділ 51. Соломія

 -  Солю? - Гліб тихо постукав в двері ванної кімнати, - Ти в нормі? Може відвести тебе до лікаря? 

 - Ні. Дякую. Нічого страшного. Це лише токсикоз. Зараз минеться, - я хлюпнула собі на обличчя холодної води. 

 - Добре. Я там чай заварив. Чекаю на тебе, - промовив Гліб та спустився вниз. 

Після водних процедур я стала почувати себе краще, але шкода що неможливо так запросто змити з серця біль і розчарування. Я поглянула на своє відображення у дзеркалі і подумала про себе "Дурепа, ти Соломія!". Придумала собі казку й жила в ній. А мене просто використали. 

Натягнувши на себе топ і спортивні штани я спустилася на кухню, де хазяйнував Гліб. Помітивши мене він посміхнувся:

 -  Сідай до столу, - він поставив переді мною чашку з чаєм, -  Тобі до сирників додати сметану? Є ще малиновий джем. 

 -  Дякую, але мені не хочеться їсти. Спасибі за чай, - коли Гліб присунув до мене цукорницю я здригнулася від його дотику. 

 - Солю, прошу, не бійся. Я лише хочу попіклуватися про тебе. 

Гліб хотів покласти руки на мої плечі, але майже торкнувшись їх передумав. Він та Марк - дві мої найболючиші рани. Не знаю коли вони затягнуться. 

 -  Не варто себе обтяжувати, Гліб. Я можу зробити це сама, - відповіла я дивлячись на одну точку на стіні. 

 - Але мені хочеться бути поруч біля тебе, - хлопець поклав обидві руки на стіл його погляд ковзав  по мені з гори вниз, - Солю, я попереджав, що він зробить тобі боляче. 

 - Я розберуся з цим, - я пильно подивилася в очі Гліба, - Це моє життя, мої помилки. Тільки мої. А зараз, вибач. Мені треба збиратися в університет. Дякую за чай, - я різко встала і вийшла з кухні. 

 -  Солю, - почулося мені в слід від Гліба, - Давай хоч підвезу тебе. 

 -  Ні. Їдь на роботу, Гліб. Я доберуся сама. 

Я зачинила двері своєї кімнати й притулившись до них спиною полегшено видихнула. Я не лялька, щоб бавитися зі мною. Ні для Марка, ні для Гліба. Я більше не дозволю зробити мені боляче. Я маю бути сильна заради моєї крихітки. 

 -  Мама любить тебе більше за все на світі, - я поклала руку на живіт і посміхнулася. Найкраще, що сталася в стосунках з Марком це моя вагітність. І я виношу й народжу цю дитину чого б це мені не коштувало. 

Я привела себе в порядок й одяглася. Коли я вже мала виходити, то мій погляд впав на весільну сукню і в серці щось кольнуло. Марк... Як мені розлюбити тебе? 

Я зачинила двері, оскільки Гліб таки поїхав й пішла на зупинку. Через  пропуски мене можуть вигнати з універу. Тож, треба брати себе в руки. І може менше буду думати про Марка. 

Біля входу в корпус мене зустріла схвильвона Ксюша. Вона одразу кинулася мене обіймати. 

 - Солю, я тобі дзвонила вчора мільйон разів. Переживала. Невже так важко було взяти трубку і сказати, що з тобою все в порядку. Ой горе, ти моє, - Ксюша провела рукою по моєму волоссі. 

 -  Пробач. Я просто відключилася, - я опустила очі, - Була ледь притомна. 

 -  Солю, це звичайно не моя справа, але тут щось нечисто, - подруга взяла мене під руку й ми пішли по коридору до аудиторії, - Ця Ніка щось мутить з тією вагітністю. Те, що в неї нема ні краплі сорому й совісті, це очевидно. Вона все зробила, щоб зіпсувати ваші з Марком стосунки. Солю він кохає тебе. Чого вартий його погляд коли в Марк дивитися на тебе. Такі почуття не зіграєш. 

 -  Ти сама все чула. Я стала черговою примхою багатого мажора, -я ковтнула, -  Тільки от зайшло все дуже далеко... 

 -  Солю, не роби дурниць. Поговори з Марком. Ну не такий він покидьок, як здається. Я це відчуваю. Ти ж знаєш, що я рідко помиляюся в людях. 

 -  Я не готова до цього, Ксюш. І не думаю, що це потрібно. Ми не можемо бути разом. Весь світ проти нас. 

 -  Ох і вперта, ти Соломіє! -  похитала головою Ксенія, - Не можна, так просто, відмовлятися від свого щастя. 

 -  Якесь химерне це щастя Ксюшо, - всміхнулася я, - Пішли скоріше, а то заняття вже через кілька хвилин. 

Ксенія закотила очі і потягнула мене за собою в аудиторію. Навчання допомогло мені відволіктися. Тим паче, що в мене назбиралося, купа хвостів, незднаних рефератів, колоквіумів. Є чим себе зайняти. 

Після пар я вирішила провідати Влада. Тож накупивши смачненького поїхала до лікарні. По дорозі мені дзвонили, тато та Іра. Хвилювалися. Але, я відповідала впевнено і бадьоро, що все добре і обіцяла швидко приїхати додому. 

Я приїхала якраз вчасно. Влад прокинувся й мені дозволили його провідати. Я накинула на себе халат й увійшла до палати. Його якраз перевели з реанімації. 

 -  Привіт. Можна до тебе? - я обережно прочинила двері заглядаючи до палати. 

 -  Солю? - хлопець здивувався моїй появі, але при цьому привітно посміхнувся, - Звісно можна. Заходь. 

 -  Як ти? - запитала я, ставлячи пакет на тумбу біля його ліжка. 

 - Нормально, - знизав плечила Влад, -  Лікарі обіцяли скоро відпустити додому. 

 -  Рада, що з тобою все добре, - я присіла на ліжку й взяла його за руку. 

 -  Солю, пробач мені, - почав Влад, - Я наражав, на небезпеку тебе й дитину. Хотів як краще, але... 

 -  Я не тримаю на тебе зла, - я стиснула бліду руку Влада, - Не картай себе будь ласка. Слухайся лікарів і видужуй швидше. Я тут принесла тобі бульйон, правда не домашній, але ми з моєю подругою Ксюшею часто його замовляли, коли було лінь готувати в гуртожитку. Але наступного разу приготую його для тебе, як готувала моя мама. А ще там є сирний пиріг, й овочі на пару. З'їж кілька ложечок? 

Владові очі  загорілися і він посміхнувся. Попри те, що здавався виснаженим. В нього була важка рана. Те, що він вижив просто диво. Діставши ложку, я  відкрила банку із бульйоном. Присунувшись ближче я почала годувати хлопця з ложечки. Владу навіть на те, щоб тримати ложку самостійно ще не вистачало сил. Суп прийшовся йому  до смаку і він з апетитом майже все з'їв. 

 -  Дякую. Було дуже смачно, - промовив Влад коли я промокнула його губи серветкою, - Мене останній раз так годували коли я був зовсім малий, - сумно зітхнув Влад.