Розділ 46. Соломія

 -  Марку, ти нормальний? - шиплю я прикриваючись простирадлом до самої шиї, - Я більше не дозволю торкнутися себе. Тим більше, після Ніки. Ти ж все від неї отримав, що хотів? 

Мені гидко від самої думки, що він кохався з іншою, а тепер простягає до мене руки. Але схоже, що Марку начхати на мої почуття. Він, як ні в чому не бувало продовжував наближатися до мене повільними кроками. 

 -  Між нами нічого не було, Соломіє. Скільки разів я маю це повторити? Сотню? Тисячу? Ніка хоче нас посварити. Так. Я дурень, кретин. Називай мене, як хочеш. Я повівся необачно. Невже, ти мені зовсім не віриш? - Марк присів біля мене ставлячи свої руки на перила ліжка з двох сторін і нахилився до мене близько-близько, обпікаючи гарячим подихом. 

 -  Марк, я хочу тобі вірити, але... - тінь сумніву лягла на моє серце. Я всією душею бажаю, щоб це виявилося неправдою, - Хіба б ти зміг встояти перед нею? 

 -  Солю, її гарне тіло всього лише оболонка, - Марк шепотів прямо мені в губи, - Таких як вона тисячі. Для неї краса, це вигідний товар, який Ніка хоче подорожче продати. Неважливо, мені чи комусь іншому. 

  -  Всі хочуть звабливе тіло, Марк, - я опустила очі. Десь в глибині душі я розумію Марка. Якщо порівнювати мене і Ніку, то я безперечно в програші. 

 -  Солю, що за маячню ти несеш? - Марк окинув мене серйозним поглядом, -  Звідки в тебе ці дурні комплекси? Га? - запитав він проводячи по моєму волоссю. 

Я знизала плечима. Тим часом, Марк окреслював рукою контур мого обличчя, шиї, опустився до ключиці, а потім приспутив рукав сорочки оголюючи моє плече. 

 -  Ти неймовірна, Соломіє, - Марк цілує оголене плече, і я здригаюся, немов до мого тіла торкнулася розжарена грань, - Я душу готовий продати, щоб назавжди володіти тобою, - Марк зсуває сорочку, майже оголивши мені груди, і цілуючи їх шепоче, - Ти була створена для мене. І ти думаєш, я так просто відпущу, зникну з твого життя. Я буду шалено кохати тебе, до знемоги, - Марк продовжує неквапливо знімати мою сорочку, -  А ти будеш народжувати чарівних діток. І навіть не думай відлинювати. Я не залишу тебе в спокої. 

Коли Марк цілує мене в живіт... Я здаюся, впадаючи в солодкий транс. 

 -  Марку! - кричу я хапаючи вустами повітря. 

 -  Солю, ти дозволиш мені? Я просто не в силах стртмуватися, - запитав Марк цілуючи мою шию, а його рука все нижче і нижче опускалася по животу, - Я буду дуже обережним...- Марк влаштувався так, щоб я охопила його торс стегнами і продовжив осипати мене поцілунками... 

 -  Ммм, Солю бачиш, що ти зі мною робиш? - Марк задоволено посміхнувся, - Я не знаю, як відмовитися від цього, на кілька місяців, - коханий щось зосереджено вивчав на моїх грудях, - В тебе тут родимка, я раніше її не помічав. 

 -  Вона, там завжди була, - я скуйовдила волосся Марка.

 -  Я багато чого про тебе не знаю. Це треба виправляти, - Марк поклав голову на мої груди, - Пробач мені. Я не хотів, щоб так сталося. Не хотів, щоб ти переживала. Я розумію наскільки це неприємно і боляче. Я все виправлю, обіцяю. 

 -  Я тобі вірю, Марк. 

 Почувши від мене ці слова, Марк тут же накрив мої вуста своїми, - Солю, одними цими словами, ти зробила мене найщасливішим чоловіком у цілому світі. Дякую, тобі за те що ти зі мною, що носиш мою дитину, що прощаєш мене дурня, хоч я цього не вартий... 

Ми з Марком ще деякий час лежали в обіймах один одного, цілувалися й обговорювали плани на майбутнє, поки нас не відволік стук в двері. Можете уявити всю незручність моменту? Ми були майже голі, і довелося зі швидкістю світла вдягатися. Від сорому я розчервонілася немов рак. Відчула себе героїнею, якогось фільму для дорослих. А Марку хоч би хни, виглядав ніби кіт, що об'ївся сметани. Застібнувши сорочку він пішов відчиняти. 

 -  О, а чого ви тут замкнулися? - почувши голос тата мені захотілося накритися ковдрою з головою. 

 -  Та, Соля трохи задрімала, - почухав потилицю Марк, - Не хотів, аби її турбували. Проходьте, будь ласка, - сказав Марк відступаючи від дверей. 

 -  Солю, дівчинка моя! - я почула голос Іри, і мої вуста розплилися в посмішці самі по собі, - Як ти моє сонечко? - Іра буквально вбігла в палату й кинулася мене обнімати. 

 -  Все добре, - кивнула я всміхаючись. 

 -  Як малюк? - запитала Іра виймаючи з пакета різні смаколики. 

 -  Росте, - задоволено заявила я, погладивши живіт. 

 -  Токсикоз турбує? - Іра сіла поруч і я поставила їй голову на плече. 

 -  Є трохи. Але не скаржусь. Всі проходять через це. 

 -  Відпочивай, добре їж, гуляй на свіжому повітрі. І головне, ні про що не хвилюйся, -  промовила Іра цілуючи мене в чоло. 

 -  Окрім зимової сесії, - заявив тато показуючи мені стопку підручників. Ми з Ірою обидві розсміялися. Це була мить ідилії, абсолютного щастя. Поруч люди, яких я люблю найбільш за все. Як добре, що вони з татом в мене є... 

Через тиждень... 

Сьогодні мене виписують з лікарні. Всі аналізи в нормі, і почуваюся я прекрасно, ніби в мене крила за спиною виросли. Єдине, що мене засмучувало, це те, що Влад не прийшов до тями. Хоча лікарі дають хороші прогнози. В нього міцний організм. Мені все ж вдалося нишком прослизнути  до реанімації, щоб глянути на нього. Дужий хлопець здавався геть безпорадними. 

 -  Влад, я знаю що ти мене чуєш, - я взяла його руку у свою, -  Ти скоро одужаєш. Обіцяю, тобі. А я скоро знову прийду до тебе... 

В квартирі у Марка. 

 - От, ми і, вдома, - Марк повернув ключ у дверях, - Здається, що ти тут не була цілу вічність. Нарешті, ти будеш поруч, будеш спати зі мною в одному ліжку. Мені так тебе бракувало, - Марк поцілував мене в щоку й відкрив двері. 

 -  Ну нарешті, ви приїхали! А то я вже зачекалася! - зайшовши у вітальню я побачила Женю, стиліста, яка допомогала мені з образом на вечірку Алекса.

   -  Привіт... - розгубилася я. 

 -  Вибач, Жень. Пробки, - усміхнувся Марк ставлячи сумки на підлогу. 

 -  У мене все готово, - заявила дівчина.