Розділ 44. Марк

Не знаю чому мені так дався той один крок, який розділяв нас із Нікою, ніби прірву переступив. Вона гарна, навіть дуже... В Ніки розкішне тіло, спокусливі форми, прекрасне шовкове волосся. Вона вміє зваблювати. Ніка напрочуд впевнена в собі дівчина. Мені здається, що їй варто просто поманити пальцем і біля її ніг буде будь який чоловік, і вона вміло цим користується. Я знаю, що володіти нею хочуть багато хто. І я... Хотів... До того як в моєму житті та серці з'явилося моє синьооке щастя. Моя Соломія... 

Я стаю ближче до Ніки, в ніздрі б'є солодкий аромат її парфумів. Вона спокусливо вигинає спину з губ дівчини виривається стогін.

  -  Марк... 

Я беру плащ за комір та обережно натягую на спину дівчини. 

  -  Ніко, нічого не буде. Їдь додому. 

Ніка обертає голову та міряє мене здивованим поглядом. Вона на її обличчі так і написано "Як ти посмів відмовити мені". Ніка роздратована і я вже приготувався до приступу істерики, але роздратування змінилося на образу, майже дитячу.

 -  Марку? Чому? Невже ти більше мене хочеш? - її голос був глухим та здавленим. 

 -  Нік, зрозумій я кохаю її. Кохаю більше за життя. Розумієш? В мене в думках навіть не має наміру зраджувати Солі. Я нізащо не завдам їй болю. 

 -  Їй не обов'язково треба знати, що ми з тобою... - Ніка видала смішок примружуючи очі. 

 -  Я все сказав. Де вихід, ти знаєш, -  я відступив трохи в бік, щоб дати Ніці дорогу. 

 -  Який же, ти дурень Мельниченко. І на кого ти перетворився?! - роздратовано випалює вона, нервово зав'язує пояс плаща та штовхнувши мене в плече вилітає з квартири голосно грюкнувши дверима. 

В мене з плечей ніби кам'яний валун впав. Таке полегшення. Думаю це кінець. І вона все зрозуміла, як і її тато. Я ясно дав зрозуміти Демидову, що наш шлюб з Нікою буде приреченим із самого початку. І нічого хорошого із цього не вийде. Ми обоє будемо нещасними. Я думаю, що ніякі мільйони не варті сліз його дочки. 

Тепер можна бути спокійним. Навіть настрій покращився. Я прийняв душ та поголився, бо Солю дряпала моя щетина. Як тільки я закінчив з голінням, то знову почув дзвінок у двері. Це що жарт якийсь? 

Нашвидкоруч одягаюся та прямую до дверей. Бо хтось буквально повис на тому дзвінку і він пищав без перестанку. Дивлюся, стоїть заплакана Ніка і тисне на кнопку дзвінка. От невгамовна! 

 -  Чого тобі Нік? Я тобі все сказав. І ти, начебто все зрозуміла, - я спираюся плечем на одвірок. 

 -  Марк, в мене щось з машиною. Вона не заводиться. Я вже півгодини пробую її завести. Все марно, - хнюпає носом дівчина. 

 -  А в сервіс подзвонити, не пробувала? - я позіхаю та тру очі. 

 -  В мене на додачу телефон сів, а зарядку я десь посіяла. Напевно вдома забула, -  знизує плечима вона.

 -  Заходь, викличу тобі таксі, - простягаю руку запрошуючи її увійти. 

 -  А можна я залишуся в тебе? -  ошелешує Ніка своєю заявочкою.

 -  Ніко, ми ж про все домовилися!? - я роблю глибокий вдих, щоб стриматися і не наговорити дівчині багато неприємних речей. 

 -  Ні, це ти не розумієш Марк, - опускає голову Ніка, і сумно продовжує далі, - Я не хочу повертатися до додому. Принаймні о такій порі. Та вислуховувати нотації незадоволених батьків. Що вештаюся казна де. Що нічого доброго з мене не виросло, тільки знай що тусую в клубах, думаю лише про модні лахи та як накачати губи побільше. Знаєш, як воно кожного разу слухати таке? Я до ранку побуду в тебе, і на світанку мене вже тут не буде. Не проганяй будь ласка, - Ніка дивиться на мене поглядом побитої собаки. 

 -  Я взагалі до Солі хотів поїхати, - застібаючи гудзики на сорочці кажу я. Вже навіть не натякаю, щоб вона забиралася геть. А ставлю перед фактом. 

 -  Куди ти поїдеш о пів на третю ночі? - вже більш бадьорим голос питає Ніка, - Тебе не пустять до неї. Не будь дурнем. Відпочинь, а вранці поїдеш. Від твоєї присутності ні холодно, ні жарко. Чим ти зможеш їй домогти? 

 - Гаразд, - здаюся я, - Залишайся, але тільки до ранку, а потім щоб духу твого тут не було. 

  -  Дякую, Марк. Ти мене врятував, - радісно плескає в долоні Демидова, - Ти навіть не помітиш моєї присутності. Я буду як мишка. Обіцяю. 

 -  Сподіваюся, - я втомлено тру очі. 

 -  Ем... Марк, даси мені якусь футболку, бо це кружево страх, яке незручне, - кривиться Ніка.  

 - Добре. Йди в кімнату для гостей. А я принесу футболку. 

 -  Дякую, тобі. 

Ніка задоволено посміхнулася, та пішла гостьової кімнати. Я порився в шафі й приніс їй чисту футболку. Щиро сподіваюся, що вона не буде знову намагатися спокусити мене. 

Повернувшись до спальні, я дивлюся на годинник. Вже глибока ніч. Може справді поїхати до Солі вранці? Нехай відпочиває. На світанку поїду до неї. 

З цими думками сідаю на ліжко дістаю телефон, та знаходжу в галереї фото коханої. Обвожу пальцем контур її обличчя. В ній є щось таке неземне і таємниче. Цікаво мені вистачить життя, щоб розгадати її? 

Вранці, Ніки вже й слід простив. Як і обіцяла вона пішла, як тільки почало світати. Навіть ліжко за собою заправила, що нею ніколи не спостерігалося і акуратно склала футболку, що я їй  дав напередодні й залишила краю ліжка. 

Я швидко зібрався й не гаючи часу помчав до Солі. По дорозі я заїхав в квітковий магазин та купив величезний букет рожевих троянд, а ще повернув в кондитерську й набрав для моєї дівчинки цілу купу всього:різних тістечко, тортиків і на додачу взяв свіжих фруктів. 

Так, тримаючи в одній руці букет, а в іншій пакунки з солодощами та фруктами, я буквально завалився в палату до Соломії. Вона сиділа на ліжку та задумливо рахувала пелюстки на квітці соняха. 

 -  Привіт, сонечко, - побачивши Солю, я не зміг стримати дурнуватої посмішки. 

 -  Доброго ранку, - вона чарівно усміхнулася мені у відповідь. 

 -  Це тобі, -  я простягнув їй букет та поставив пакунки на ліжко. 

 -  Дякую, Марк. Вони прекрасні, - Соля занурила обличчя в квіти вдихаючи їх аромат.