Розділ 37. Соломія

 - Що сталося? - нахмурений Влад повертається до чоловіка. 

 -  Владислав Юрійович, люди вашого батька знають що ви переховуєте дівчину у себе, - чоловік кивком голови вказав в мою сторону, - І через скільки вони тут будуть це лише питання часу. 

 -  Скажи хлопцям, нехай підготують машину, - хлопець стиснув кулаки, а на його обличчя лягла темна тінь. 

 - Буде зроблено, Владислав Юрійович, - сказав чоловік й швидко вийшов з кімнати. 

 -  Будь ласка поясніть нарешті, що тут відбувається!? - я майже перейшла на крик. Невідомість зараз страхала мене найбільше, - Я казна де. Мої батьки і наречений не знають, що зі мною. Переживають. Невже, ви думаєте, що мене не будуть шукати? Я маю право знати! 

 -  Соломіє, я розумію що ти зараз відчуваєш, - хлопець бува хотів покласти руки на мої плечі та я відмахнулася від нього, - Я не збираюся силою тебе утримувати тут... 

З моїх губ зірвався нервовий смішок. Цей Влад глузує з мене чи що? 

 -  Хіба не це, ви зараз робите? - я розводжу руками, - Не треба робити з мене дурепу. 

 -  Я обіцяю, що все поясню, але згодом. У безпечному місці, я думав що воно тут, але помилявся, - парубок відвів від мене очі й стиснув губи, - Зараз тобі принесуть чистий та зручний одяг, а ще їжу. Тобі потрібні сили, - він провів по мені поглядом й посміхнувся, - Побачимось трохи згодом. Я зайду за тобою через годину. Відвезу в більш безпечне місце. 

Він повернувся і через мить за ним вже закрилися двері. Я кинулся до них і почала сіпати ручку, але замок вже зачинили, в пориві гніву я почала що є сили бити кулаками бити  по дверях. 

 -  Відпустіть! Благаю! Так не можна! -  сльози навернулися і на очі та застелили їх білою пеленою. Я притулилася чолом до дверей. В моїй голові промайнула думка, що може це лише сон, якась мана. Настане ранок і я знову прокинуся в обіймах Марка. 

Я безсило сповзла по дверях і сіла на підлозі похилила голову та обняла коліна руками. Через деякий час в кімнату постукали. Я підвелася й відійшла від дверей. До кімнати зайшов той самий чоловік, що попереджав Влада про небезпеку. В руці він тримав паперовий пакет. 

 -  Пані Соломіє, тут одяг. Я зачекаю за дверима поки ви перевдягенетися, а потім проведу на кухню, щоб ви поснідали. 

Він вручив мені пакет і вийшов. Кілька секунд я просто ненаважувалася зробити навіть один крок і притискала до грудей пакунок. Але врешті сіла на ліжко і почала виймати з пакета речі. Там були джинси, біла футболка й тепла картата сорочка, а ще білі кросівки. Робити нічого. Я зняла сукню і вдягнула речі. Дивно, але мені полегшало від того, що я в зручному  й теплому одязі. Все таки тонка шовкова сукня не найкращий прикид для початку жовтня. 

 - Я готова, - постукавши у двері сказала я. Замок у дверях повернувся і вони відчинилися. 

 - Ходімо зі мною, - ввічливо попросив чоловік жестом показуючи йти за ним. 

Поки ми йшли по коридору я роздивлялася навколо. Дерев'яний будинок, затишний і доволі просторий. Ми  спустилися на перший поверх де була розташована величезна кухня. Стіл був накритий на одну персону. На ньому стояли бульйон, салат і кілька бутербродів з шинкою та сиром. 

 -  Прошу, сідайте, - охоронець відсунув для мене стілець, - Будете чай чи каву? - поцікавився він. 

 -  Ні. Дякую. Просто воду якщо можна, - я підняла погляд на нього. 

 -  Шкода в мене є чудовий чай, який я привіз із Китаю, - за моєю спиною почувся голос бадьорий голос Влада, - Дякую, Вікторе, далі я сам. 

Чоловік пішов залишивши нас на одинці. Влад підійшов до шафки й дістав звідти якийсь яскравий пакет. 

 -  Точно не будеш? - повернув голову він. 

 -  Ні. Дякую. Мені зараз треба уникати кофеїну, - відповіла я. 

 -  Гаразд. Вода так вода, - Влад підійшов до холодильника та дістав звідти скляну  пляшку, - Ти їж. Не соромся. Бо якщо охолоне, вже буде не смачне, - він поставив на стіл склянку з водою й сів поруч на стілець. 

Я мало не подавилася бульйоном відчувши уважний погляд Влада на собі. 

 -  Я не збираюся тікати через вікно, - промовила я помішуючи ложкою бульйон, -  Я б навіть не встигла б до нього добігти. 

 -  Слушно кажеш, - посміхнувся Влад, - Я хотів попросити в тебе вибачення за вчорашнє... Викрадення... Думаю, що ти б сама нізащо не погодилася б піти з незнайомим чоловіком. 

 -  Логічно, - кивнула я в знак згоди, - І тому мене приспали хлоформом? Як в якомусь дешевому детективі?

 -  Пробач за це. Мені справді шалено незручно, - опустив голову хлопець, - Я не хотів допустити, щоб тебе скривдила моя сім'я. І мав втрутитись. 

 -  Цікаво і кому ж я перейшла дорогу? - я відсунула тарілку і пильно глянула на Влада. 

 -  Найперше моїй сестрі Ніці Демидовій. Ти забрала в неї нареченого...

 -  Що!? 

 -   Так. Я старший брат Ніки... Вона влаштувала справжню істерику, коли Марк її кинув. Вона улюблениця батьків і вони завжди і у всьому її потурали... От і цього разу вирішили задовільнити її примху. Позбутися тебе...