Розділ. 34 Соломія

Я прокинулася від теплих дотиків рук, які ніжно виводили узори на моїй спині. Трохи лоскотно, але приємно. Я ще десь між сном та реальністю. В голові спалахують уривки вчорашньої ночі. Марк повністю підкорив моє тіло і мою душу. Навічно... 

 -  Солю? Мила, спиш? - почувся шепіт Марка біля мого вуха, а потім я відчула поцілунок на плечі. 

 -  Вже ні, - сонно протягнула я, потягуючись на ліжку, - Встаю, встаю, - я хотіла було піднятися, але Марк зупинив мене обнімаючи ззаду за плечі і змушуючи знову лягти на ліжку. 

 -  Можеш ще подрімати, - цілуючи моє волосся промовив коханий, - В твоєму стані, - почав серйозно Марк опускаючи руку на мій живіт, - Треба багато відпочивати. 

 -  В якому такому стані? - я все ж припіднялася на ліжку і сонно потеряла очі із подивом дивлячись на Марка, якого чомусь аж розпирало від задоволення. 

 -  В дуже цікавому стані, пані Мельниченко, - Марк хитро посміхнувся і одним ривком потягнув мене на себе. 

 -  Коханий, ти чого? - мій мозок відмовлявся сприймати будь-яку інформацію. 

  -  Я то нічого, але тобі як найскоріше треба взяти моє прізвище. Не хочу, щоб за твоєю спиною пліткували, мовляв живіт росте, а вона не заміжня, - Марк суворо покосився на мене, але його руки сильніше стиснули мою талію. 

  -  І до чого все, це Марку? Я ж не... - я запунулася на півслові і піднявшись на ліктях нависла прямо перед очима хлопця. 

 - В твоєму випадку скоріше так... -  Марк підняв голову і дотягнувшись до моїх губ ніжно поцілував, - Вранці дзвонила твоя лікарка, і повідомила що з твоїми аналізами все добре, і що через дев'ять місяців я стану татом чарівного малюка. 

Слова Марка на мить ошелешили мене. І я ошелешено відсахнулася від нього. Кілька секунд я обдумувала його слова. Душу заполонив страх перемішаний з неймовірною радістю... Невже я стану мамою? Я завмерла на місці і дивилася в одну точку на стіні. 

 - Кохана? -  Марк в одну мить наблизився до мене, - Що з тобою? - в його голосі чулося хвилювання, - Ти не рада? Солю? 

 -  Марку... - я всміхнулася, а в очах забриніли сльози. Емоції ніби нахлинули нізвідки, - Я не вірю... 

 -  Зате я вірив, кохана, - Марк притулився своїм чолом до мого, - В нас не могло бути інакше. Рано чи пізно це мало статися. Наше кохання набуло нового сенсу. Ми дали життя маленькому диву, і зовсім скоро будемо тримати його на руках. Уявляєш? Ти зараз носиш нашого синочка чи донечку. Соломіє, ти моє щастя... 

Марк буквально видихнув останні слова біля моїх губ, а потім торкнувся до них, обережно і навіть несміливо. Я обняла руками його шию, і простирадло яким я прикривалася впало на ліжко. 

 - О, Солю... - дихання Марка стало частішим та перивчастим, - Яка ти зараз зваблива, - Марк опустив жадний погляд на мої груди, - Схоже твоя декретна відпустка затягнеться надовго, - він опустив голову і поцілував впадинку між моїми грудьми. 

 -  Я згодна на трьох! - весело сміючись сказала я, - Тільки не всі одразу. Дай мені хоча б навчання закінчити. 

 - Ну це вже як вийде, принцесо, - Марк примружив очі, а його обличчя осяяла щаслива посмішка. Таким я його ніколи не бачила, - Люблю вас обох... -промовив він ніжно цілуючи мій оголений живіт.

Ранок минув без звичної метушні. Ми просто насолоджувались моментом, і один одним. Ми скасували всі справи. Весь світ зупинився. Були тільки ми троє. Хоч дитинка, ще дуже маленька та вона частинка мене з Марком ми вже її любимо і будемо з нетерпінням чекати на появу малюка. Так багато щастя не буває... 

Ми багато говорили про майбутнє. Марк наполягав на моєму переїзді до нього. А ще казав, що нам негайно потрібно зареєструвати шлюб. Отож було вирішено, що по обіді ми поїдемо до гуртожитку і заберемо мої речі, а потім подамо заяву до РАЦСу. 

 -  Солю, я не хочу щоб ти з'їжджала, - похнюпилася Ксюша, - Я буду скучати за тобою. Як я тут буду одна, без тебе. 

 -  Ксюш, Соля ж не до Китаю їде, - весело промовив Марк піднімаючи картонну коробку, - Будете бачитися кожен день в універі, ходити в гості одна до одної. Не бачу ніякої проблеми. Просто Соля не буде ночувати в гуртожитку. От і все. 

 -  Все буде добре, - заспокоювала я подругу, обнявши її, - На нашу дружбу це ніяк не вплине. Я дорожу нею, як і раніше. 

Після довгих обіймів та сліз, Ксюша все ж відпустила мене. Я буду сумувати за нашими поседеньками до пізньої ночі, спільним приготуванням їжі, переглядом фільмів і ще за тисячею приємних дрібниць. Все вже не буде як раніше. 

Ми якраз їхали до РАЦСу і обговорювали, як повідомити батькам про наше весілля і майбутнього онука, як у Марка задзвонив телефон, поглянувши на екран він нахмурився, та все ж взяв трубку. 

  -  Так. Привіт, тату, - Марк кинув швидкий погляд в мою сторону, - В мене все чудово. Дякую. Я не забув про вашу з мамою річницю. Добре, я приїду, але з Соломією. Хочу вас познайомити. Ок. До вечора, - Марк скинув виклик і повернув до мене голову. 

 - Щось сталося? - запитала я, і потягнулась до його руки. Наші пальці одразу ж міцно переплелися. 

 -  У батьків сьогодні річниця шлюбу. Ледь не забув про неї. Вони кличуть нас сьогодні на прийом. Будуть члени сім'ї та партнери батька по бізнесу. Світський захід замість тихого сімейного свята, - видихнув Марк хитаючи головою, - Але я хочу, щоб всі побачили мою наречену. Знали, що ти належиш лише мені... 

 -  Я буду виглядати серед усієї цієї публіки зовсім недоречно, - знизала плечима я, - Думаю, твої батьки не про таку невістку мріяли. 

 - Мене їхня думка не цікавить зовсім. Я зробив свій вибір, а їм доведеться прийняти його. 

Ми подали заяву, а після поїхали купити для мене сукню. Бо нічого підходящого в моєму гардеробі для такого випадку не було. Підходящу сукню ми знайшли одразу. Це була біла, шовкова сукня з відкритою спиною. Потім я поїхала в салон на укладку і макіяж. Через дві години на моїй голові красувалися крупні локони, які спадали на плечі. Я попросила не робити надто яскравий макіяж, навіть якщо він вечірній. Тож мені лише вирівняти тон, трохи виділили очі і нанесли нюдову помаду на губи.