Розділ 31. Соломія

 -  Солю, тобі не треба більше працювати, - Марк напружено стискав кермо авто, -  Я зможу тебе забезпечити всім чим ти забажаєш. 

 -  Річ не в цьому, Марку, - відповіла я розглядаючи профіль коханого. Марк цілий ранок перконує мене залишити роботу. Йому бачите мало проведеного часу зі мною, -  Не ображайся... - хоча думаю, що вже пізно. Марк похмуро вдивлявся на дорогу, задумливо постукуючи пальцями по керму, - Та мені, справді важливо бути незалежною від своєї сім'ї, і навіть від тебе коханий, - на цих словах Марк повернув до мене голову та вигнув від здивування брову. Схоже його колишні дівчата були дещо іншої думки про фінансову незалежність, - Мені приємно, що ти хочеш піклуватись про мене. 

 -  Сонце, так повинен чинити кожен чоловік. Забезпечувати свою кохану, свою дитину. Я ніяким чином не хочу тебе образити, - Марк дещо пом'як і взявши мою руку підніс до губ і поцілував. 

 -  Коханий мій... - мої губи розтягнулися в посмішці. Який же він милий. 

 -  Соломіє, я перш за все думаю про твоє здоров'я. Ти цілу ніч не спиш, а потім ще й на пари біжиш. Такий ритм життя шкодить малюку. Подумай про нього. До речі йдеш лікаря? - він зупинив авто і багатозначно поглянув в мою сторону 

 -  Так. Сьогодні, після обіду йду до гінеколога, - я відстібнула пасок безпеки й потягнулася, щоб поцілувати його. 

 -  Добре, що ти тільки до вечора. Бо я, навіть не уявляю, як бути без цілу добу, - Марк провів рукою по моєму стегну підсуваючи на сукню, - Після роботи чекатиму тебе на цьому місці. Я казав, що на даху мого будинку є басейн? - Марк хитро блиснув очима, оголивши мої ноги. 

 -  Ні, - я хапаю губами повітря, коли він торкається моєї білизни, - Марк, що ти робиш? - він тільки всміхається і притискає руку сильніше. 

 -  Я подумав, що після вечері, ми можемо трохи поплавати. Тобі потрібно розслабитися...

 -  Ааах... Марк, - крізь мене ніби ток пройшов,-  Що ти робиш? 

 -  Хочу, щоб ти сумувала, - Марк зараз такий задоволений, ніби кіт котрий наївся сметани, - Я хочу тебе... Солю, я не можу більше так. Ти маєш належати тільки мені, - Марк нахиляється до мого живота, -  Маленького я тобі вже зробив, хоча треба було б спочатку покликати заміж, але до першої шлюбної ночі мені б не стало терпіння дочекатися. Тож... Сонечко, дочекайся вечора... 

Через Марка я ледь не запізнилася на роботу. А ще він добряче пом'яв мою сукню і ще й волосся розтріпалося. Я бігла і на ходу поправляла одяг та зачіску. 

 -  Надіє Михайлівно, доброго ранку, - привіталася я зайшовши до сестринської. 

 -  О! Солю! - Надія Михайлівна, посміхнулася й відсунула вбік свої папери, - Як ти сонечко? Все добре. Нічого не болить? 

 -  Дякую. Все добре. Я вже скучила за роботою, за дівчатами, - я присіла ближче до неї, - Як ви тут? Як справи у відділенні? 

 -  Ой не питай! - махнула рукою старша сестра, - Нам дуже бракує рук. Уявляєш Марина і Яна зібралися в декрет. Одночасно! Віка на лікарняному, в неї малий захворів. О такі то справи. Ми тут зашиваємося. 

 -  Ну я вже на роботі. Це вже плюс один, - я встала й підійшла до своєї шафки, щоб взяти форму. Я відчувала провину перед Надією Михайлівною за свою відсутність на роботі. Все ж це відділення одне з найзавантаженіших в лікарні, - Кажіть, що робити. Я готова. 

 -  Ой! Якже нам не вистачало тебе, бджілко, - жінка задоволено всміхнулася й потягнулася до папки, -  Отже в сьомій палаті треба поставити крапельниці, в першій - взяти кров з вени. А потім ліки рознести... І це тільки до обіду. 

 - Не переживайте. Все зроблю, - я заспокоїлася Надію Михайлівну, - А ви часом не знаєте Лілія Іванівна дуже зайнята після обіду. Я б хотіла, щоб вона оглянула мене. 

 -  Та було в неї кілька пацієнток, - Надія Михайлівна опустила окуляри і скоса глянула на мене, - Та, думаю що вона тебе огляне без черги. Тебе щось турбує? 

 -  Так. Є біль внизу живота. Може застудилася? - я знизала плечима, - От хочу перевіритися. 

 -  Добре, я скажу їй щоб оглянула тебе. Одразу після обіду йди до неї. 

Поки я виконала всі доручення старшої сестри якраз наблизилася обідня перерва. Перехопивши на ходу бутерброд і випивши чаю, я присіла на кушетку, щоб перевести дух. Щось я набігалася сьогодні. 

О третій я пішла до гінеколога. Якщо чесно, в мене навіть ноги тремтіли. Я ледь оволоділа з собою. Від цього простого огляду залежить моє подальше життя... Майбутнє... 

 - Що ж, я закінчила. Солю, вдягайся, - сказала Лілія Іванівна підходячи до раковини. 

  -  Гаразд, - я встала і пішла за ширму. Одягнувшись, я присіла біля лікарки за стіл. 

 -  Солю, - почала жінка уважно вивчаючи мене поглядом, - В тебе є запалення, яке треба пролікувати. Чим скоріше, тим краще. Не можна допустити, щоб воно перейшло в хронічне. 

 - Ліліє Іванівно, в мене... - я опустила очі, - В мене затримка... 

 -  Солю, вагітності я не побачила, - в мене серце майже зупинилося. Якщо затримка викликана чимось іншим? В голові одразу пронеслося кілька діагнозів. А від думки про один із них в мене спітніли долоні. Мама померла від онкології. Це могло передатися на генетичному рівні, - Хоча, я могла не побачити. Солю, не кажи що й ти хочеш піти в декретну відпустку? На кого, ти Надію залишиш? 

 -  Ліліє Михайлівно... - я витерла кілька сльозинок, які покотилися по щоці. 

 -  Дівчинко, ти чого? - жінка встала з місця й підійшовши до мене обняла за плечі, - Нічого страшного. Запалення легко лікується. Навіть якщо ти вагітна, то дитинці воно не зашкодить. 

 -  Мої мама і моя бабуся по маминій лінії у них був рак... - видихнула я. 

 -  Я розумію до чого ти хилиш, - Лілія Іванівна обперлася руками на стіл, - Та давай не бити тривогу завчасно. Це може бути просто гормональний збій або  та ж вагітність. Знаєш, спочатку здай аналіз на ХГЧ. Якщо від зачаття минуло вісім - десять днів, то ми будемо знати вже точно. А зараз витирай слізки. Я тобі напишу рекомендації, а ти будеш слухняно їх виконувати. І не думай про погане. Домовились?