Розділ 24. Марк

 -  Приїхали, маленька, - заявив я, потягнувшись до Солі за поцілунком. Я став залежним від цієї дівчини. Мені хочеться, щоб вона була увесь час поряд. А зараз я мушу її відпустити на кілька годин. Це не довго. Але ж все одно - так важко. 

 -  Марк... Марк... Мені вже час йти. Пара через десять хвилин, -  Соля мене легенько відштовхнула, коли я почав підсувати рукою спідницю вверх по стегнах. 

 -  Я буду чекати тебе на цьому місці о третій. Потім поїдемо кудись пообідати, - треба сказати, що в очі Солі я зовсім не дивився. Я спостерігав за тим, як вона поправляє спідницю, розглядаючи на її ніжках панчохи зі спокусливим мережевом. 

 -  Не треба на мене так дивитися, - закотила очі Соля. 

 -  Повір, я б зараз не тільки розглядав тебе, а й зайнявся з тобою дечим цікавішим... - я самовдоволено посміхнувся. Простягаючи руки до коханої і стикаючи її в обіймах. 

 -  Все мені пора. Люблю тебе, - прошепотіла Соломія біля моїх губ і швидко поцілувавши мене висковзнула з авто. 

Дивлячись їй у слід я посигналив і Соля повернувшись подарувала мені чарівну посмішку. Я проводив її очима до самого входу й коли за Солею зачинилися двері завів мотор. 

 -  Здоров, старий! - за моєю спиною почувся бадьорий голос Алекса, і найсмішніше те, що я за своїми думками пройшов повз нього. 

 -  О! Привіт! Вибач. Не помітив тебе, - виправдовувся я, потискаючи другу руку. 

 -  Воно й не дивно. Йдеш замріяний, таке враження, що зараз злетиш на крилах, - Алекс поклав руку мені на шию і скуйовдив мені волосся. 

 - Ай! - поморщився я, - відштовхуючи друга. 

 -  Схоже у вас із Соломією повний вайб, - протягнув усміхаючись Алекс, - Це ж вона причина твого піднесеного настрою?

 -  Вона скоро зведе мене з розуму. Соля просто диво, - сам до себе всміхаючись промовив я. 

 -  О-о-о, я бачу це вже не лікується, - задумливо сказав Алекс піднявши одну брову вверх. 

  -  А я й не хочу. Знаєш від коли ми познайомилися в мені прокинулися досі незнані почуття. Я не підозрював, що можу відчувати щось подібне. Раніше все чого я хотів від дівчини це секс, а зараз мені потрібні серце і душа. 

 -  Ти став романтиком, - зауважив Алекс. 

 - Мг... - пробурмотів я, -  Тільки б вдалося Солю утримати поруч. Ти знаєш, що Нестеров покликав її заміж? А Соля відмовилась. 

 -  Ого! - здивувався друг, - Відшила такого перспективного холостяка з мільйонами на рахунку. Круто, - Алекс потер підборіддя. 

 -  Та ну тебе, - відмахнувся я, - Я переживаю, щоб тепер він не вимістив свою образу на Солі. Мало, що Глібу може прийти в голову. 

 -  Ти ж не зможеш бути біля неї цілодобово, - захитав головою Алекс. 

 -  Чому ні? Я хочу, щоб Соля переїхала до мене. Так, ми будемо майже весь час разом. 

 -  А твої предки? - Алекс нагадав про болючу тему, - Вони відмовилися від ідеї ожинити тебе на Ніці? 

 -  Та в тому, то й річ - що ні, - важко видихнув я, - Демидов тисне на батька. Вимагає весілля. 

 - Справи кепські, брат. З Демидовими воювати собі дорожче, - сумно зітхнув Алекс, - Вони ж не відстануть, поки ти не надягнеш на її палець обручку. 

 -  Цього не буде! - процідив крізь зуби я, - Я ніколи не відмовлюся від Соломії. І плювати я хотів на ті домовленості та мільйони тієї бісової сімейки, - як же мене дістало все це. Чому я просто не можу бути з коханою дівчиною? І щоб ніхто не пхав носа у наші стосунки? Еліта суспільства, блін! 

Йдучи по коридору ми з Алексом побачили Ніку в компанії подружок. Вона зло поглянула у мою сторону, а потім відвернувшись манірно задерла голову. Якщо вона думає, що я ображуся то сильно помиляється. Стерва, що тут скажеш. 

В назначений час я чекав Солю біля її універу. Я сперся об кабіну авто і поглядав на годинник. 

 -  Кого чекаєте юначе? - прямо біля мене пролунав срібний голосок Соломії. Вона сперлалася поруч і всміхнулася. 

 -  А? Як ти? - оглядаючись запитав я, намагаючись втямити звідки вона з'явилася. Я думав вона вийде з центрального входу? Ну головне, що вона є. 

 -  В мене було заняття в корпусі, що за твоєю спиною, - почувши це,  я машинально повернув голову назад. А Соломія всміхаючись простягнулася до мене руки. Я тут же притягнув дівчину до себе і жадно поцілував її губки. 

Чорт! Мені вже починає зносити дах! Я хочу її... Оволодіти з власними тілом і думками стає все складніше...

Після моїх приставань до Солі (я не відпускав її хвилин двадцать це точно!) ми поїхали в один італійський ресторанчик. Це затишне місце з чудовою кухнею та винами, а ще там досить спокійна атмосфера. Можна усамітнитись від сторонніх очей. 

Наш обід плавно перейшов у вечерю. Найперше, я хотів нагодувати Солю, вона зізналася що увесь день нічого не їла. Нагодувавши свою красуню пастою та салатом я замовив ще й десерт, хоч Соля сказала що їй буде забагато. 

Ми розмовляли про майбутній переїзд Солі, точніше я всіма правдами і неправдами намагався переконати її посилитися в мене, як почувся розмірений стукіт каблуків і він наближався в нашу сторону. Ніка..? 

Вона підійшла  впритул до нас і схрестила руки на грудях. Її нафарбовані темною помадою губи скривилися, як тільки вона побачила Солю. 

 -  Так, от на кого ти мене проміняв!? - в'їдливо та з якоюсь огидою запитала вона присідаючи поруч на стільці. 

 - Ніка... Зникни звідси... Негайно, - прошипів я. 

 -  А чого це? - презирливо кинула вона, - Ну розказуй, що це за голодранка? 

 -  Ніка! Краще не доводь мене. Бо пошкодуєш! - гримнув я кулаком по столу. 

Я глянув на Солю. Вона геть поникла після слів цієї ненормальної. Щоб заспокоїти її, я взяв руку Солі у свою. 

 -  Хм... Нічого цікавого в ній немає, - Ніка пройшлася поглядом по Солі, - Ні тобі стильних шмоток, ні манікюру нормального. Опудало з городу, - останні слова були сказані з особливою жовччю. 

 -  Забирайся... Повторюю востаннє, - я грізно поглянув на Ніку. Чаша мого терпіння була переповнена.