Розділ 23. Марк

Як я боюся її втратити! Зараз Соля тут, поруч зі мною у моїх обіймах, але мені чітко дали зрозуміти: мовляв ця дівчина мені не пара, і якщо я сам її не кину, то її приберуть з мого життя. Чорти б побрали ту Ніку і її сімейку! Та й від своїх батьків - такої підстави я не чекав. Виявляється гроші їм дорожчі за щастя власного сина. Та їм доведеться прийняти й змиритися, з тим що моє серце обрало іншу. Солю я не проміняю на мільйони на рахунку та розкішне життя. 

Вона дивується, чого я так сильно стискаю її в обіймах? Мені страшно, що Соломія зникне, розчиниться в повітрі, так ніби її ніколи не було... 

У Марка вдома напередодні... 

 -  Привіт, тату,  - я заходжу в кабінет та сідаю на підлокітник шкіряного крісла. Батько кинув швидкий погляд в мою сторону. Цього було достатньо, щоб зрозуміти, що скоріш за все йому вже доповіли про наші стосунки із Солею. І я здогадаюсь, про що піде мова. 

 -  Здоров, синку, - холодно вітається він і тягнеться до кришталевого графіну з віскі та наливає трохи в склянку, - Здогадуєшся, чого я покликав тебе посеред ночі? 

 -  Ну ти ж сам сказав, що хочеш поговорити про нас з Нікою? - я невідривно стежу за кожним рухом батька. Хоч я не читаю мову тіла, та здається він зараз напружений та злий. 

 Батько робить вдих, та витримує паузу. Тягнеться за склянкою з віскі, але так і не взявши її стискає руку в кулак. Дивиться на мене примруженим поглядом і запиту. 

 -  Скажи, що тебе не влаштовуємо в Ніці? Дівчина вона дуже навіть гарна, думаю, що у твоєму смаку. Вона вхожа до нашого кола. У Ніки поважна та заможна родина. Я впевнений, що вона у майбутньому стала б для тебе гідною дружиною... 

 -  Але не стане, батьку, -  перебиваю його, - Ти добре розпланував моє життя. Весілля з Нікою, об'єднання капіталу з Демидовими. Але стався форс-мажор: я закохався в іншу. 

  -  Марку, синку, - вже м'якшим тоном продовжував батько, - Це може бути лише швидкоплинне захоплення. Ти пограєшся і кинеш дівчину. І розіб'єш серце їй та Ніці. Я розумію ти ще дуже молодий, і цих закоханостей може бути не один десяток. Але дружину потрібно вибирати відповідно до свого статусу. 

 -   Вона, не захоплення, тату. Я закохався, тільки побачивши її. 

На мої слова батько, тільки похитав головою та розсміявся. 

  -  Сину, ти знаєш цю дівчину кілька днів. Ну про яке кохання, може йти мова? Це ж не серйозно! - він обпирається руками на стіл і хмикає. 

 - Серйозно батьку, - крижаним тоном відповідаю йому, - Я хочу, щоб вона все життя була поруч. А ти хочеш, щоб я не пізнав цього щастя: одружитися з коханою. Як і ти до речі з мамою... 

 -  Я прекрасно тебе розумію. Але, ця дівчина тобі не пара. Це все мине і залишиться тільки розчарування. Скоро ти станеш на чолі великої корпорації. Це велика відповідальність. А шлюб з Демидовою закріпить наші позиції. Тобі краще викинути з голови ці дурниці. 

 -  Ти не смієш розпоряджатися моїм життям! - я роздратовано стискаю щелепу. 

 -  Якщо потрібно, то смію Марку! - випалює батько, -  Ти негайно кинеш ту дівчину і помиришся з Нікою. Мені не треба тобі пояснювати, що зробить Юрій Демидов, з тим хто образить його єдину доньку? Якщо на себе тобі наплювати, то пожалій Соломію! Вона ж ні в чому не винна!

 -  Він не посміє! - гарчу я. Хай тільки одна волосинка впаде з її голови! Я вб'ю за неї! - Я буду стояти за неї до крові... Батьку, якщо Соломії хтось заподіє шкоду, то я зітру його з лиця землі і Демидова це стосується також...

 -  Марку, - батько витирає долонею чоло. 

 -  Я все сказав, батьку. Соломія - моя майбутня дружина, матір моїх дітей, ваших з мамою онуків, змирися з цим, якщо хочеш їх колись побачити!

Я різко розвертаюся та виходжу з кабінету гримаючи дверима. Лють кипить в моїх жилах, перед очима темна пелена. Ніхто не посміє торкнутися до Соломії, інакше смерть йому здаватиметься раєм. Це я обіцяю... 

 -  Марку, - ніжний голос Солі повернув мене до реальності, - Чого так спохмурнів? Щось сталося? 

 - Ні, нічого, - я провів рукою по її личку. Як я жив без неї? Не розумію. 

 - Щось не так. Я ж відчуваю, - Соля уважно дивиться на мене. 

 -  Я не бачив тебе майже вісім годин і скучив, -  всміхаюся немов дурник, -  Хочу твої губки... 

Накриваю її вуста своїми і цілую наче востаннє. Хоча ні, не востаннє... Ці губи я буду цілувати до кінця життя. Соломіє... Без тебе мені нічого не треба. Ти моє життя.