Розділ 22. Соломія

Як не дивно мені нічого не снилося. А може, я просто не запам'ятала. Прохолодний ранковий вітерець, увірвавшись через незачинену квартирку вікна розвіяв залишки сну. Потягнувшись я встала з ліжка, та підійшла до вікна. Все таки гарні тут світанки, немає тих сірих, одноманітних висоток, скла та бетону. А тут сонячні промені позолочують верхівки темних дерев, повільно випливаючи на ранкове небо. Давно, я такого не бачила. 

Ще трохи помилувашись сходом сонця я пішла приводити себе в порядок. Прийняла душ, уклала волосся навіть зробила легкий макіяж. Нічого такого лише туш та прозорий блиск для губ. Оскільки день обіцяв сьогодні бути прохолодним, я вирішила вдягнути чорну водолазку та сіру спідницю олівець, а ще чорні черевички на невеликому каблучку. 

Коли я спустилася на кухню Іра якраз була зайнята приготуванням сніданку і навіть мене не помітила. 

 -  Привіт, Іро, - привіталася я зупинившись у дверях. 

 -  Доброго ранку, сонечко! - всміхнулася вона, - Як тобі спалося?

 -  Я давно так добре не спала, - сказала я підходячи ближче. 

 -  Це тому, що ти вдома.

 Я підійшла до Іри і опустила голову їй на плече. 

 -  Що таке доню? - Іра нахилала голову до моєї. 

 -  Ти не ображаєшся на мене? - я шморгнула носом, - Через Гліба? 

 - Не кажи дурниць, Солю. Щоб створити сім'ю кохання має бути взаємним. Якщо ти не кохаєш його, то не варто себе силувати. Гліб дорослий чоловік і все зрозуміє. Хоча я була б рада тебе бачити своєю невісткою, - промовляючи це Іра поцілувала моє чоло. 

 - Дякую, тобі, - мені камінь з душі впав. Я боялася, що вона образиться на мене через ситуацію, яка склалася з Глібом. 

 -  На сніданок млинці з джемом. Будеш? - Іра порушила незручну тишу. 

 -  Звичайно буду. А тато вже прокинувся? 

 -  Так. Він перед роботою в вирішив попрацювати у саду. Зібрати яблука, - жінка знизала плечима, - Ти ж знаєш - він рання пташка. 

 - Доброго ранку мої красуні, - у дверях з'явився тато разом із великою корзиною червонобоких яблук, - Ось вирішив зібрати. Обіцяли ж заморозки. 

 -  А ми якраз про тебе говорили. 

Я підбігла до тата обняла і поцілувала його. Як же добре з татом! Я наче знову маленька дівчинка. З ним спокійно і безпечно. 

 -  Доня, моя... - тато поцілував моє волосся. 

 -  Я люблю тебе тату. Сильно-сильно... 

 -  І тебе, Солю. Моя дівчинко... 

Коли я вийшла за хвіртку Марк вже чекав на мене. Він стояв спершись на капот авто, але побачивши мене одразу ж пішов на зустріч і стиснув в обіймах, і обнімав він мене так наче востаннє... 

 -  Марку, ти  задушиш мене, - хлопець так стиснув обійми, що мені забракло повітря. 

 -  Це була остання ніч, яку ти провела без мене, - Марк глянув в мої очі в них був невимовний смуток. 

 -  Марк... - прошепотіла я, і накрила його губи поцілунком. Марк відповідає наполегливо і пристрасно. Його руки блукають по моїй спині опускаючись все нижче до талії, а потім притискає до себе, щоб я відчула його бажання. В животі розливається приємне тепло, я тану від солодкого забуття. 

 -  Не хочу більше без тебе, - говорить Марк покриваючи поцілунками моє обличчя, - Хочу жити з тобою разом. 

 -  Марк. Це надто швидко. Ми знайомі всього нічого. Це серйозне рішення. Я не хочу, щоб ми потім про щось пожалкували, - мені до ознобу хочеться бути з ним, але нам треба ще трохи часу, щоб пізнати один одного. 

 - Відмазка не зарахована - Соломіє, - низький, оксамитовий голос Марка біля мого вуха ніби вводить мене в транс, - От переїдеш і будеш вивчати мене скільки захочеш, - він криво посміхається прикусуючи нижню губу. 

 - Марк, це не так просто, - захитала я головою. Марк не зводив з мене очей. Він чекав відповіді, так ніби від цього залежить його життя. 

 -  Солю, все надзвичайно просто, - Марк зміряв мене поглядом, -  Якщо ми кохаємо один одного, то чому ми не можемо жити разом? 

 Мене лякає його наполегливість. Він з такою легкістю говорить, ніби це в порядку речей. 

 -  Кохана, в нас мало часу...- видихнув Марк, - Мені буде спокійніше, якщо ти будеш весь час поруч. Так я зможу захисти тебе. 

 - Від чого Марк? - я захитала головою. Невже його хвилює Гліб?  -  Це через Гліба? - мружуся я. 

 -  І через нього також. Мало, ще чого він ще раз заміж тебе покличе, - Марк провів рукою по моєму волоссі, - Просто довірся мені... - Марк притискає мене до грудей, я відчуваю як б'ється його серце. Знати б яку таємницю воно приховує? 

Марк поводить себе якось підозріло. До чого увесь цей поспіх? Чого він так боїться?