Розділ 20. Марк

 Як же я скучив за Солею! Дожити б до вечора! Я вже розпланував наш вечір. Спочатку ми повечеряємо в якомусь затишному ресторанчику, потім якщо вона захоче прогуляємося по вечірньому місту. Сподіваюся, що ніч ми проведемо разом. Соломію, я не маю наміру відпускати. Хочу, щоб вона переїхала до мене. 

О, що вона зі мною зробила? Я землі під ногами не відчуваю. Закоханий  і трохи божевільний. Вона буде моя. Гліб звичайно сильний суперник, і я впевнений, що він боротиметься за неї, та Соломія закохана в мене, а його ненавидть всією душею. 

Цікаво чому вона не бере трубку і не відповідає на повідомлення? Я вже починаю хвилюватися. Може поїхати до неї в універ? Все одно я мав її забрати. Хоча у Солі по ідеї зараз би мала бути пара... Блін! Мені дах зносить! 

 -  Марк! Агов! - я почув голос Алекса. 

 -  Здоров старий! Радий тебе бачити! 

Ми обмінялися рукостисканням. Алекс з цікавістю поглядав на мене, наче чекав відповіді, хоча жодного питання, ще не поставив. 

 -  Не дивися на мене так. Дірку пропалиш, - похитав головою я. 

 -  Як у вас із Солею? - Алекс обперся на стіну і повернув голову до мене. 

Я також сперся на стіну біля Алекса, відкинув голову назад та заплющив очі, згадуючи нашу ніч. 

 -  Алекс, не знаю як пояснити... Фуух! - вдихнув я, - Одним словом, я хочу з нею дітей... 

 -  Ого! - усміхнувся Алекс, - Ти хто!? І що зробив з моїм другом!? Марк, ти що вже почав працювати в цьому напрямку? 

 -  Та йди ти, - хмикнув я. 

 -  Ей, ти що образився? - штурхнув мене в плече Алекс, - Я лише хотів пожартувати. Я вже зрозумів, що вона янгол, і ти закохався по самі вуха. Чесно я радий за вас обох. Але твої батьки, Ніка? - друг спохмурнів, -  Я так зрозумів, що ти від батька трубку не брав, то він знайшов мене. Думаю - він знає про тебе з Нікою. 

 -  Я не хотів псувати вечір із Солею. А батьки. Ну перебісяться. І через деякий час приймуть наші стосунки. Соля їм сподобається. Думаю про таку невістку вони для мене мріяли. Красива, добре вихована, розумна. 

 -  У Ніки є одна вагома перевага, - зауважив Алекс, - Десятки мільйонів на рахунку... 

 -  Я не збираюся продаватися. Навіть, якщо йдеться про добробут моєї сім'ї. 

 -  Буде не просто, -  глянув на мене Алекс. Він чудово знає ситуацію з моєю сім'єю та сім'єю Ніки. 

 -  Соля того варта... Навіть, якщо увесь світ буде проти. Ми будемо разом. 

 -  Ти куди зараз? - запитав Алекс випроставши плечі, - На тренування? 

 -  Еем, я мабуть пропущу, - я почухав потилицю. Хочу до своєї принцеси. В нас були плани на вечір. 

 -  Зрозуміло, старий, - підмигнув Алекс, - Перед тренером тебе прикрию. 

 -  Дякую друже, - поплескав я його по плечу, - І щоб я без тебе робив? 

 -  Та нема проблем, -  Алекс  жартома дав мені стусана. 

 - Бувай, Алекс! На зв'язку! 

 -  Давай, - Алекс махнув мені на прощання і пішов на тренування. 

Я ж знову набрав Солю, але відповіді як і минулі десять разів не має. Та, що це в біса таке!?  Я знову пишу їй повідомлення. І... О диво! Вона таки відповіла. 

Отже, вона їде додому. Але ж ми так не домовлялися! Вона, що втікає від мене? Чи може щось сталося? Я попросив скинути Соломію адресу і вже на всіх порах мчу до неї. А дорога то не близька - майже за містом. 

Знайти будинок її батьків було не складно. А тут досить мило. Невеликий двоповерховий особняк, садок, подвір'я яке потопало у квітах. І єдине, що не вписується, в цю ідеальну картинку - позашляховик Гліба. 

Стиснувши зуби я пройшов повз авто і увійшовши на ґанок подзвонив у двері. Мені ніхто не відчиняв. Але це мене точно не зупинить тому, я з більшим завзяттям тиснув на дзвінок. 

Нарешті двері відчинила симпатична чорнява жінка. Невже це мачуха Солі? Скоріше за все це вона. Гліб схожий на неї. 

 -  Доброго вечора, - посміхнулася жінка, - Чим я можу допомогти? 

 -  Доброго вечора, - я посміхнувся у відповідь, - Я шукаю Соломію. 

 -  Перепрошую, а ви хто?  - насторожено запитала жінка з цікавістю розглядаючи мене. 

 -  Я... 

Я не встиг договорити як на зустріч мені вибігла Соломія. 

 - Марк! Ти приїхав! - Соля одразу кинулася в мої розкриті обійми. І я міцно обняв свою принцесу цілуючи її волосся. 

 -  Сонечко моє... Я скучив... Не відпущу більше тебе так на довго. 

  -  Іро хто там? - я побачив як нам на зустріч йде якийсь чоловік. Десь я вже бачив такі сині очі? Вони як у Соломії. Мабуть це її тато. 

 -  Якийсь молодий чоловік. Напевно друг Солі, - відповіла жінка. 

 -  Так. Це наш із Солею друг. А ще мій партнер по бізнесу - Марк, - Нестеров з'явився ніби з повітря. Спокійний та впевнений, - Що ж я думаю, ти не чужа для нас людина і я можу поділитися з тобою нашою радістю, - він кинув недобрий погляд нашу сторону і я сильніше притис до себе мою дівчинку, -  Я зробив Соломії пропозицію руки та серця. Тож обнімати так мою наречену не зовсім пристойно. 

Я глянув на Солю. Вона тремтіла наче осиновий листочок, а в очах була така печаль. А ще вона така налякана. Ну все! Гліба я тепер до неї не підпущу й на кілометр. І що це Нестеров вигадав. Він і Соломія. Хіба, що це йому наснилося 

 -  Солю? - я опустив погляд на неї, - Скажи, що Гліб пожартував...