Розділ 18. Соломія

 -  Гліб, я не хочу цього робити... -  роблячи крок назад сказала я, - Я не іграшка. В мене є серце і душа. Як ти можеш так зі мною чинити!? 

 -  Солю, я ніколи не грав з твоїми почуттями, - Гліб стиснув в руці білизну. Його чорні очі спалювали мене до тла. В них зараз все і відчай і ненависть, - Мої почуття до тебе справжні та щирі. Чому ти не хочеш дати нам один єдиний шанс? - з надією у голосі запитав Нестеров. 

  -  Ніколи, Гліб! Чуєш!? Ніколи більше я не дозволю тобі навіть торкнутися до себе! - в істериці кричала я і кинулася до дверей. І з усієї сили натисла на ручку та марно. Двері замкнені... 

Гліб кидається за мною і через якусь секунду я вже в його обіймах. Він ззаду стискає руками мою талію, поступово він занурююється обличчям у моє волосся. Кожним міліметром тіла відчуваю, як напружені його м'язи. Він обережно повертає мене до себе обличчям і змахує кілька сльозин з моїх щік. 

 -  Солю, не треба. Кохана. Не плач, - він цілує мої губи, - Пробач мені мою різкість. Я втомився бути без тебе. Ці три роки я не живий ні мертвий. 

 -  Якби ж ти знав скільки болю ти мені завдав? Як розривалося моє серце від згадки про ту ніч. 

Гліб відсторонився, але його руки продовжували стискати талію. 

  -  Я знаю, що завдав тобі болю, - Гліб вивчав моє обличчя, - В той вечір ти була особливо гарною, що мені аж дух перехопило. Я дивився як ти читала книжку на дивані у вітальні. Як в світлі лампи переливалося твоє волосся. Тоді я зрозумів, що кохаю... 

 -  Гліб, я ніколи не відповім тобі взаємністю, - в серцях випалила я. 

 -  Ти покохаєш мене, Соломіє. Одного дня збудеться те, про що як так сильно мрію. Я не здамся. Ніколи. А зараз їдемо додому. 

Я зітхнула з полегшенням. Не буде цього приниження з приміркою. Та залишатися поруч з ним мені не сила. 

 -  Гліб, я сама поїду додому. 

 - Я не відпущу тебе саму. Я ж обіцяв батькам, що привезу тебе, - лагідно промовив він беручи мене за руку. 

Зрозумівши, що він не відпустить я більше не пручаюсь. Лише чекаю. Мене відволікає стук в скляні двері. Це адміністратор магазину дає знати, що час відведений для нас закінчився. 

 - Вибрали щось? - всміхається дівчина, - В нас ще є нова колекція. Ми навіть на вітрину її не викладали. Можу запропонувати кілька варіантів. Думаю, вам пасуватиме. 

 -  Чудово. Ми купимо все, - Гліб притулив мене до себе. 

 -  Вона представлена в кількох кольорах. Є в чорному кольорі, червоному та білому. Яку вам показати? - звернулася до мене адміністратор. 

Я розгублено знизала плечима. Зате Гліб не розгубився. 

 -  Я думаю, що наречені все ж обирають білий, - спокійно промовив Гліб цілуючи мою руку. 

 - Щоо? - я різко вирвала руку. 

 -  Не дивися на мене так Солю. Я збираюся попросити твоєї руки у твого батька. Як збирався це зробити три роки тому... 

Мене наче вдарили чимось важким. Я намагаюся усвідомити, що зараз відбувається. До тями прихожу тільки після того як у мене голосно задзвонив телефон. Я тягнувся рукою до кишені в сукні. Дивлюся на екран... Марк.