Розділ 17. Соломія

Гліб міцно тримає мою руку, що годі вирватися. Його палаючий погляд здається проникає в саму душу. Всміхнувшись Гліб притягнув мене до себе і прошепотів на вухо:

 -  Солю, я більше не можу так, - його губи торкаються моєї щоки, - Життя без тебе - мука. Це нестерпно. Я думаю тільки про тебе. 

 -  Зате я тебе майже забула. Навіщо ти знову з'явився у моєму житті? - я відвернулися від Гліба. Бути так близько до нього для мене гірше за найжорстокіше катування. 

 -  Я завжди був поруч, Соломіє, - видихнув Гліб, - Відколи ти  пішла з дому я стежив за твоїм життям. Я знаю все: з ким ти спілкуєшся, розклад твоїх занять, про роботу, навіть про те, що ти захворіла ангіною цієї весни. 

Гліб розповідав про це з такою щирою безпосередністю, ніби це для нього в порядку речей. Моє життя - відкрита книга для людини, яка жорстоко познущалася надімною. Від його зізнання в мене мурашки пішли по шкірі. Виявляється я була увесь цей час наче під мікроскопом. 

  -  Гліб живи своїм життям. І залиш мене в спокої, - шиплю я, - На що ти продовжуєш надіятися? Думаєш, що після того як ти мене згвалтував я кинувся в твої обійми? 

 -  Думаю, що скоро ти... - Гліб не договорив, примружив очі і якось дивно всміхнувся, - Дочекайся вечора... А зараз ходімо. 

 - Я не піду з тобою нікуди, - вперлася я. Гліб сіпнув мою руку, але я, залишилася стоятимна місці. 

 -  Зараз візьму тебе на руки, як маленьку дитину, - Гліб закотив очі, - Солю, не вередуй. 

Я опинилася в безвихідній ситуації. Від Гліба не втечеш.  Мені страшно залишатися з ним наодинці. Гліб іде вперед а я плетуся за ним. Ми виходимо з корпусу і прямуємо на стоянку. Гліб знімає блокування з дверцят свого позашляховика та відкриває їх для мене. Я підкоряюся і сідаю в авто. Гліб сідає за кермо і тягнеться до мене, щоб пристібнути пасок безпеки. 

 -  Не треба. Я сама, - різко і холодно кажу я. Застібнувши пасок я відкидаюся на сидінні та схрещую на грудях руки. 

 -  Не злися. Тобі не пасує, - хмикає Гліб і заводить мотор. 

 -  Гліб, куди ми їдемо? - я прискіпливо вивчаю хлопця поглядом. 

 -  Зараз побачиш...- він багатозначно дивитися на мене, а патім відвів погляд. 

Від невідомості в мене в середині все перевертається. Від Гліба можна чекати все, що завгодно. Ми мовчимо тільки лунає тиха музика. Гліб кілька разів хотів взяти мене за руку, та я не дала йому цього зробити. 

Всоте запитую сама себе. Що Гліб в мені знайшов? Я ж не якась там запаморочлива красуня. Я звичайна... Йому б підійшла якась модель. Гліб хлопець видний. Думаю, що в нього відбою не має від прихильниць. 

 - Про, що задумалася? - Гліб вирвав мене із полону моїх думок. 

 -  Так... Ні про, що... Хочу додому, - байдуже кажу я. 

 -  Скоро будеш, - всміхнувся Гліб, - Мама готує на вечерю твої улюблені страви. Вони скучили за тобою... 

 -  Я теж скучила за Ірою і татом, - дивлюся у вікно. Голову до Гліба не повертаю. 

 -  Тобі необов’язково було з'їжджати з дому. 

 -  Ти справді думаєш, що після всього я змогла б спокійно жити в ньому? - мій голос починає зриватися. 

 -  Солю, я знаю, що зробив тобі боляче, - Гліб важко ковтнув, -  Але бути так близько до тебе і не мати змоги цілувати тебе, кохатися з тобою. Чорт! Це нестерпно! Я пам'ятаю кожну мить тієї ночі. Кожен сантиметр твого тіла. З кожним днем я закохуюсь в тебе сильніше. 

 Мабуть почути зізнання від Гліба рада була почути будь яка дівчина, тільки не я. 

Нарешті Гліб зупинив авто  на одній із центральних вулиць міста. Тут купа дорогих магазинів, бутиків та шоу-румів. 

 -  Навіщо, ми сюди приїхали? - запитала я оглядаючись по сторонах. 

 -  Я ж говорив, що хотів дещо для тебе купити. Тільки потрібно, щоб ти приміряла. Бо я можу не вгадати з розміром. 

 -  Гліб, я йду не звану вечерю. Ти, що хочеш купити для мене сукню? - відверто кажучи я не знала, що й думати. 

 -  Не зовсім. Ходімо, - Гліб бере мою руку і веде за собою. 

Ми підходимо до дверей магазину де продається нижня білизна одного відомого бренду. В мене серце падає вниз. Для чого все це!?  

Ми заходимо в середину. Гліб продовжує тримати мою руку і кличе адміністратора. 

 -  Доброго дня. Раді вас вітати, -люб'язно всміхається дівчина, - Чим я можу вам допомогти? 

 -  Я хочу, щоб магазин закрили для інших покупців на годину. Поки моя дівчина буде приміряти білизну. 

 -  Вибачте, але це не можливо... - дівчина продовжила усміхатися, але схоже вона так само шокована проханням Гліба, як власне і я. 

 -  Я заплачу денну виручку, - просто сказав Гліб виймаючи з кишені картку і передаючи її адміністратору. 

 -  Мені треба уточнити це в керівництва, - дівчина йде до стійки і комусь телефонує. 

 -  Гліб я нічого не буду приміряти, - шепочу я відчуваючи, що мене починає лихоманити. 

 -  Ти будеш слухняною дівчинкою і приміряєш все, що я для тебе виберу, - Гліб цілує мою руку а потім шию. 

 -  Магазин у повному вашому розпорядженні, але тільки на годину, - сказала  радісна адміністраторка повертаючись до нас, - Вибирайте і приміряйте все що захочете.

На цих словах дівчина вийшла на вулицю залишивши нас на одинці.  

  -  Гліб, я цього не робитиму, - зробивши крок назад промовила я. 

 -  Солю поки я не побачу тебе в білизні ми звідси нікуди підемо. 

Гліб тягнеться рукою до напівпрозорого білого кружевного комплекту де були бюстгальтер і трусики. Я в житті не бачила настільки відвертої білизни.

 -  Мені здається в ньому ти будеш неймовірна... Моя дівчинка... - Гліб дивиться на мене божевільними очима, - Ходімо в примірочну,  тобі допоможу.