Розділ 10. Соломія

 - Солю, ти не казала, що в тебе є хлопець. А ще подруга називається. Чому я не в курсі? - Ксюша не відставала від мене цілий ранок. Їй не терпілося вивідати все про Марка. 

 -  Та не має чого розказувати, Ксюш, -  я помішувала ложечкою чай та розглядала ранішній краєвид у вікні, -  Він не мій хлопець, а чужий в нього є дуже красива дівчина - Ніка. Марк лише підвіз мене додому. 

 -  А чому я тобі не вірю? - Ксюша підійшла до мене і прихилила свою голову до моєї, - Знаєш зі сторони ви скидалися на по вуха закохану парочку. Просто знайому до себе так не притискають. Ти б бачила як він поїдав тебе очима. Невчасно я все таки приперлася. Ще б хвилину і він тебе поцілував. 

  -  Ксюшо, ми з Марком - не пара. Де він і де я, - хитаючи головою розсміялася я. 

 -  А що з тобою не так? - нахмурилася подруга, - Розумниця, красуня. Тільки нікого не підпускаєш до себе... Солю, не замикайся в собі. 

 -  Мені важко комусь відкритися і впустити в своє серце, - я поклала чашку з чаєм на підвіконник і щоб не заплакати всміхнулася. 

 -  Я хочу, щоб ти була щаслива. Відкрий своє серце коханню. Адже від долі не втечеш. Правда ж? 

Я промовчала, лише сильніше обняла подругу. Знаю - Ксюша хоче, як краще. Та на жаль я не готова до стосунків. Рани на душі ще досі кровоточать. 

 - Ти збираєшся на йти пари? - щебетала Ксюша наносячи перед дзеркалом блиск для губ. 

 -  Звичайно йду. 

Я помалу підвелася з ліжка й пішла до шафи. 

 -  А яка в тебе перша пара? - запитала подруга прискіпливо оглядаючи мене. 

 -  Акушерство, а що? - я приклала до себе легку білу сукню. 

 -  То ми з тобою в одному корпусі значить, - вона приклала руку до підборіддя, - Можемо пообідати разом. Давай підемо в нашу кав'ярню. Я давно хочу їхній чізкейк. 

 -  Домовилися. 

Я не чесно кажучи проти. Ми з Ксюшею давно нікуди не виходили. Та й змінити обстановку не завадить. 

Вдягнувши сукню та джинсовку я вже хотіла виходити, але Ксюша мене зупинила. 

 - Панночко, а якже макіяж? - нахмурилася подруга, - Солю, ти ж бліда як те полотно. Як так виходити в люди? 

 -  Та я ж не на побачення йду, - розвела я руками, - А в універ і так норм. 

 -  Е ні, подруго. В такому вигляді я тебе не випущу. Сідай, зроблю тобі мейк, - Ксенія кинула погляд на стілець біля дзеркала. 

 -  Ксюш, запізнемося ж. Ранок, пробки, - проскиглила я. 

 -  Все ми встигнемо, - підморгнула Ксюша, - Це займе хвилин десять. Не більше. Обіцяю. 

Робити нічого. Я попленталася до дзеркала і слухняно сіла на стілець. Ксюша ж почала надімною чаклувати. Вирівняла тон, нанесла консилер, щоб замаскувати мої темні кола під очима, додала рум'ян, щоб обличчя виглядало свіжішим. Нанесла нюдові тіні й туш на вії. На губи нанесла прозорий блиск. 

 -  Ну от! Яка краса! - Ксенія залишилася задоволена результатом своєї роботи. Вона ретельно розглядала моє відображення в дзеркалі. 

 -  Дякую, сонечко. Ти в мене найкраща, - я міцно обняла подругу. 

 -  Ось тепер ти готова. Пішли, - потягнула мене за собою Ксюша. Я схопила свій рюкзак і ми вийшли з гуртожитку. 

Перші дві пари минули для мене непомітно. Я старалася не думати про події вчорашнього вечора. Якби все можна було стерти з пам'яті та серця? Надіюся, що Марка я більше не побачу. Але кого я обманюю? Його губи, його руки полонять моє серце. Він з іншою, а розбивати чуже щастя я не можу і не буду. 

Якщо з Марком наші дороги більше не перетнуться, то з Глібом все складно. Хочу я цього чи ні - ми одна сім'я. І так буде завжди. 

Ксюша написала мені, що здає тестування і попросила зачекати її в сквері біля корпусу. Я відписала, що почекаю. Взявши собі чаю я сіла на лавку. От і добре. Подихаю свіжим повітрям. День був теплим та сонячним, але повівав холодний вітерець. 

Я слухала як щебетали пташки і занурившись у свої думки не помітила, як до мене підсіли... 

 -   Привіт, Солю. 

 -  Гліб!? - я аж заціпеніла від страху, - Навіщо ти прийшов?

Хлопець посміхнувся послаблюючи вузол краватки на шиї. 

 -  До тебе. Нам вчора завадили...

 -  Гліб. Залиш мене в спокої. Невже тобі інших дівчат мало? 

Він поклав свою руку на мою. Я хотіла забрати її, та Гліб міцно її тримав. Темні очі ковзали по мені з цікавістю розглядаючи. 

 -  Навіщо мені інші? - Гліб підніс мою руку до своїх губ і поцілував, - Я хочу тільки тебе. Не відштовхуй мене прошу. 

 -  Ні! Ні! Гліб, ти хворий! Я не буду з тобою! 

Мої очі наповнилися сльозами. А від жаху моє тіло почало трясти. Кожен його дотик - отрута для мене. 

 -  Я кохаю тебе. Моя вина тільки в цьому. З першого дня коли ти з'явилася в моєму житті, моє серце б'ється тільки для тебе одної. Всі сни, всі думки про тебе. 

 -  Гліб, отямся, - причено прошепотіла я, -  Забудь і живи своїм життям. 

 -  Моє життя в тобі, Соломіє, - Гліб став передімною навпочіпки і обняв мої коліна. 

 -  Ти забрав у мене життя... Я мертва Гліб! - кожне моє слово пронизане ненавистю. 

 -  Сонечко, я... - Гліб поцілував моє коліно. 

 -  Годі! Забирайся! - зі сторони я мабуть була схожа на істеричку.  Щосили я почала вирватися. Та в Гліба мертва хватка. 

  -  Ти й досі не пробачила..? - Гліб підвів на мене свої темно-карі очі. 

 -  Ніколи не пробачу... - з моїх очей полилися рясні сльози. 

 - Що тут відбувається? Гліб? - я обернулася на звук голосу Ксюші. 

 -  Привіт, Ксюш. Я хотів побачити Солю, от і приїхав, - нехотя и Гліб все ж підвівся, щоб привітати я. 

 -  Чому Соля плаче!? Що ти їй зробив? - Ксюша вимагала відповіді вона сіла біля мене і обняла за плечі. 

 -  Повір, її сльози це останнє, що я хочу бачити, - Гліб поглянув в мою сторону і важко видихнув. 

 -  Та чомусь після кожної вашої зустрічі вона по кілька ночей плаче в подушку, - крізь зуби процідила Ксенія, - Нестеров, не чіпай Солю. Бо пошкодуєш. Йди звідси Гліб. Не бачиш в якому вона стані? - Ксюша витирала рукою мої сльози.