Розділ 7. Марк

 -  Котику, а хто та дівчина? Я вперше її бачу. Здавалося, що я знаю всіх з ким ти спілкуєшся, - Ніка прилипла до мене як банний лист. Вона завжди вміла з'явитися у вдалому місці та у вдалий час. 

 -  Нік, я не маю звітувати перед тобою, де і з ким я спілкуюся! - роздратовано випалив я. 

 -  Ну не злися. Мені лише стало цікаво хто вона, от і все, - Ніка взяла мою руку і мені довелося зупинитися, - Любий може поїдемо до мене? Тебе чекає італійське вино... - потім Ніка нахилився до мого вуха і прошепотіла, -  І моя нова білизна, хочеш мене в ній? Або без неї? Я зроблю все, що забажаєш. 

 -  Не сьогодні, Нік, - в інший день я б погодився навіть не думаючи. Ніка в ліжку ще та штучка. Але зараз всі мої думки про Солю, -  В мене немає настрою, та й завтра в універ треба. Тож вибач, лялечко. 

 -  Це все через неї!? Так!? - Ніка манірно задерши голову відкинула назад свої локони, - Я так і думала! Вона тут не просто так! Ця дівчина тобі подобається? - вона розчаровано поглянула на мене. 

  -  Не мели дурниць, Ніко, - крізь зуби процідив я, - Не треба мене ревнувати до кожної дівчини. Ми просто розмовляли. Ходімо краще до наших, мені треба з Алексом перекинутися кількома словами.

Ніка незадоволено надула губки, та в мою руку вчепилася іще сильніше. Треба придумати як її позбутися. І я маю це зробити як найшвидше. Хочу повернутися до Солі. Я не можу її втратити знову... Сподіваюся, що вона ще в клубі. Отже діяти треба швидко! І здається я знаю, хто мені допоможе нейтралізувати Ніку. 

 -  Алекс! - я махнув рукою другу, який сидів на дивані в компанії двох довгоногих дівиць і попивав алкоголь. 

 -  О! Марк! Приєднаєшся? -  Марк кивнув мені, а потім перевів погляд на дівчат. 

 -  Можна тебе на кілька хвилин? - показую очима, щоб Алекс підійшов в інший куток залу, - Вибач, маленька, - звертаюся до Ніки, - Треба дещо перетерти з Алексом, - вигинаю брови, - Віч на віч.

 -  Добре...- закатує очі дівчина, - Піду вип'ю коктейль. 

Ніка пішла голосно постукуючи своїми височенними підборами. Я видихнув з полегшенням коли вона сіла біля барної стійки і жестом руки покликала бармена. Хух! Тепер треба непомітно зникнути! Сподіваюся, що Алекс допоможе. 

  -  Ти хоч розумієш, що зробив? - з награною серйозністю запитав Алекс, - В мене майже склалося з тими крихітками. Кайфоломщик... - Алекс зробив ковток віскі. 

 -  Переживеш, - покосився я, -  Мені потрібна твоя допомога. Відволічи якось Ніку, щоб я зміг непомітно вийти з клубу. 

 -  Марк, що за шпигунські ігри? Невже, Ніка тобі набридла? - Алекс глянув в сторону Ніки. 

 -  Соломія... Дівчина, яку я збив вранці... Вона тут, - сказав я пошепки. 

Від здивування в Алекса округлилися очі. Він зробив ще один ковток, - Ого... Так, от чого тебе так довго не було? Ти був із нею? 

 -  Так. Тут є людина... - зам'явся я, - Яка може нашкодити Солі. Я хочу забрати її звідси як найшвидше. 

 -  Покажи як він виглядає, - просто відповів Алекс, -  Я скажу охороні, щоб його виставили геть. Тай по всьому. 

 -  Я толком не знаю хто він. Не хочу, щоб у тебе були потім проблеми, - я поклав руку на плече друга і оглянувся по сторонам. 

 -  Наша принцеса зайнята? В неї є хлопець? -  запитав Алекс. 

 -  Він думає, що так. І цей тип мені зовсім не подобається. Соля його боїться. Так, допоможеш мені? 

 -  Звісно, брат! Ще питаєш!? -  Алекс посміхнувся і поплескав мене рукою по плечу, - Зараз, щось придумаю, - він ще раз поглянув на Ніку,  яка попивала свій коктейль, -  Йди до неї, а я відволічу Ніку. 

 -  Дякую, брат! - я втішився немов мала дитина, - Давай, побачимося завтра в універі, а я до Солі. 

 - Ок! Але будеш мені винен!  - підмигнув Алекс

 -  Проси, що хочеш! - дивно, але від того що я зараз ще раз побачу Солю я був ладен подарувати Алексу нирку, якщо б той попросив. 

 -  Ловлю на слові, - посміхнувся друг, - Давай біжи! 

Алекс підійшов до Ніки, та нахилившись до неї почав про щось почав розповідати, а вона його зацікавлено слухати і при цьому хімікати. Все таки Алекс вміє крутити дівчатами. 

Прослизнувши до виходу з віп кімнати я збіг по сходах на перший поверх, та покрокував до столика де сиділа Соля. І застиг від розчарування. Вона, що пішла? Невже я її впустив?  Нема часу на роздуми. Треба знайти дівчину. 

Я кинувся на пошуки Соломії. В середині клубу я заглянув в кожен закуток, то її ніде не було. У відчаї я вибіг на двір. І! О диво! Вона тут! Соля стояла на терасі біля поручнів і щось шукала в сумочці. 

Цього разу вона від мене не втече! Я тихенько підкрався до дівчини ззаду і схопив її в обійми, так сильно, як тільки міг, щоб вона не закричала, я прикрив їй рота. Сподіваюся, що вона пробачить. В мене були тільки благородні наміри! Хоча, якщо вона заліпить мені ляпаса, я не ображатимусь. 

-  Солю... Не тікай від мене... Благаю... - прошепів їй на вушко. Невільно я вдихнув аромат її шкіри... Здалося, що кисень не потрібен, поки є вона. Чорт! Зі мною таке вперше! - Це я - Марк. Не лякайся. Я не зроблю тобі нічого поганого. 

Схоже Соля зрозуміла мене і кивнула головою, даючи знати, що зрозуміла мене. Я забрав руку з її обличчя і Соля полегшено зітхнула. 

 -  Марк... Ти налякав мене до смерті, -  тремтячими голосом промовила дівчина. 

 -  Пробач. Я не хотів, - дівчина повернулася до мене обличчям. Вона все ще була налякана, і тремтіла. 

Я поклав руки на її талію і притягнув до себе. Та міцно обняв. Я відчував кожен удар її сердечка. Щоб вона трохи заспокоїлася я почав легенько погладжувати її спинку. 

Соля поклала голову на мої груди, видно вона вже трохи розслабилася, а ще... Може, це мені здалося? Вона обережно вдихнула мій аромат... Сильніше зімкнувши руки на її талії я всміхнувся немов дурник. Отак би й стояв з нею в обіймах, цілу вічність. І нікуди! Нікуди! Не відпускав! 

 -  Чому ти просто не підійшов до мене? - Соля підняла голову і трохи відсторонилася.