Гліб пропалював ненависним поглядом Марка. Хоч вони заледве познаймились, та виглядають як давні запеклі вороги. Гліб робить ще один крок до нас з Марком, із презирливою посмішкою кладе руки в кишені.
Марк сильніше стискає мої пальці. Від його доторку так тепло і, головне, не страшно. Дивина, через нього я мало не загинула, та поруч із цим хлопцем почуваюся найзахищенішою в світі.
- Солі, неприємне твоє товариство, - низький тембр Маркового оксамитового голосу пронизував налектризоване від надлишку почуттів повітря, - Ким би ти для неї був. Вона не хоче з тобою продовжувати спілкування, тож будь такий ласкавий залиш дівчину в спокої.
Гліб з Марка повільно переводить погляд на мене. Таке враження, що мене обпалюють язики пекельного вогню, хоча моє серце і душа давно перетворилися на попіл. Через нього.
- Солю, я без тебе нікуди не піду, - Гліб так дивиться на мене ніби чогось чекає. Невже він думає, що після того що сталося я кинуся до нього в обійми? Я досі бачу у вісні кошмари. Здається сама доля прокляла мене нашою з ним зустріччю, - Прошу тебе, їдьмо зі мною. Батьки дуже сумують за тобою. Давай поговоримо без свідків, і в спокійнішому місці, - він оглянувся довкола.
- Гліб. Я не збираюся говорити, тим більше залишатися з тобою на одинці, - я знайшла в собі сили підвестися з місця та з холодною впевненістю поглянула на брата, - Прошу йди. Дай мені спокій. А з батьками я можу зустрітися без твоєї присутності.
Темні очі Гліба спалахнули від люті, ніби я завдала йому смертельний удар по його гідності. Хоча я б із задоволенням висадила б йому в серце найгостріший ніж.
- Соломіє, я нізащо не відмовляюся від тебе. Ми будемо бачитися, хочеш ти цього чи ні. Я знайду тебе де б і з ким ти не була.
Гліб оглядає мене з голови до ніг і посміхнувшись обертається і йде.
- Солю, ти в порядку? - тепла рука Марка лягає на мою талію, - Чого цей мудак хоче від тебе?
- Возз'єднання сім' ї... - видихаю я, та гірко всміхаюся сама до себе, - Не звертай уваги. У нас завжди були напружені стосунки.
- Він назвав тебе своєю дівчиною...- в голосі Марка чулися нотки роздратування, - Якщо він тобі брат...
- Нерідний... - продовжила я замість Марка.
- Угу. І почуття в нього точно не братські, - очі Марка поглинули мене в одну мить, як синій океан в якому не має дна, не має порятунку.
- Марк, може змінимо тему. Я не хочу говорити про Гліба.
- Гаразд, - Марк чарівно всміхнувся, - Потанцюємо?
Я глянула на свою ногу, яка спазмувала від болю, - Мабуть не цього разу. Пробач. Нога поболює, - знизала плечима я.
- Як мені заслужити твоє прощення? - Марк ніжно взяв мою руку в свою і підніс до серця. Навіщо він це робить!? Я забула, що потрібно дихати.
- Марк. Я не тримаю на тебе зла. Було то було. Давай забудемо...
Він опускає погляд вниз, а потім лукаво всміхається:
- Ніколи собі не пробачу, що міг пошкодити такі гарні ніжки. Солю, це майже злочин бути настільки красивою...
- Марк! Коханий! Ось ти де! А я шукаю тебе всюди! - дзвінкий дівочий голос порушив наш з Марком крихкий спокій.
Яскрава білявка в сріблястій блискучій сукні, поклала йому на плече руку з яскраво - червоним манікюром. Вона посміхнулася Марку, а він навіть оком не повів. Дівчина ефектна... Що тут скажеж? Схожа на Барбі. Точена фігура, довгі біляві локони майже сягають талії, великі карі очі. Мабуть, мрія кожного хлопця?
Я відчула гострий укол ревнощів. Та чому? Марк для мене ніхто. Так не має бути. Але клубок сліз починає душити горло. Ну чому я так реагую на все, що пов’язано з цим хлопцем?
- Ходімо, тебе всі чекають, - білявка наче пліснява обвила Марка, а потім кинула на мене явно оцінюючий погляд, - Марк, а хто це?
- Це Соломія... - Марк явно не горів бажанням пояснювати дівчині обставини нашого з ним знайомства.
- Я знайома Марка, - продовжила я, - Він побачив мене і підійшов просто підійшов привітатися, - мені не хочеться, щоб Марк відчував якісь незручності пов'язані зі мною.
- А, я - Ніка. Дівчина Марка, - білявка солодко посміхнулася, - Приємно познайомитися.
- Навзаєм, - відповіла я з ввічливою посмішкою, - а потім поглянула на Марка, який став темніше грозової хмари, - Була рада тебе бачити. Ти здається казав, що хочеш повернутися до друзів. Тож, не буду тебе затримувати.
- Солю? - Марк без зайвих церемоній скинув руку Ніки зі свого плеча.
- Справді, Марк? Тебе Алекс, шукав. Поговорити хотів, - блондинка незадоволено схрестила руки на грудях, - То, ми йдемо?
- Все нормально. Повертайся до друзів, - я кивнула в знак згоди.
- Солю, я не прощаюсь. Побачимось пізніше, - Марк непомітно підмигнув мені. Коли він йшов з Нікою, то раз по раз повертав голову назад, ніби перевіряючи чи я на місці.
Коли вони заховалися за натовпом, я, безсило опустилася на диван. Давно не почувалася такою роздавленою. Ні, звичайно, я ні на що не сподівалася... У такого красеня відсутність дівчини - нонсенс. Так! Соломіє! Стоп! Припини! Він не для тебе! Викинь з голови раз і назавжди!
- Сумуєш? - щаслива Ксюха плюхнулася біля мене і міцно обняла.
- Навпаки радію життю, - я видавила з себе посмішку, - Слухай, може я візьму таксі і поїду додому? Бо почуваюся зайвою на цьому святі. Та ще нога увесь час ниє.
- Тоді поїдемо разом, - Ксюша поправила порядку мого волосся.
- Ти ще веселися. Я сама доберуся.
- Ні. Одну я тебе не відпущу, - протестувала Ксенія, - Пробач, що залишила тебе одну так на довго, - Просто... Захар... - очі подруги палали яскравіше зірок на нічному небі, - Він не відпускав мене від себе. Танець за танцем, а потім поцілунок...
- Он як! - розсміялася я, - Мені складати гроші на весілля?
- Та ну тебе! - відмахнулася Ксюша.
- Чому "та ну "? Я давно помітила як він дивитися на тебе. В Захара напевно почуття до тебе і вони явно не дружні.
#8 в Молодіжна проза
#163 в Любовні романи
#88 в Сучасний любовний роман
студенти, багатий хлопець і звичайна дівчина, від_ненависті_до_кохання
Відредаговано: 11.07.2022