Розділ 4. Марк

 -  Старий, а знаєш може відсвяткуємо перше вересня? Плювати, що завтра на пари! -  Алекс відкинувся на сидінні авто, постукуючи пальцями по підлокітнику в такт музиці. 

 - Тобі  не забагато? - посміхнувся, я. В цьому весь Алекс, йому б тільки на вечірках відриватися. 

 - От, не кажи, що, ти, ввечері будеш вчити конспекти на завтра? - розреготався друг й нагнувшись до панелі зробив музику ще гучніше. 

 -  Знаєш, саме це, я хотів зробити, - кинув, я другові не відриваючи погляду від дороги, - П'ятий курс все таки. Ти, ж знаєш, як батьки будуть мене пилити за успішність. 

 - Коли, ми будемо відриватися, як не зараз? - невгавав Алекс, - Коротше, сьогодні о десятій в мене у клубі. Ніку візьми із собою. 

 -  Навіть не залилиш мені права вибору? - фиркнув, я. 

 -  Бо, ти, завжди вибираєш неправильно, - протягнув Алекс. 

 -  Та йди, ти! - буркнув, я. 

 -  Приймаю це, як згоду, - задоволено посміхнувся Алекс. 

Решту дороги ми їхали мовчки. Зізнаюся, я  радий, що Алекс нарешті замовк. Я, зміг зосередитися на своїх думках. Мені не давала спокою вранішня пригода. Точніше - її винуватиця. Блін! Я, повів себе, як остання сволота. Треба було наполягти, щоб вона обстежилася. Все таки, їй добряче дісталося. А, я, дурень так просто її відпустив. Дідько! Після занять поїду до Солі на роботу. Треба, якось загладити свою провину перед дівчиною. 

Що тут казати, всі мої думки були зайняті Соломією. Таких дівчат, я раніше не зустрічав, і не думав що такі - в принципі існують. Є щось в ній, наче не з нашого часу чи що? 

Зізнаюсь відверто, мене зачепило те, що Соля не захотіла залишити свій номер телефону. Зазвичай дівчата гронами вішаються мені на шию. А, вона!? Мені взагалі дівчина вперше відмовила. Ну нічого, так навіть цікавіше. Заборонений плід завжди солодкий. Якщо, Соля думає, що зі мною так можна, то сильно помиляється. Я, завжди маю, те що хочу і вона не стане виключенням... 

 -  Мельниченко, будь такі ласкаві,  - мене повернув до реальності голос професорки Філатової, - Записуйте конспект, на наступному занятті буде колоквіум. Як, ви, будете його здавати? 

Коли, я отямився, то побачив, що Софія Михайлівна стоїть у мене над головою, та заглядає на білий аркуш в зошиті. 

 - Пробачте, цього більше не повториться, - я, винувато опустив голову. 

Філатова лише помахала головою і повернулася за трибуну, і продовжила читати лекцію, яку я записував на автоматі. 

 -  Марк? Що з тобою? - запитав Алекс коли ми після дзвінка вийшли на перерву. 

 - Нічого. Все норм, - відмахнувся, я. 

 -  Е, ні-і! - друг поклав мені руку на плече, - Я, занадто добре тебе знаю. Давай колися. Це через той випадок? Я правий?

 - Так... 

Я  струснув руку друга зі свого плеча. Мені не вистачало, щоб він зараз ліз в душу. 

 - Брат, я лише допомогти хочу, - Алекс здійняв руки вверх, - Згоден, ми винні, але ж вона сама відмовилася від допомоги. 

 -  Винні не ми, а я! - стукнувши кулаком об стіну зауважив, я. 

 -  Гей! Тихше! Чого так розійшовся? - Алекс взявся мене заспокоювати. 

 -  Переживаю за неї, от і все... - я, обперся на холодну стіну. 

 -  А , може запав? - хитро посміхнувся Алекс.

 -  Ще чого! Вона не у моєму смаку, - я, посміхнувшись закотив очі. 

 - Не заперечуй, Соля - красуня. Її би перевдягти в щось сексуальніше, і нафарбувати, - задумливо промовив Алекс, - То, вона б затьмарила навіть твою Ніку... 

 -  Я, повів себе, як мудак і хочу принести дівчині вибачення, і постаратися якось загладити свою провину. От прямо зараз цим і займуся. 

Зірвавшись з місця, я вирішив не чекати закінчення пар, і поїхати до неї прямо зараз. При виході з універу мене наздогнав Алекс:

 -  Стривай? Їдеш до неї? - захекано запитав друг. 

  - Так. Вгадав. Хочу побачити Солю, - видихнув  я. 

 -  Давай, я з тобою, - от кого, кого - Алекса, я б зараз, хотів бачити біля Солі найменше. Не знаю, чому саме..? Не хочу і все. 

 -  Ні! - відрізав я, - Сам розберуся. 

 -  Ну добре, - Алекс був явно розчарований таким поворотом, - Пізніше розкажеш, як все пройшло. І не забудь, чекаю тебе в клубі, - сказав друг піднявши руку на прощання. 

Я, щосили стискав кермо автомобіля, коли думав про зустріч із Солею. Мені б хотілося, щоб вона не думала, що я просто безсердечний, багатий покидьок.

Зупинившись біля лікарні, де, я вранці висадив Солю, я довго не наважувався вийти з авто. Думав, що казатиму в своє виправдання, та нічого путнього в голову не приходило. Так! Потрібно зібратись! Бо  я веду себе як хлопчисько, не можу для дівчини, підібрати слова. 

Підійшовши на рецепцію, я побачив там молоду жінку в білій уніформі. Брюнетка з акуратною гулькою на голові і великих окулярах, щось уважно роздивлялася в комп'ютерному моніторі, та робила нотатки. 

 - Доброго дня, - привітався, я. 

 - Здравствуйте. Чим можу вам допомогти? - жінка полишила роботу , та спрямувала на мене уважний погляд. 

 -  Я шукаю одну дівчину. Вона тут працює. Її звуть - Соломія. На жаль прізвища, я не знаю. Ви, не підкажете де її можна знайти?

 -  Так. Дівчина з таким ім'ям дійсно у нас працює. У відділенні інтенсивної терапії, - відповіла жінка. 

 -  Чудово, а можна її побачити? - з ентузіазмом запитав, я. Це було легше ніж ,я думав. 

 -  На жаль, вона поїхала додому, бо погано себе почуває, - після цих слів посмішка спала з мого обличчя так само швидко, як і з'явилася. 

  -  А ,можна дізнатися її адресу? Це дуже важливо, змолився я. 

 -  Ні, - похитала головою жінка, - Ми не можемо давати дані про співробітників, без їхнього дозволу. Це заборонено правилами лікарні. 

 -  Будь ласка. Невже не можна нічого зробити? - я, витягнув з кишені кілька купюр з трьохзначнимими числами і поклав на стіл. 

 -  Мене можуть за це вигнати з роботи. Заберетіть негайно гроші, - суворо промовила вона. 

 -  Пробачте мені, - сказав я, забираючи похапцем гроші.